У грі збірної України не було структури, а лідери повністю повалили матч: п’ять висновків після матчу із Боснією

Після вчорашнього (21.03.2024) матчу збірної України проти Боснії та Герцеговини досить важко впоратися з емоціями, щоб зробити об’єктивні висновки. З одного боку, команда Сергія Реброва здобула дуже важливу перемогу, яка наблизила нас до омріяного Євро-2024 на відстань всього одного успішного матчу, а з іншого – залізної впевненості у майбутній перемозі над ісландцями немає зовсім. Безсумнівно, українці продемонстрували свій характер та вирвали перемогу на морально-вольових, проте якість футболу, яку продемонструвала наша збірна, була на дуже низькому рівні. Та й загалом цей поєдинок залишив після себе більше запитань, ніж дав відповідей. У цьому матеріалі ми спробуємо розібратися у тому, що стало причиною такої невпевненої гри української команди та її підсумкової перемоги.

Сьогодні ми підготували для вас п’ять головних висновків, які ми зробили після матчу із боснійцями.

Висновок №1

• Повний провал в атаці: За кого вчора грав Мудрик?

Такої беззубої та інертної гри збірної України в атаці ми не бачили вже дуже давно. Перший небезпечний момент, який ми створили у цьому матчі, виник лише на 85 хвилині (перший гол збірної України). Та й у ньому є дуже велика "заслуга" центральних захисників Боснії.

Але про все по черзі. Почнемо ми, звичайно, із Мудрика, який провів дуже поганий матч. Скільки передач з флангу, які виконував Михайло, прилетіло прямо до рук воротаря суперників? У якийсь момент здавалося, що Мудрик може побити світовий рекорд за цим показником. Абсурдності додав і той факт, що вінгер "Челсі" продовжував виконувати усі стандартні положення нашої команди. Раз за разом він або не міг перебити "ближнього", або навпаки – надсилав м'яч у ту зону, де не було жодного футболіста у жовтих футболках. Не виходило у Мудрика навіть успішно йти в обіграш, згадати можна лише момент наприкінці першого тайму, коли він ефектно проскочив повз двох боснійців. Але загалом Михайло запам'ятався лише втратами м’яча та простими передачами ближнім партнерам. Переоцінювати його внесок у перший забитий гол теж не варто. Він виконав саме таку передачу на Коноплю, яку і мав виконати будь-який гравець рівня національної збірної. Нічого особливого чи геніального тут немає. А якщо подивитися повтор з кількох ракурсів, то можна зрозуміти, що це був ледь не єдиний варіант продовження атаки.

Апогеєм провального матчу для Мудрика стали останні хвилини, коли він спочатку вирішив піжонські зіграти п'ятою і втратив м'яч у центрі поля (у такий важливий момент), а потім ще й не зміг забити у порожні ворота, влучивши в захисника на лінії.

Що ж до іншого вінгера – Зубкова, то тут взагалі немає чого сказати. Так, само собою, він не помилявся так часто, як Мудрик, але відбулося це тому, що він загалом випав із гри. Олександр лише кілька разів опинявся у ситуації сам на сам із захисником на фланзі, але навіть у таких моментах не загострював.

А от з Артемом Довбиком ситуація трохи менш однозначна. І я навіть говорю не про те, що йому, після переможного голу у кінцівці матчу, за всіма законами жанру, пробачать ті 88 хвилин, які він провів без м’яча, моментів та й загалом будь-яких успішних дій.

Тут питання полягає в іншому - хто винен у тому, що наш центрфорвард такий тривалий час був поза грою? Варіанта два: він сам, бо мав активніше шукати м'яч та частіше вступати у єдиноборства, або його партнери, які своїми невдалими діями відрізали його від нашої команди. Відповідь на це питання може дати лише Ребров, адже ми не знаємо, яку установку перед поєдинком отримав Артем.

Висновок №2

• Відсутність структури: У грі було занадто багато сумбуру.

Контроль мʼяча заради контролю мʼяча. Саме таким відомим футбольним виразом можна описати той стиль, який ми побачили вчора у виконанні нашої збірної.

Українці взяли під контроль мʼяч, але не знали, як перетворити це володіння на щось небезпечне біля воріт суперника. Не ясно із чим була повʼязана відсутність якоїсь атакувальної структури. Звичайно, такий футбол міг би дати результат у випадку, якби боснійці почали тактично помилятися при переміщеннях без мʼяча, але із цим аспектом у наших суперників проблем не було.

Інший варіант, коли тотальний контроль може призвести до небезпеки, можливий за умови, що цей контроль рано чи пізно призведе до створення більшості на фланзі чи у зоні перед штрафним майданчиком опонента. З цим завданням наші півзахисники впоралися далеко не ідеально. Особливо розчарував Зінченко, який і мав відповідати за темп і ритм нашого володіння мʼячем. Але, справедливості заради, варто додати, що Олександр тільки нещодавно відновився після травми.

Висновок №3

• "Страх відповідальності" – до 80 хвилини Україна зовсім не ризикувала у фінальній третині поля.

З минулого пункту плавно витікає висновок: для того, щоб контроль мʼяча переріс у щось небезпечне, потрібно, щоб гравці центра поля та групи атаки почали грати більш гостро і, як наслідок, ризиковано.

Але по-справжньому активні спроби загострити ми вчора бачили лише від Георгія Судакова. Він брав на себе ініціативу, пробивав із неочевидних позицій, намагався розрізати лінію оборони боснійців гострими вертикальними передачами, але проблема у тому, що більшість із цих дій були невдалими. Проте Судаков хоча б намагався робити те, чого так не вистачало у грі нашій збірній. Всі ж інші гравці центру поля та атаки зазвичай обирали простіші варіанти, віддаючи ближньому партнеру.

Висновок №4

• Боснія провела дуже якісний поєдинок, а ми не були до цього готові.

Попри всі проблеми, які ми побачили у грі нашої національної команди, варто зазначити й той факт, що боснійці дуже добре підготувалися до цього матчу. Особливо у тактичному плані. Попри очікування експертів та фанатів, господарі поля не поспішали повністю віддавати ініціативу та сідати у дуже низький блок, ймовірно, це стало несподіванкою для нашого тренерського штабу.

Так, звичайно, у володінні м’ячем, українці мали суттєву перевагу (38% на 62%), проте, як ми вже говорили у другому висновку, взяти м'яч під свій контроль – ще не означає захопити ініціативу у матчі.

Окремо хочеться виділити пресинг команди Мілошевича. Боснійці дуже класно рухалися без м’яча та активно пресингували наших футболістів саме тоді, коли цього потребувала ігрова ситуація, використовуючи так звані пресингові пастки. Завдяки правильним переміщенням на полі наші суперники часто створювали такі ігрові ситуації, коли українські футболісти банально не мали варіантів для того, щоб зберегти м'яч. Як результат, сильно постраждали показники точності передач, адже працювати із м’ячем під таким тиском дуже не просто.

Враховуючи усі вищеперелічені фактори, не можна знову не відмітити, що Україна не була готова тактично. За такої манери гри боснійців наша команда мала б перебудовуватися протягом матчу. Особливо це стосуються білд-апу, адже коли раз за разом команді не вдається закріпитися у фінальній третині поля, а її футболісти все одно нічого не змінюють, це говорить про відсутність запасного плану на гру.

Ця претензія, само собою, більше направлена на адресу тренерського штабу, як і те, що перша заміна, яку виконав Ребров, була проведена аж на 76 хвилині. Це взагалі не вкладається у голові. У команди об’єктивно не йде гра, лідери постійно випадають, кількість гольових моментів рівна нулю, але Ребров та його асистенти чомусь тягнуть із замінами…

Висновок №5

• Гра забувається, а результат залишається. Не можна не відмітити характер українців.

"Не знаю, як у вас або вболівальників, але особисто у мене немає жодної претензії до гравців нашої команди. У мене немає ні найменшого приводу скаржитися на дії жодного з них. Думаю, ми повністю нейтралізували серйозну команду до 80-85 хвилини гри. У цьому відрізку матчу Україна залишалася практично без жодного удару", - ось так підсумував результат матчу тренер Боснії та Герцоговини Саво Мілошевич.

І розпач наставника цілком можна зрозуміти. Якби не диво, яке відбулося з 85 до 88 хвилини матчу, то перемога боснійців не викликала б жодних питань і була б абсолютно справедливою. Навіть українські вболівальники вимушені були б це визнати.

Але історія, як відомо, не терпить умовностей – сталося те, що сталося. Україна перевернула хід матчу за три хвилини, викликавши у фанатів "Манчестер Юнайтед" приємну ностальгію за фіналом ЛЧ-1999, коли "манкуніанці" також без видимих шансів поступалися "Баварії" "0:1", але завдяки характеру та непоступливості змогли оформити історичний камбек на останніх хвилинах. Щось подібне ми побачили й вчора. Звичайно, різниця між фіналом Ліги Чемпіонів та матчем за вихід на Євро колосальна, але давайте віддамо належне нашій команді за те, що вони не опустили руки та продовжували вірити у позитивний результат… навіть попри те, що не заслуговували отримати його за якістю та рівнем гри.

Отож, попереду вирішальний матч з Ісландією, який відбудеться 26 березня о 21:45 за Києвом у польському Вроцлаві. Ісландці у своєму півфіналі впевнено переграли Ізраїль, не будучи фаворитами цього матчу.

В наступному поєдинку нам точно буде не просто, але сподіваємося на те, що наступних чотирьох днів нашій команді вистачить для того, щоб проаналізувати та виправити усі проблеми, з якими ми зіштовхнулися під час вчорашнього матчу.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine