Дмитро Михайленко: Через Чемпіонат світу пропустив випускний. Але я кайфував від такого повороту

Серед когорти тренерів УПЛ є відразу два фахівця, які разом грали за молодіжну збірну СРСР і завоювали бронзові нагороди чемпіонату світу в Португалії. Зовсім недавно UA-Футбол поговорив з Володимиром Шараном про виступи в молодіжній команді і дебют у Вищій союзній лізі. Тепер настала черга головного тренера "Дніпра-1" Дмитра Михайленка.

- Ваші підопічні знають, що ви грали за молодіжну збірну СРСР? Вона в 1991 році на чемпіонаті світу в Португалії завоювала бронзові медалі. Якщо ні, буде корисно дізнатися. Як ви потрапили до лав збірної?

- На рахунок знають чи ні, то це вже історія, яка, щоправда, залишила приємні спогади. Я був наймолодшим гравцем в команді, бо багато хлопців 1971 року народження, а я – 1973-го. З березня 1991 почав грати в основі "Дніпра" у Вищій лізі чемпіонату СРСР, який був дуже сильним. У кожній команді грали особистості і обдарована молодь. Відігравши, якщо не помиляюся, шість матчів в вишці, мене Костильов запросив до збірної. На початку червня зіграв за "Дніпро", а в середині того ж місяця стартував чемпіонат світу. Не проходячи ніяких оглядин, зборів, відразу ж поїхав на фінальну частину, що проходила в Португалії. Що цікаво - ця поїздка виявилася моїм першим виїздом за кордон. Я просто "кайфував" від такого різкого повороту в житті. Я, ще школяр, а вже їду в складі хоч і молодіжної, але збірної СРСР. Через чемпіонат світу навіть пропустив випускний вечір. Але, думаю, заради такої події кожен би погодився на таке.

- Що цікаво, незважаючи на те, що ви були наймолодшим гравцем в збірній, відразу ж "застовпили" місце в основі.

- Так вийшло. У першому ж груповому матчі перемогли Єгипет 1:0. Потім програли австралійцям 0:1. А в третьому поєдинку проти Тринідаду і Тобаго забив гол, якщо не помиляюся, він був третім в матчі. Запам'яталася гра зі збірною Іспанії в чвертьфіналі, в якій ми перемогли 3:1. Але ж іспанці вважалися мало не переможцями турніру! Ну і, звичайно, "вразила" неприємна поразка від бразильців 0:3, після якої не потрапили у фінал.

- Як ви сказали - у вас був перший в житті виїзд за кордон. Напевно були і перші покупки в буржуазних магазинах?

- Прямо там за третє місце видали франки, за які купив джинси і шкіряну куртку. У той час це був шик. Тієї суми вистачило б в Союзі купити меблі для квартири. Правда, в тому ж році вони через інфляцію пропали. Ми ще п'ять днів перебували в Лісабоні, сходили на фінал Португалія - ​​Бразилія. А найбільше запам'яталося, як особисто Пеле "Король футболу" вручив нам медалі.

Коли повернувся з Португалії, була пауза в чемпіонаті і одразу ж з "Дніпром" поїхали в турне до Англії, де зіграли чотири матчі. Це Мефодійович домовився з фірмою "Smirnoff", яка і організувала нам цей виїзд. Відмінний був турнір!

- Дебют, та ще в чемпіонаті СРСР завжди запам'ятовується. Пам'ятаєте, з якою командою?

- А як таке забудеш! Довелося виходити проти київського "Динамо". Це було 30 березня 1991 року.

- Хочу поправити. Дебют відбувся 23 квітня - 7 тур, матч в Дніпропетровську.

- Дякую за уточнення. Тепер точно запам'ятаю. З початку чемпіонату грав за дубль, а основа стартувала невдало. Перед матчем з "Динамо" підійшов Мефодійович і каже: "Давай готуйся, будеш грати". Пам'ятаю, пройшло як в тумані. Було хвилювання, в "Динамо" стільки майстрів, яких тільки бачив по телевізору, а зараз потрібно вживу грати проти них. І хто: Лужний, Цвейба, Саленко, Юран - усі збірники національної збірної. А мені тільки 18 років. Зіграли 1:1, що було непоганим результатом після невдалого старту.

- Але мабуть дебют пройшов відмінно. У наступному турі Кучеревський знову довіряє вам місце в основі, і в матчі проти "Спартака" з Владикавказу ви забили свій дебютний гол.

- Той матч ми теж закінчили з рахунком 1:1. А від того що забив, щастю не було меж! На самому початку гри пропустили, але тут же мені пощастило зрівняти рахунок. Не можу сказати, що я був кращий за інших, просто так склалася ситуація. Кучеревський розумів, що багато досвідчених гравців пішли, у команди не все виходить, тому почав підпускати молодь до основи. Такі обставини дали мені можливість дебютувати в Союзної лізі.

- А ви знаєте, що у вас раніше в 1990 році відбувся дебют в основі?

- Не знаю. Цікаво дізнатися. Схоже, ви краще знаєте мою біографію, ніж я (посміхається).

- Був такий розіграш - Кубок федерації. 1 червня 1990 року в Одесі "Чорноморець" приймав "Дніпро", де ви в 17 років на 90-й хвилині вийшли на поле, замінивши Сергія Коновалова.

- Цікавий факт. Тепер напевно запам'ятаю. Спасибі за інформацію.

- Як ви в дитинстві робили перші кроки у футболі?

- У мене старший брат займався футболом, от і я, щоб не відставати від нього, з 7 років пішов і записався в ДЮСШ Кіровограду. Потім, коли виповнилося 12 років, мене запросили займатися футболом в дніпропетровський спортінтернат.

- З вашим зростом ви могли бути і воротарем.

- У дитинстві був невисокого зросту. Це я різко "вимахнув" в десятому класі. Завжди хотів грати в півзахисті і бути схожим на мого кумира - француза Мішеля Платіні.

- У 1990 році крім "Дніпра" ви встигли зіграти сім матчів за рідну кіровоградську "Зірку" у Другій союзній лізі.

- Навчаючись в спортінтернаті, приїхав додому на канікули. Тренером "Зірки" був Микола Латиш, який і запропонував зіграти за команду. Заявили, зіграв, заробив трохи грошей, а потім поїхав назад до Дніпропетровська.

- Найяскравіші моменти в кар'єрі?

- Їх було багато. Коли починав кар'єру в "Дніпрі" і продовжив в "Динамо". Але найбільш пам'ятним залишилося, коли грав в Ізраїлі. А втім, яка гра! Поїхав туди хумус їсти (сміється). Він там такий смачний, в Києві такого і близько не знайдеш. Відмінний був час! Ізраїль - шикарна країна, і футбол був на пристойному рівні. Всім залишився задоволений. Шкода, що не вийшло залишитися в "Хапоелі", хоча клуб хотів підписати мене на три роки. Мабуть "Динамо", якому належав, запросило за мене велику суму. Пограв ще рік в "Бейтарі", а потім довелося повертатися до Києва.

- Всім футболістам хоч раз в кар'єрі доводилося за різні порушення платити штраф. Чи доводилося вам "розщедрюватися"?

- За неправильну парковку довелося викласти 500 гривень (сміється). А на полі я був найкоректнішим гравцем, жодної червоної картки (сміється). Хоча згадав. Чи то в першому, чи то в другому чемпіонаті України грали у Львові, і арбітр Костянтин Панчик з Сімферополя показав мені червоне світло. Мабуть, я зловив зіркову хворобу, було мені 20 років (посміхається), тому так і вийшло. Микола Павлов оштрафував на пристойну суму, і це було уроком на все життя. З тих пір більше ні разу не потрапляв на штрафи.

- Ваш син пішов вашим слідом, ставши професійним футболістом. Останнім його клубом був одеський "Чорноморець". Але зараз про нього нічого не чути.

- Він вчиться в Америці і грає за студентську команду. Це як у нас Друга ліга. У нього ще рік контракту, буде продовжувати вчитися і грати, а там приймати йому рішення, що робити в житті далі.