Дев'ять днів без Ігоря Гамули. Про фірмове пиво з Інтуриста, запрошення в Мілан та келих на турецькому зборі

Вихованець Ворошиловградського (нині Луганського) спортінтернату Ігор Гамула, земне життя якого раптово обірвалося 8 грудня, залишив про себе добрі спогади. Де б він не грав і тренував – в Україні, Росії чи Латвії – про цю людину завжди говорять із посмішкою. Гамула був надзвичайно відкритим, прямим і водночас позитивним. У будь-якому колективі він мав славу головного балагура, і був здатним вмить привернути до себе оточуючих. І це виявлялося не лише у футболі, а й у повсякденному житті.

За іронією долі, незадовго до своєї смерті Ігор Гамула закінчив роботу над книгою, яка називається "Віражі долі та уроки життя". Ця назва точно передає все те, що відбувалося в житті цієї неординарної людини. Навіть на її презентації Ігор Васильович відкрито говорив про свої аж ніяк не спортивні "подвиги", проводячи паралелі з нинішнім поколінням майстрів шкіряного м'яча: "Я дивлюся на футболістів і думаю: якби хтось із них випив стільки, скільки я за один раз, він би помер. Сьогодні ж! А я виходив на поле, тренувався, біг".

Про кумедні епізоди з футбольного минулого Ігоря Гамули автору цих рядків розповів його колишній одноклубник, а згодом колега по тренерському ремеслу Геннадій Жилкін.

- З Гамулою було весело, - згадує він. - Я його пам'ятаю ще як гравця, коли на початку 90-х ми з ним грали у херсонському "Кристалі". Згодом він став у цій команді тренером. Я потрапив у той склад, коли лінії оборони на всіх було далеко за сто: Тарасенко – 30, Гайдаржі – 32, Насташевському – 33, Воронезькому – під 30. Гамула, який грав у півзахисті, теж був уже віковим – йому тоді 31 виповнилося. І ось уявіть: я, молодий, 22-річний, у цій компанії! Сезон-1991 ми чудово відіграли, після чого Ігор Гамула закінчив виступи, ставши головним тренером. Пригадується, до цього він, як топовий гравець, не жив на клубній базі "Кристалу", а в комфортному готелі "Фрегат". З огляду на те, що він був з категорії "Інтурист", там продавалися дефіцитні напої. Маю на увазі те, що зазвичай футболісти люблять пити після гри – пиво. І це було не "Жигулівське", а фірмове, імпортне. Бувало, що я просив Гамулу купити мені пивка, і він мені його приносив. А коли він став виконуючим обов'язки головного тренера, я його жартома запитав: "Ігорю, а можна тебе попросити купити пива у "Фрегаті"?", він сказав, що тепер він не Ігор, а Ігор Васильович.

- Із Гамулою після херсонського періоду потім часто зустрічалися?

- Бачилися в ролі суперників, коли він на стику минулого та позаминулого десятиліть працював в Україні. Ще одна історія за участю Гамули згадується з нашої тренерської кар'єри. Було це коли ми з Юрієм Максимовим тренували криворізький "Кривбас", а Ігор Гамула очолював ужгородське "Закарпаття". Коли в останньому турі сезону-2009/10 наша команда, яка боролася за збереження прописки в еліті, приймала ужгородців, що втратили шанси в ній залишитися, нам потрібна була тільки перемога. При цьому в паралельному матчі, який проходив в Одесі, нам було вигідно, щоби "Чорноморець" не обіграв луганську "Зорю". Так ось, все склалося для "Кривбасу" краще нікуди – ми виграли 3:1, а одесити зіграли внічию, 1:1. На післяматчевій прес-конференції, на які тоді приходило одночасно двоє тренерів, прийшов Гамула і я (головний тренер "Кривбасу" Юрій Максимов тоді довірив це право мені, бо зірвав голос). Я подякував йому за гру і сказав: "Бачиш, Васильовичу, ти для нас фартовий". А він відповів у своєму стилі: "Це футбольне життя. Може, колись і ви нам допоможете". Відразу зауважу: у тому матчі жодної угоди не було. Гра для "Кривбасу" мала велике значення, а для "Закарпаття", яке достроково вилетіло з Прем'єр-ліги, жодного стимулу вже не було. Нам у тому поєдинку пощастило: програючи після першого тайму, ми вже на початку другого зрівняли рахунок – і помчало! За 32-35 хвилин, що залишилися до фінального свистка, "Кривбасу" вдалося заволодіти ініціативою і забити ще два м'ячі.

- Часто бувало, що після невдалих матчів його команди Ігор Гамула філософськи підходив до втрати очок, раз у раз з властивим йому почуттям гумору аналізуючи гру на своїх знаменитих прес-конференціях…

- На тій же зустрічі з журналістами у Кривому Розі мені було поставлено питання щодо Юрія Максимова, якого нібито мали делегувати з "Кривбасу" до столичного "Арсеналу". Отож, коли мене запитали про "Арсенал", я відповів: "Ну хіба що в лондонський!". А Гамула, що сидів поруч за столом, додав: "Зараз "Мілан" мною цікавиться, але я поки що відмовився. Умови не влаштовують. Як же Прем'єр-ліга тепер буде без мене?"

- Відомий своєю ексцентричністю тренер не раз розповідав про свої "подвиги" щодо вживання спиртного…

- Було якось, що ми з Ігорем Гамулою перетиналися під час навчально-тренувальних зборів у Туреччині. Пригадується, його тоді запитали: "Ну що, Васильовичу, може, по келиху?". На що він категорично відповів: "Хлопці, якщо я почну з келиха, то для мене збори закінчаться". Всі це знали, і його з цим питанням ніхто не чіпав. Взагалі Гамула був "топ". До нього всі ставились з повагою.