Футбольні історії звільненого Херсону: про зникнення Гамули, пиво для Лебедя, "футбольних" дівчат та епопею Максимова

Всі жителі цього міста – як ті, що залишили його під час рашистського вторгнення, так і ті, що залишалися в ньому в дні тимчасової окупації, ось вже котру добу зазнають радісних відчуттів у зв'язку із звільненням від ярма божевільних орків. Не передати словами ті емоції, які всі ці дні переважають в душах херсонців та сотень мільйонів людей, небайдужих до долі України!

Не залишилися байдужими й представники футбольного середовища, у професійній кар'єрі яких був період роботи у головній команді Херсона. Шестеро з них – Юрій Куліш, Сергій Пучков, Леонід Гайдаржі, Геннадій Жилкін, Микола Павлов та Іван Балан поділилися з кореспондентом UA-Футбол думками про нинішні події у Херсоні, також згадавши про херсонський етап своєї біографії.

СВЯТО ІЗ СЛЬОЗАМИ НА ОЧАХ

- У п'ятницю було просто свято! - з радістю в голосі почав Куліш, який на перший день війни був головним тренером херсонського "Кристала". – Коли стало відомо, що Херсон звільнили, одразу почалися дзвінки від друзів. Їх надходило багато, і було відчуття перемоги. Нехай вона й невелика, але то була перемога! Перемога кожного з нас, перемога всієї України, на яку всі ми так довго чекали! Було загальне щастя! Хтось пив 100 грамів, хтось на радощах запрошував у гості. Ми дивилися відеоролики з Херсона, як зустрічали наших героїв і скандували: "Слава ЗСУ!". Було дуже зворушливо, буквально до сліз. Подруги моєї дружини навіть плакали.

Війна завадила Юрієві Кулішу виконати все те, що було заплановано.

– У період зимового антракту вдалося зібрати хороших хлопців та почати показувати гідні результати, – продовжує він. - Була зіграність, і вимальовувалась бойова команда. Дуже прикро було одного разу прокинутись і дізнатися, що на нас напала росія. Хоча до цього при найменшому виникненні подібної теми всі кричали: "Ви що, збожеволіли?!". Але виявилося, що світ збожеволів! Мій батько, Царство йому небесне, воював у Другій світовій – і якби він дізнався про те, що насправді сталося, він, напевно, у труні перекинувся б. Я впевнений на сто відсотків, що якби не сталася війна, весь наш керівний і тренерський штаб – Володимир Лебідь, Олексій Якименко, Олександр Бурковський разом з адміністратором та медичним персоналом зробили б просто шикарну команду. Адже хлопці завдяки проведеній у зимовий період селекції підібралися у нас – те, що треба! "Кристал" мав футболістів з Дніпра, Черкас. Зрозуміло, що новачки з'явилися в нашому клубі без грошей, тому що всі знають, що робити придбання ми не маємо можливості. Але пацани настільки згуртувалися, що вже через місяць після проведеної роботи ми показували футбол, який був на три голови вищим, ніж в осінній частині сезону. На жаль, все це відразу порушилося повномасштабною війною. Ви навіть уявити не можете, наскільки нам було прикро!

ДЗВІНОК ВІД ЗЯТЯ ІЗ ГРЕЦІЇ

Задовго до роботи Юрія Куліша в "Кристалі" успішно працював його колишній партнер по дніпропетровському "Дніпру" та одеському "Чорноморцю" Сергій Пучков. Було це в сезонах 2003/04 і 2004/05, під час яких він зумів з аутсайдера групи "Б" другої ліги зробити провідну команду, яка посіла через рік 2-е місце. А перед минулим сезоном доля знову занесла Пучкова на Херсонщину, де досвідчений наставник очолив "Таврію-Сімферополь", що передислокувалася з Криму. Щоправда, його робота у цьому колективі була недовгою – лише три місяці з невеликим.

– Херсон і Херсонська область для мене особливо близькі, оскільки на сьогоднішній день поки що є крайнім містом та краєм, на яких моя тренерська кар'єра взяла тайм-аут, – каже Пучков. – І мені, як будь-якому громадянинові України дуже приємно було дізнатися про звільнення обласного центру та правобережної частини Херсонщини. Там маю багато друзів, там я працював. Можна сказати, що Херсон для мене – рідне місто. Це чудово, що наша армія просувається вперед. Я цьому дуже радий. За останні дні довелося побачити чимало відеороликів зі звільненого Херсона, які нікого не лишають байдужим. Мені дзвонило багато людей, чоловік до десяти – вітали. У мене в Греції сестра живе, то її чоловік одразу мене набрав і з перемогою ЗСУ під Херсоном привітав. Радісні емоції у ці дні переповнюють усіх нас. Сподіваюся, що не за горами наша загальна перемога над віроломними окупантами.

- Як відреагували, коли дізналися, що ваш колега за ремеслом Сергій Шевченко очолив створену у Херсоні тимчасовою владою команду?

- Був у шоці. Вважаю, що це злочин перед своїм народом, своєю родиною та рідними. Він навіть зганьбив своє прізвище, осквернивши на всю країну, на весь світ! Прізвище, яке для України легендарне – насамперед завдяки поету Тарасу Шевченку та футболісту Андрію Шевченку. А ще низки гравців, його подвійних тезок, які грали в українських командах у 80-90-х роках (вболівальники зі стажем пам'ятають щонайменше чотирьох Сергіїв Шевченків, найвідомішим з яких є капітан сімферопольської "Таврії" чемпіонського зразка 1992 року – прим. авт.). Як можна було так вчинити – піти на службу ворожій владі? Втім, не варто дивуватися нинішньому кроку херсонця. 2014 року Сергій Шевченко вже працював в анексованому Криму, де очолював ТСК "Таврію". А потім і взагалі вирушив на тренерську роботу до країни-агресора – клуб "Сахалін". Пригадується, після повернення з Росії його дещо реабілітував президент нашої "Таврії" Сергій Куніцин, і Шевченко довгий час навіть працював з нею в Бериславі. Пізніше поїхав до Миколаєва, де колись грав. І тут такий крок, який не вкладається в розумі... Впевнений, що керівники нашого футболу вчинили абсолютно правильно, знявши зі зрадника всі звання та позбавивши тренерської ліцензії. Втім, як позбавивши звання почесного громадянина Херсона.

ІЗ ОДЕСИ У ХЕРСОН – І НАЗАД

Найбільше з перелічених вище осіб провів у Херсоні добре відомий у футбольних колах України гравець, а згодом тренер Леонід Гайдаржі. У цьому місті він грав протягом семи сезонів: шести в рамках чемпіонату СРСР і один у чемпіонаті України.

- Двох думок щодо моєї реакції на звільнення Херсона бути не може – природно, відчуваєш лише почуття радості, задоволення та гордості за нашу армію, за ЗСУ, – ділиться Гайдаржі. – Радий за жителів міста та області, що у них з'явилася можливість через стільки місяців окупації повернутися до своїх будинків після того, як довелося тікати від цієї російської нечесті. Радий, що люди, які повернулися додому, тепер зможуть нормально жити - без гніту жорстоких варварів-окупантів і під українськими прапорами.

Вперше у Херсоні Леонід Гайдаржі з'явився у розпал сезону-1982, перейшовши з одеського СКА до тамтешнього "Кристалу". Після того чемпіонату він відіграв у складі херсонців ще три сезони, за які став твердим гравцем основи. Його впевнена гра за "Кристал" дозволила 1986-го повернутися до Одеси, де він протягом трьох років захищав кольори "Чорноморця". Потім був рік у сімферопольській "Таврії", після чого 1990-го Гайдаржі повернувся до "Кристалу", де радував херсонських уболівальників протягом трьох сезонів.

– Під час моїх виступів у Херсоні було багато гарних моментів, – згадує Гайдаржі. – По-перше, у нас був добрий колектив. По-друге, у "Кристалі" мені пощастило працювати з хорошими тренерами. Коли я вперше з'явився в команді, нею керував Віктор Зубков, знайомий мені з "Чорноморця". У другу мою появу у "Кристалі" головним тренером був Анатолій Байдачний, ще одна легенда радянського футболу. А начальником команди недовго був Микола Павлов, який приїхав до нас із Сімферополя, де тренував "Таврію". Що цікаво: вони обидва колись разом грали у мінському "Динамо", і я думав, що цей тандем у Херсоні надовго. Ми були дуже натхненними та зарядженими на результат, бо в "Кристалі" вдалося зібрати хорошу команду. У ній грали Валерій Панчик, Юрій Максимов, Сергій Воронезький, Віктор Консевич, Ігор Гамула, брати Едуард та Андрій Валенко – це всі досвідчені люди, з ім'ям. Плюс були місцеві хлопці – такі як Ігор Малишев, Анатолій Жосан. Перед "Кристалом" ставилося завдання, і ми здатні були претендувати на високі місця. Але тоді вийшло так, що Павлову запропонували тренерську роботу у дніпропетровському "Дніпрі" – і він поїхав туди. Разом із ним перебралися кілька хлопців із Херсона, серед яких був і Максимов.

"Кристал" 1985-го року. Леонід Гайдаржі - у нижньому ряду четвертий зліва направо

ВКАЗІВКИ З ФУТБОЛЬНОГО ПОЛЯ

- Однак згодом з незрозумілих для мене причин пішов і Байдачний, а біля керма команди залишився Ігор Гамула, - продовжує Гайдаржі. - На жаль, все пішло не за тим сценарієм, який ми всі собі уявляли. Гамула, який призначив мене граючим тренером, через тиждень кудись зник і за розпорядженням президента клубу мені довелося брати кермо управління командою в свої руки. Я виходив на поле та керував діями гравців зсередини. Представникам командного штабу, що сиділи на лаві, в ході матчу давав вказівки щодо замін. Зрозуміло, що це було не зовсім зручно, але нічого не вдієш – довелося пристосовуватися. Після закінчення короткого сезону-1992 у чемпіонаті України влітку команда пішла у відпустку, а після повернення з неї на мене чекала неприємна несподіванка. Приходжу на стадіон – а там інша людина, Віктор Маслов, проводить тренування. Мені нічого не повідомили, а він, виявляється, вже зібрав команду, заздалегідь обдзвонивши всіх хлопців. У цій ситуації я зібрав речі та поїхав. Так завершилася моя херсонська кар'єра.

Про сам Херсон, як про місто, у Гайдаржі залишилися найкращі спогади.

– Цей обласний центр запам'ятався мені доброзичливими людьми. Херсон – екологічно чисте місто. Воно невелике, дуже компактне та акуратне. Враховуючи, що Херсон розташований на березі Дніпра, у ньому завжди є достатньо риби, а влітку та восени овочі та фрукти (особливо кавуни) були у необмеженій кількості. Пригадується, у першій половині 80-х, у період роботи з командою Віктора Зубкова, у вихідні дні футболістів із сім'ями та дітьми на баркасах перевозили на лівий берег, де були бази відпочинку та піонерські табори. Ми там відпочивали до обіду, після чого поверталися назад, готуючись до вечірнього тренування. Влітку так було регулярно – поєднували приємне з корисним. Взагалі гарний був час, його я згадую лише з позитивними емоціями.

100 РОКІВ НА ТРЬОХ

На початку 90-х одноклубником досвідченого Гайдаржі у "Кристалі" був молодий голкіпер Геннадій Жилкін. У херсонській команді він також грав із перервою – спочатку у сезоні-1991 у чемпіонаті СРСР, а потім у сезоні-1992/93, коли у чемпіонаті України вона носила іншу назву – "Таврія". Зараз 53-річний Жилкін працює у тренерському штабі "Акжайика" з Уральська, який виступає у Суперлізі Казахстану. Перебуваючи за тисячі кілометрів від Батьківщини, він уважно стежить за повідомленнями про перебіг війни, які надходять із України.

- Напередодні фінального матчу Кубка Казахстану, в якому моя команда змагалася з "Ордабаси", було передігрове тренування. Під час його проведення дізнався новину про звільнення Херсона, – розповідає Жилкін. - Їй я дуже зрадів. Першою ж думкою було зателефонувати знайомим хлопцям із Херсонщини – Сергію Ревуту, з яким не один рік разом працювали у тренерському штабі різних клубів, Лєші Якименку та Володі Лебедю, з ким я знайомий з виступів у "Кристалі" та дніпропетровському "Дніпрі" відповідно. Додзвонившись їм, привітав із цією подією, і ми разом пораділи. Усі троє були не у Херсоні, вони звідти виїхали. Третій із них, Лебідь, з літа перебуває у Німеччині. Принагідно трохи його "притравив": щоб багато німецького пива не пив, бо є схильність до повноти (посміхається). Що ж, всі ми чекаємо і сподіваємося, що в одного відомого на весь світ зі знаком мінус чудака двері в бункері зачиняться так, щоб він звідти ніколи не вийшов, і щоб настав мир.

- У вашій багатій професійній біографії було багато клубів. Чим запам'ятався період, проведений у херсонському "Кристалі"/"Таврії"?

- Мені сподобалося знайомство з Гамулою. Та з багатьма іншими людьми також. А ще – ритм чемпіонату СРСР серед команд другої ліги. Це були мої перші кроки у серйозному футболі, і поринути у його специфіку, коли ігри проводяться через два дні на третій, було цікаво. Я застав той час, коли трибуни стадіону під час домашніх матчів завжди були повними. Вболівальники підтримували нас, адже команда була хороша. У ній було стільки футболістів із іменами! Окрім Гамули за "Кристал" тоді грали Юрій Максимов, Микола Насташевський, Леонід Гайдаржі, Віталій Тарасенко, Сергій Воронезький. Мені тоді було лише 20-21 рік, а у задній лінії грали досвідчені майстри, яким на трьох було за 100 років! Для мене виступи у такій солідній компанії стали гарною школою, додали досвіду. Щодо самого Херсона, то це красиве, зелене місто. На березі Дніпра завжди можна було відпочити, порибалити, посмажити шашлички. Я, як молодий, брав участь у "підносі снарядів" для ветеранів команди – мотався за пивом після гри. А ще в Херсоні красиві дівчата, багато з яких були небайдужі до футболу (багатозначно посміхається).

ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ СУСІД МИКОЛИ ПАВЛОВА

Для одного з аксакалів українського тренерського корпусу Миколи Павлова трудовий відрізок у Херсоні виявився нетривалим. Приїхавши до міста над Дніпром після однорічної роботи у сімферопольській "Таврії", 45-річний фахівець взявся до справи, засукавши рукави.

– Так, справді, у січні та лютому 1991 року довелося продуктивно попрацювати у "Кристалі" з Анатолієм Байдачним, – згадує Павлов. – Там було добре, але на 8 березня мені зробили подарунок – я був запрошений до дніпропетровського "Дніпра" (посміхається). Херсон – красиве, зелене місто. Запам'ятався готель "Фрегат", розташований у мальовничому місці, неподалік набережної Дніпра. До речі, до цього і згодом у Херсоні більше ніколи не був. Хіба що один раз. Незважаючи на зимовий час, місто порадувало своєю красою. Люди там дуже доброзичливі. Коли дізнався, що Херсон звільнено ЗСУ, дуже зрадів! Адже раніше в багатьох джерелах інформації писали, що це може стати можливим наприкінці року і таке інше. Але коли все сталося так швидко, я був дуже радий.

– У Херсоні у вас залишилося багато друзів, колег?

- Ні, з місцевих у мене нікого серед таких особливо не було. Доля надовго звела мене з херсонцем Юрієм Максимовим. Спочатку він грав у мене в "Таврії", а потім, коли я звідти пішов, довелося звернутися до керівника сімферопольського клубу Анатолія Заяєва та голови Криму Леоніда Грача, щоб відпустили футболіста до Херсона. Леонід Іванович дав добро, і ми забрали його в "Кристал". Вже звідти Максимов потім перейшов до ще однієї команди, яку я очолював - "Дніпро", а пізніше і до київського "Динамо". Зараз він живе неподалік мене, його іноді зустрічаю. Я був у нього вдома, він – у мене. Коли з Юрою зустрічаємось, то завжди згадуємо наші тривалі взаємини.

ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД КОМФОРТНОГО ПЕРІОДУ

Встиг попрацювати у Херсоні на початку 90-х й багаторічний колега Миколи Павлова, з яким згодом вони працювали разом у Маріуполі та Полтаві – Іван Балан. Його період роботи в головній команді міста, що звалася починаючи з прем'єрного чемпіонату України "Таврією", був також нетривалим – лише кілька місяців. Попрацювавши в ній у першому колі сезону-1993/94, Балан надовго зберіг про Херсон найприємніші спогади.

– Для мене Херсон, як і моє рідне місто Миколаїв, має особливе значення, – каже Балан. – На роботу до "Таврії" мене запросив президент клубу (прізвище якого я, на жаль, не пам'ятаю). У цій команді я працював в одній компанії з тренером Сапельняком та іншими помічниками. Херсон – місто незвичайне та своєрідне, зелене, красиве та затишне. Мені було приємно в ньому знаходитися – як на стадіоні, в центрі, так і в його мальовничих околицях. Воно до себе приваблює і дозволяє почуватися в ньому дуже комфортно. Незважаючи на те, що через деякі причини я попрацював у Херсоні недовго (мене покликали назад до Миколаєва), я отримав задоволення від цього періоду. Початок чемпіонату був успішним, ми знаходилися на хорошому місці, та й відвідуваність на стадіоні була високою. Було дуже приємно дізнатися, що в єдиному з окупованих обласних центрів нарешті сталося те, що мало статися і про що ми мріяли – настала свобода. Сподіваюся, що невдовзі на всій Херсонщині повністю припиняться бойові дії. Радий, що люди, які щодня переживали за свої сім'ї та за нажите роками майно поступово повертаються у свої квартири та будинки, переходячи до того життя, яке було до повномасштабної війни. Всі ці події для мене, як і для будь-якої людини в Україні, дуже радісні та приємні.

Хочеться вірити, що недалеко той час, коли всі шестеро фахівців відчують максимальне почуття радості, про яке мріє вся Україна та весь цивілізований світ.

Фото: Getty Images/Global Images Ukraine, архівні