Перший тренер Цимбаларя: Коли я готував матч вшанування гравця в Одесі, Спартак навіть не відповів мені

Перший тренер Іллі Цимбаларя Едвард Лучін засудив проведення матчу пам'яті Цимбаларя у Москві, про проведення якого раніше повідомляли російські ЗМІ.

- Ілюша для мене - це не тільки перший учень. Він мені ще великий друг був по життю. Я намагався йому допомагати. Допоміг закінчити інститут, коротше кажучи, ми з ним по життю йшли до самого кінця.

Коли я дізнався, що на могилі Іллюші немає пам’ятника, я Юрію Никифорову сказав: "Я беруся за те, щоб ми провели матч пам’яті Цимбаларя в Одесі. Зберемо кошти, поставимо йому пам’ятник і проведемо вечір його пам’яті". Ми це зробили. Ми зібрали кошти, поставили пам’ятник, ще 7 тисяч доларів віддали родині.

Але коли я готував цей увесь захід і написав листа в "Спартак" гендиректору, пояснив, що ми робимо - вони мені навіть не відповіли на це. І вони не взяли участь. Ось цей "Спартак", за який Цимбалар грав, приносив очки і перемоги. Вони навіть не відповіли. Після цього вони для мене взагалі не існують. Те, як вони поставилися…

Як мені сказав один: "Чому ми повинні там йому ставити пам’ятник, якщо він у нас грав?". Це мені навколофутбольні люди там сказали, один чиновник. Але в підсумку ми свій шлях пройшли і зробили прекрасне свято в Одесі.

Ілюша був, є і буде в серці Одеси. Це кумир Одеси. А те, що волею долі опинився в Москві й грав там - це футбольне життя, воно непередбачуване. Ніхто не знав, що буде сьогодні таке варварство з боку агресора. І, звісно, навіть якби вони до мене звернулися, якби навіть заплатили, щоб я приїхав - я б у житті цього не зробив.

Сьогодні для мене Москва - агресор, вона для мене не існує. Тільки бажаю, щоб вони згоріли на цій землі українській і в пеклі. А Ілюша їм не належить. Після того, як вони поставилися до нього, коли треба було ставити пам’ятник. Вони мерзотники, вони перейшли межу. А зараз спекулюють.

Олег (син Іллі Цимбаларя, організатор матчу в Росії - прим.) переїхав до Москви, він шукає якісь можливості, десь у федерації футболу знайшов людей, які зроблять хорошу копійку на цьому. Це його право, зрештою, це його батько - нічого не можу йому сказати. Але мене там не буде.

- Чи спілкувалися ви з Олегом до або після повномасштабного вторгнення?

- Я з ним у свій час листувався, передавали привіти, я з батьками в хороших стосунках. Із Сергієм, який в Україні (другий син Іллі Цимбаларя - прим.), я на постійній основі на зв’язку.

Я підтримую проведення меморіалу пам’яті Іллі Цимбаларя в Одесі, допомагаю, чим можу. Це дитячий турнір, грають різні віки. Вони навіть найкращим гравцям вручають Кубок першого тренера Цимбаларя - Едварда Лучіна. Я поки живий - допомагатиму в проведенні цього турніру.

А з Олегом… Я не можу порвати з ним, знаю його з маленького віку. Але я не хочу зараз, щоб моє ім’я там фігурувало. Я не можу це прийняти, враховуючи те, що відбувається на українській землі. Я до цього не маю жодного стосунку.

- Турнір допомагає організовувати Сергій?

- Так, Сергій організував цей турнір. Він відбуватиметься щороку. Я щороку намагаюся допомогти їм, даю кошти. Ми будемо проводити це на постійній основі. Ілля заслужив, щоб Одеса та Україна його пам’ятали. Він брав участь у першому матчі національної збірної.

На жаль, тоді тренери чомусь холодно до нього поставилися. І він зрозумів, що його не беруть, а він хотів грати. І тоді зовсім інша ситуація була в Росії, не було цієї вакханалії. Але він вихованець одеського футболу - був, є і буде. І це одесит, справжній одесит.

А доля футболіста - вони на місці не сидять. Риба - де глибше, а людина - де краще. Але для одеситів він залишився в серці. Тим більше, він до цієї війни не має жодного стосунку. Ось ті люди, які зараз піаряться на ньому - це так.