Екзотика та Лобановський. Як Метр працював у ОАЕ та Кувейті

Валерій Васильович — глиба. Про Метра можна сказати чимало і всі дифірамби будуть виправдані. Немає сенсу перечислювати досягнення — вони викликали різний спектр емоцій: хтось захоплювався, хтось відверто заздрив, ще хтось досі на них посилається. Сучасники та послідовники вбачали у Полковнику велич — достатньо згадати компліментарні відгуки таких мастодонтів цеху, як Фабіо Капелло, Марчелло Ліппі чи Карло Анчелотті.

Сьогодні б легенді виповнилося вісімдесят п'ять. Насправді вік такий, що ще можна жити, але підірване здоровʼя далося взнаки. Дуже шкода, адже тренер сам би розповів безліч історій, наповнених низкою цінних подробиць. Що ж ми це компенсуємо. Є одна, не надто добре описана — про вояж до екзотичних Обʼєднаних Арабських Еміратів та Кувейту.

***

Коли починаєш досліджувати відповідний період, завжди виникає логічне питання: навіщо Лобановський погодився на таку далечінь? Виокремимо кілька причин: по-перше, фахівець втомився від регулярних конфліктів з чиновниками.

“Зізнаюся, але я втомився постійно, із року в рік, з місяця в місяць, з тижня в тиждень та з дня на день воювати, боротися з агресивними дилетантами, які намагалися вставити палиці в колеса, заважали нормально трудитися, розповідали суспільству, як треба грати та тренуватися, або вимагали “причесати під один гребінець” так званих спеціалістів із київського “Динамо”.

Смішно, звичайно, але одного разу мені навіть збиралися заборонити працювати в клубі через те, що в мене немає вищої фізкультурної освіти. Придумали: у вищій лізі повинні працювати спеціалісти з фізкультурною освітою. Я виявився тоді єдиним “неосвіченим”.

По-друге, Валерій Васильович усе довів у київському “Динамо” та збірній, звідки його, попри провал на ЧС-1990, все одно не хотіли відпускати — гадали, що це остаточно підкосить дух роздягальні.

“Двадцять два роки я працював у “Дніпрі” та “Динамо”. Можливо, я втомився від одноманітності. Події почали сприйматися без минулої гостроти та яскравості. Почався процес, який називається замилюванням ока — багато що в цьому випадку залишається за кадром, з боку, виглядає не так, як повинно виглядати”.

Й це справедливе зауваження — Лобан торкнувся допустимої стелі, чудово розумів, що за цим послідує очікуваний застій, тому хотів скористатися шансом, як тільки затріщала тоталітарна завіса. Наголосимо, що ОАЕ, звідки надійшло запрошення — не єдиний варіант: наприклад, ним всерйоз цікавився “Ювентус”, який не міг дати ради Олександру Заварову та Сєргєю Алєйнікову.

Зараз легко дорікнути — лише дурень не пристане на пропозицію туринців. Втім, давайте не нехтувати специфікою епохи: глибоко радянська (та ще й не молода) людина навряд чи б адаптувалася до кардинально відмінних умов (доведено вищезгаданим Заваровим). До того ж навантаження у клубі та національній команді — абсолютно різні.

“У мене були пропозиції з ряду європейських клубів, але стосовно клубної роботи сумніви виникли одразу. Як працювати, скажімо, з італійськими командами “Барі” чи “Ювентус”, якщо не знаєш італійської? Я не уявляю як. Клубний тренер повинен щоденно контактувати з футболістами. Без знання мови це неможливо. Не будеш же увесь день водити із собою перекладача. Та і як через перекладача донести гравцю те, що саме ти хочеш йому сказати і як ти хочеш йому сказати. Збірна — все ж дещо інша справа. Там робота — тільки в дні підготовки до матчів та в дні самих матчів. Увесь інший час — робота “штабна”.

Ну і третій нюанс: гроші. Нащо гріха таїти, якщо ВВЛ дійсно поїхав на заробітки? Це підтвердив колега Юрій Севастьяненко: “Ми зіткнулися з Лобановським, коли він збирався продовжити карʼєру в Обʼєднаних Арабських Еміратах. Зазирнув у федерацію футболу — а по коридору Валерій Васильович йде: “Юра, неможливо відмовитися. 25 тисяч доларів дають”.

Радянська преса ставила хрест на Лобановському, відверто глузувала, та сам тренер знав, чого хоче. Він оформив із “динамівцями” чемпіонство 1990-го та був упевнений, що Анатолій Пузач та Володимир Веремієв підхоплять його надбання. На жаль, їхні результати були дуже спірними.

***

У жовтні 1990-го Валерій Васильович підписав контракт. Поки ще не відбувся переїзд до Перської затоки, спеціаліст не прохолоджувався та в критично малі терміни зібрав досьє по великій кількості тамтешніх гравців — у майбутньому ці папери допомогли вибудувати єдину вертикаль розвитку збірних.

Що стосується арабів, то зустріч була воістину королівською — пʼятикімнатна квартира з благами, про які у Союзі звичайному громадянину годі було й мріяти. Слід визнати, що ця свобода дурманила та навіть вплинула на здоровʼя — це помітив Севастьяненко: “В Еміратах кнопку натиснеш — їжу приносять та наливають. Ось і поплив. Зовнішньо. Всі ж бачили, яким він повернувся”.

І тут не посперечаєшся — у 1996-му 57-річний Метр постав перед київськими журналістами зовсім не тим чоловіком, що раніше мав підтягнуту, спортивну форму. Малорухливий та специфічний спосіб життя спочатку в ОАЕ, а потім Кувейті залишив серйозний відбиток, який, якщо говорити відверто, також вкоротив віку.

Ще одна проблема: Лобановський втікав від одних автократів, а натрапив на інших. З одного боку, нічого неочікуваного — Близький Схід не міг дати інше ставлення, крім того, що було прищеплене століттями. Безперечно, тренер мав досвід війни з правлячою верхівкою (ще б пак, партійна номенклатура його недолюблювала), а тут довелося протистояти шейхам.

Зерно конфлікту проросло після того, як ВВЛ відмовився робити ставку на трьох виконавців. Тут треба ще розуміти наступний момент — у країні футбол мав любительський характер, тож ніхто із спортсменів не вважав за потрібне дослухатися до порад і тим паче наказів.

Ось що пригадав зять Валерій Горбик: “На певному етапі у нього виник конфлікт із керівництвом. Точніше, конфлікт виник спочатку з одним із гравців. 19-річний хлопець міг запросто запізнитися на тренування, не повністю виконати установки. Васильович зайнявся його вихованням. Додав навантаження, вимагав прийти на заняття раніше. Тому — байдуже.

Виявилося, хлопчина не з простих. Друг самого шейха. Знайшлися й ті, хто склав йому компанію. Звісно, знаючи Лобановського, можна було заздалегідь припустити, що такого ставлення до справи не потерпить. От Васильович і не включив цих порушників дисципліни до складу збірної на Кубок Перської затоки. А в результаті постраждав. Федерація усунула його від керівництва першою командою, залишивши у підпорядкуванні лише молодь. Почалися судові позови”.

Парадоксально, та пунктуальність Лобановського не подобалася його роботодавцям. В ОАЕ звикли до маріонеток, а ВВЛ діяв чітко згідно букви контракту та не збирався бути на побігеньках. Кличуть на килим о шостій ранку, а він у відповідь — “я можу зустрітися лише о восьмій”. І ніяк інакше.

Якби не хороші показники, зафіксовані коучем, то його б стовідсотково не терпіли (принаймні, так довго). У відборі до Кубка Азії-1992 Емірати почергово розібралися з Кувейтом (3:2) та Бахрейном (3:1), завдяки чому кваліфікувалися на турнір (це стало підставою для пролонгації трудового договору).

До появи українця збірна все ніяк не могла подолати груповий етап, однак у 1992-му продемонструвала відчутний прогрес. Дві нічиї з однаковими 0:0 проти Японії (на хвилиночку, господарки турніру) та Ірану були підкріплені тріумфом над Північною Кореєєю (2:1). Опісля — півфінал із Саудівською Аравією, де ОАЕ обʼєктивно мали мізерні шанси (0:2), та битва за бронзу, в якій вправнішими у серії пенальті виявилися китайці (1:1; 4:3).

Здавалося б, четверте місце — фантастичне досягнення. Валерій Васильович вірив, що мав кредит довіри: “В цьому світі не звикли до критики з боку іноземців. Але ж мені вдалося вперше в історії зробити команду Еміратів четвертою на Кубку Азії. Я показав, на що здатна команда під моїм керівництвом, мав право висловлюватися так, як вважав за потрібне, розкриваючи проблеми”.

Хибна думка — в ОАЕ вирішили, що завдання не виконане та в кулуарах розмірковували над звільненням, причому так, щоб уникнути компенсації. Швиденько намалювалася стара-добра причина — Метр, готуючись до Кубку Перської затоки, наполіг на тому, щоб прибрати із заявки двох скандалістів.

А, ось так? Формально Лобановського не відправили у відставку, адже у його розпорядженні ще була молодіжка. Та хіба це солідно та чесно? “Для якісної підготовки національної команди потрібно не менше пʼяти років, це обʼєктивна реальність, з якою не хотіли рахуватися в ОАЕ. Хоча робота там дала результати — вдалося зібрати кістяк, а за цим послідували перші успіхи. Збірна зайняла четверте місце, могли піднятися і вище, але виникли проблеми з дисципліною у деяких гравців. Двох я вирішив прибрати, проте керівництво цьому активно чинило опір. Ну, я в таких справах поступатися не звик — довелося піти”.

***

Лобановський опирався, коли в 1994-му до нього навідалися кувейтці. Дещо раніше наставник відмовив Катару, проте делегація Кувейту була дуже наполегливою — окрім фінансів дала повний карт-бланш: “Мені було зроблена пропозиція, від якої він не міг відмовитися. І справа не у фінансах. Кувейтці знали умови мого контракту з ОАЕ та запропонували не гірші. Але кажучи про пропозицію, перед якою не можна встояти, я маю на увазі інше. Мені на три роки на відкуп дали увесь футбол Кувейту.

Мені дали можливість привезти своїх тренерів, лікаря, масажиста, працювати за власною програмою. Я поставив власні умови — підготовку нормальних полів для ігор, будівництво бази для збірної та багато чого іншого”.

Валерій Васильович провів аналіз, зі 150 потенційних кандидатів відібрав 28, але зʼясував для себе, що кувейтці також й гадки не мають, що таке професіоналізм. Показував різноманітні метрики, графіки, а їм — “фіолетово”. Місцеві — народ не бідний, сприймали футбол, як звичайну розвагу; це не бразильці, які вибралися із фавел та вчепилися за можливість усього життя.

Зауважимо, що на Полковника не так сильно налягали функціонери, та і сам він проявив гнучкість. От сказав емір, що треба додатково залучити кількох гравців, а Лобановський замість розбірок просто дав їм більше навантаження — у підсумку бідолахи самі просилися додому.

Зате підготовка до Азійських ігор-1994 у Хіросімі пройшла спокійно — настільки, що у жовтні 1994-го команда виграла групу C, випередивши Оман (2:2), Непал (8:0) та Південну Корею (1:0). У чвертьфіналі були осоромлені добре знайомі Обʼєднані Арабські Емірати (2:1), а от на 1/2-гу сил не вистачило — краще виглядав Китай (0:2). Не страшно — невдача була компенсована бронзою, взятою проти Південної Кореї (2:1), а Анатолій Бишовець, що керував “тиграми”, Лобановському руку так і не подав…

Хто знає, наскільки б ще довго ВВЛ пробув у Кувейті, якби не війна та фактор Саддама Хусейна. Що ж, пора повертатися до Києва — там буде написана ще одна казка.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine