Хлань: Мрію грати за збірну та у Лізі чемпіонів

21-річний український хавбек гданської "Лехії" Максим Хлань розповів про свою гру в Польщі, і не тільки.

— Моє перше питання стосується вашого початку у Польщі. Як так сталося, що ви приїхали до Польщі та почали грати за "Лехію"?

— На початку літа я приїхав до Польщі. Я намагався повернутись у форму. Це були не тести, не огляд, а просто підтримка форми. Спочатку у "Варті", а потім на кілька днів у "Легії". Через деякий час з нами зв'язався "Лехія", і ми почали спілкуватися. На той момент все було на місці, я міг брати участь у таких розмовах. Із "Лехією" ми швидко домовилися.

— А чим усе закінчилося із "Зорею"?

— Там ще нічого не скінчилося. Досі тільки на початковій стадії, тому я не можу багато сказати.

— Ви ще стежите за УПЛ?

— Звичайно! Я стежу за лігою, бо маю там багато друзів. Я дивлюся матчі та вболіваю за друзів. Цікаво подивитись!

— За яку команду ви найбільше вболіваєте?

— Я найбільше вболіваю за клуб із мого рідного міста Житомира — "Полісся". Я народився там і грав там кілька років. Бажаю їм усіляких успіхів.

— Чи можна порівнювати першу лігу у Польщі з УПЛ?

— Ліги відзначаються силовим характером. У Польщі акцент набагато більший на силу. Тут потрібно набагато більше бігати, набагато жорстокіше грають на м'ячі. Тож у деяких аспектах тут складніше. Там менше технічного футболу. Проте "Лехія" намагається грати у технічний та швидкий футбол. Цим ми виділяємося серед інших і тому заслуговуємо на високе місце в таблиці.

— Як би ви описали свій стиль гри? Щиро кажучи, ви нагадуєте мені Андрія Ярмоленка.

— Мені дуже приємно, що ви порівнюєте мене з таким гравцем та легендою українського футболу, як Андрій Ярмоленко. Я також радий, що ви бачите в мені такого технічного гравця, але хотів би наголосити, що сьогодні я провів не найкращий матч. але це не найголовніше, адже головне, що перемогла вся команда. Коли команда перемагає, решта відходить на другий план. Але я радий, якщо людям подобається моя гра. Футбол для вболівальників, журналістів, які про нього пишуть. Ми повинні дарувати людям радість. Якщо вам подобається моя гра, я також радий. Щодо позиції, то в "Лехії" я граю на позиції лівого вінгера. Але, наприклад, у збірній я можу грати десятку також по центру під нападником. У "Зорі" я грав на правому фланзі. Я можу грати будь-де попереду. Навіть у захисті, якщо цього хоче і потребує тренер.

— Де ви бачите себе за півтора року?

— Мене вже питали про це, але, щиро кажучи, мені важко відповісти. Якби я про це не думав, я не можу собі цього дозволити, бо втратить концентрацію. І не хочу говорити, життя покаже. Тепер наступний матч має значення. Я не хочу думати надто далеко. Я маю йти маленькими кроками вперед, а не поспішати. Звісно, я маю свої мрії. Вони великі.

— А що то за мрії?

—Це зрозуміло гра за збірну, Ліга чемпіонів.

— А Олімпіада?

— Я відповідаю категоріям U-21 та U-23, і тренери мають вирішити самі, звичайно, я хотів би грати.