Андрій Ткачук: Контракт зі Штурмом у мене на руках

Недавній капітан «Карпат», нещодавно він поповнив список тих, з ким львівський клуб розпрощався не по-людськи. Після того, як Ткачук не погодився продовжити контракт за півроку до завершення старої угоди, карпатівські функціонери за старою традицією усунули Андрія від тренувань з першою командою і відмовилися надати статус вільного агента. Зрештою, усі деталі цієї ситуації футболіст розповідав в інтерв’ю UA-Футболу («Розраховував, що після 9 років «Карпати» нададуть статус вільного агента») у лютому.

З того часу дещо змінилося. «Карпати» таки зробили Ткачука вільним агентом. Через тиждень після закриття трансферного вікна. Відповідно, впродовж півроку гравець бездіяв. І ось буквально вчора наше видання отримало звістку, що Андрій може перейти до лав австрійського «Штурму» з Ґраца. Прояснити, чи так то насправді, попрохали самого гравця, зателефонувавши йому в обідню пору суботньої днини.

- Сьогодні вранці повернувся з Ґраца, - бере слово Андрій. – Довго розмовляв там з генеральним директором «Штурма», наставником команди Дарко Міланічем. Вони показали мені тренувальну базу, познайомили з гравцями. Тренер сказав, що бачив відео з матчів за моєю участю, що зацікавлений в моїх послугах і якщо я згоден, то пропонує підписувати контракт. Відповів, що не проти, після чого мене відправили на медобстеження. Такого детального огляду, який тривав впродовж двох днів, в Україні не проходив жодного разу. Коли все закінчилося, був радий, що повністю здоровий.

Власне, після того мені запропонували підписувати контракт. Дали договір на дев’яти сторінках. Та оскільки німецької я не розумію, то взяв час на роздуми. Приїхавши до Львова, віддав контракт професійному перекладачеві. Хочу спершу перечитати усе сам, потім з кимось проконсультуюся, щоб врахувати усі нюанси австрійського законодавства і оподаткування. Наразі ж можу сказати, що в Ґраці мені сподобалося усе – прекрасне місто, база з усіма умовами для роботи, красивий клубний стадіон. На нього, щоправда, не заїздив, але бачив зображення і вірю людям на слово.

- В одному зі своїх недавніх інтерв’ю ви говорили, що відмовилися від варіантів з переходами за кордон через вагітну дружину, якої не хочете покидати у Львові наодинці…

- То одна з причин, через яку я вагаюся. Ось якраз приїхав і розповів Юлі про отриману пропозицію. Її переїзд до Австрії начебто й цікавить. Але ж врахуйте, що дружина на останніх місяцях вагітності. У Львові вона поряд з батьками, а там буде одна. Футбол – то постійні роз’їзди, а жінкам в такому стані потрібен догляд. Юля не знає німецької, не має в Австрії знайомих. То й думаємо, чи впораємося.

- Клуб обіцяв вирішити житлове питання?

- Згідно контракту мені мають виділяти суму на оренду квартири і видати службову машину. Інших деталей не знаю. Ознайомлюся з ними, коли отримаю переклад контракту. Відзначу лишень, що перехід до «Штурма» для мене цікавий найперше у футбольному плані. Невдовзі команда зіграє у півфіналі Кубка Австрії і якщо там переможе, то проб’ється до Ліги Європи. Хотілося б зіграти на цьому рівні знову.

- «Штурм» наполовину вкомплектований балканцями. Норов у представників цих національностей особливий…

- Почнем з того, що балканці були й у «Карпатах». Не так багато, як у «Штурмі», але все ж. Зізнаюся, не очікував, що команда зустріне мене так добре. Футболісти підходили, охоче спілкувалися, запитували про сімейні справи. Словенський нападник Роберт Баріч виявився другом Ґреґора Балажіца, а хресна мати його живе в Тернополі. Тренер Дарко Міланіч – приємна, впевнена в собі, серйозна людина. Він відкритий у спілкуванні і відразу дав зрозуміти, що я йому потрібен.

- Вам на роздуми дали час?

- Чемпіонат Австрії завершується через три тижні, потім команда піде у відпустку. Тому в часі я не обмежений. Сказали, щоправда, щоб не зволікав, бо потім доведеться займатися пошуками житла під час міжсезонних зборів. Ось і думаю. Там добре, але й в Україні, де мене знають, теж не проти залишитися.

- Маєте пропозиції?

- Розмовляв з тренерами двох клубів Прем’єр-ліги. Вони зацікавлені в моїх послугах, хоч якоїсь конкретики в їхніх словах ще не було. Подивимося, бо ж ситуація в країні непевна.

- Варіант з поверненням у «Карпати» можливий?

- Я вдячний цій команді за ті дев’ять років, які провів у Львові. Мені тут було комфортно, тут я відбувся як футболіст, пограв на євроарені. Це місто для мене завжди буде рідним, бо куди б ми не поїхали, тут живуть батьки дружини. Та й «Карпати», їхні вболівальники завжди залишаться у серці. Крім слів вдячності, цій команді не можу сказати нічого. Шкода лишень, що в клубі трохи іншої думки і мені за весь той час, який я провів у Львові, дякувати не спішили. Думаю, я заслуговував на те, щоб отримати статус вільного агента на чотири місяці раніше, ніж закінчувалася угода. Натомість нам втрьох зі Степаном Гірським і Володею Гудимою дали сітку з м’ячами і запропонували тренуватися самостійно. Виглядало то не менш комічно, ніж та літня історія зі стадіоном «Прогрес». Різниця лишень у тому, що зараз нас було менше і бігали ми на синтетиці.

- Ви вже розповідали, що інформацію від клубу отримували виключно з уст генерального директора «Карпат» Ігоря Дедишина. Не намагалися поспілкуватися безпосередньо з почесним президентом Петром Димінським?

- Ігор Михайлович передавав позицію Петра Петровича, тому смислу зустрічатися з Димінським не бачив.

- Грошей на прожиття, враховуючи, що ви вмить стали безробітним, а дружина в декретній відпустці, вистачало?

- Я ніколи не витрачав зайвого, тому жили на зароблене до того. Трохи пізніше віддали зарплату за січень. Тобто, не можу сказати, що бідував чи в чомусь собі відмовляв.

- Повістки з військомату після оголошення часткової мобілізації не отримували?

- Ні. Хоча готовий, якщо буде потрібно, захищати свою країну зі зброєю в руках. Та все ж вірю, що здоровий ґлузд переможе і до війни справа не дійде. Звісно, як і усі нормальні люди, дуже хвилювався через усі події на київському Майдані. Сумно, що полягло стільки людей.

- І за таких обставин ви думаєте, чи їхати в стабільну з точки зору життя Австрію?

- Власне, в «Штурмі» мені так і говорили: «У нас стабільність». Але треба розуміти, чи справді нам буде там комфортно, чи зможемо вивчити мову, яка, на мій погляд, є доволі важкою?