Дихати стало легше. Добре, що Ракицького немає в збірній України

Рукописи, як відомо, не горять… Це слова можуть загубитися десь посеред потрібного чи непотрібного лепету, а витвори епістолярного жанру надовго залишаються з нами. Аналізуючи ці твори, можна легко визначити, хто мав рацію, а хто – помилявся; хто розвивається, а хто – деградує, хто керувався розсудливістю, а хто – емоціями.

***

Цікаво, що впродовж десятирічної каденції Ярослава Ракицького в збірній України (дебютний виклик отримав від Олексія Михайличенка в вересні 2009-го) про нього писали дуже полярні за змістом та тональністю речі. Одні хвалили, інші – сварили; одні називали професіоналом, інші – пристосуванцем, одні висували в приклад, інші – закликали відгородити від нього молодь. А сам Ракицький повсякчас мовчав.

Мовчав, ймовірно, дотримуючись строгої політики клубу, кольори якого захищав. Грати в футбол, але не висловлювати своїх соціально-політичних поглядів (історія з Віктором Коваленком не дасть збрехати), у випадку допомоги українським солдатам (а гравці "Шахтаря" – допомагали і допомагають, в тому числі, допомагав і Ракицький) – не розповсюджуватися, тримаючи язик за зубами. У вільній країні Ракицький був в'язнем, зате в імперії з ознаками диктатури заговорив:

"Пітєр – прекрасне місто… "Зеніт" – топ клуб, а чемпіонат Росії – на голову чи на дві сильніший від українського"…

Нехай… Порадіємо за Ярослава. Нарешті він знайшов підходяще для себе середовище.

Однак усі ці події змушують знову оглянутися в минуле. І, повертаючись до першого абзацу матеріалу про написані, а не сказані слова, змушують задатися запитанням: то хто ж мав рацію, такі як Юрій Вознюк, що публічно звинувачував Ракицького в небажанні співати українського славня перед матчами збірної, чи такі як ми, котрі захищали Ярослава (Вознюк головного мозку, або Відчепіться від рядового Ракицького >>>), акцентуючи увагу на його професійних якостях футболіста, а не на вмінні проявляти громадянську позицію?

Писали і захищали… Але писали ми й про інше. Про "історію хвороби", котра загострювалася у Ракицького часто якраз перед матчами збірної… "Донецьк загартував мене. Якщо ти вийшов у футболці "Шахтаря", треба битися до кінця. Якщо щось болить – забудь. Прийдеш до лікаря після матчу і поскаржишся. Але на футбольному полі ти повинен повністю віддавати себе заради перемоги команди", - сказав Ярослав в нещодавньому інтерв'ю російським ЗМІ, упустивши той момент, що, починаючи з 2011-го року, частенько недужав саме перед матчами збірної України. Хоча до і після того віддавав себе боротьбі у футболці "Шахтаря" без будь-яких обмежень.

Зрештою, в тому ж інтерв'ю Ракицький зазначав, що впродовж кількох останніх років чи не кожного трансферного вікна поставало питання про його можливий перехід з "Шахтаря" до іншого клубу. І якщо Ярослав продумував варіанти з топ-чемпіонатами (а не продумувати не міг), тоді збірна України розцінювалася ним як елемент перепустки, як засіб для отримання робочої візи. На другому місці й справді був особистісний професійний виклик, і лише десь далі – інтереси самої національної команди, якими Ракицький легко знехтував при переході в "Зеніт". І не розуміти того, що ці інтереси будуть спаплюжені, Ярослав не міг. Хоча перед російськими ЗМІ гарно лицемірив, що так підходить під стиль тієї системи: "Подивимося, дочекаємося офіційних списків для збірної. А раптом я опинюся там"…

Не опиниться. І це добре. Добре, що його немає в збірній. Добре, що більше його там і не буде. Дихати стало легше. У нас і так – хворе молоде покоління, яке, народившись вже у Незалежній Україні, слухає в плейєрі "Руки Вверх", а на церемонії посвяти співає пісні Ірини Аллєгрової та "Иванушек". Подальше перебування Ракицького поруч з цією молоддю – то дурний і заразний приклад для й без того інфікованої "русским миром" футбольної еліти нашої країни.

***

Та й суто спортивний інтерес… Це російські ЗМІ можуть мусолити тему про топ-захисника, котрий виконує штрафні на рівні з Ліонелем Мессі. Ми ж знаємо історію стосунків Ракицького з Паулу Фонсекою і пам'ятаємо бажання португальця запроторити Ярослава у запас одразу на початку каденції. Пам'ятаємо останні матчі "Шахтаря" у Лізі чемпіонів, в яких топ-команди влаштовували наругу над захистом "гірників", а Ракицький був одним з прямих винуватців.

Зрештою, ми вже бачили і його гру за "Зеніт", коли аутсайдер Ла Ліги забивав "топ-команді" після безпосередньої помилки Ярослава. Добре, що його немає в збірній… А буде ще краще, якщо його якимось боком натуралізують (Олімпіаду же зуміли сфальсифікувати). Тоді зникнуть і розмови про доцільність чи недоцільність виклику Ракицького, котрі ще б'ються в конвульсіях з подачі сліпо увірувавших в талант і патріотизм "свого до мозку кісток хлопця".