Ми ґарували. Акценти глядача на грі Шахтаря з Антверпеном

Так, саме таким у підсумку в мене вийшло враження від матчу в Гамбурзі. Відчуття тяжкої, сумлінної та ефективної праці, що анітрохи не применшує факт цієї перемоги та її турнірне значення. "Шахтар" відповідально поставився до вирішального для нього поєдинку, і це позначилося на результаті.

Погодьтеся, на початку сезону у нас і близько не було впевненості в тому, що чемпіон України доведе свою перевагу над чемпіоном Бельгії. Перемога в Антверпені, як симбіоз характеру і везіння, сама по собі теж у цьому не переконала. Тріумф же над "Барселоною" був настільки несподіваним, що все ще залишав знак питання.

Колега Юстас, наприклад, був упевнений, що "Антверпену" ми програємо – суто психологічно не налаштувавшись на нього належним чином після такого фантастичного успіху. Але, мабуть, не дарма я минулого разу назвав те диво звичайним. Учора "Шахтар", що називається, впевнено взяв своє. І ці два випадки поспіль явно не випадкові.

Перша ластівка команди ще ван Леувена нам весни в Європі зробити, природно, не могла. Залишається лише припускати, як продовжив би в Лізі чемпіонів той "Шахтар". Але ще дві пташки, поставлені в графі "перемоги" командою Пушича, гарантували вирішення головного завдання: продовження участі в євросезоні.

Гра не була особливо видовищною, але й нудьгу не навіювала – це було дійство типово середнього рівня. Варто підкреслити, що найдовший відрізок матчу без моментів припав на його останню третину – понад півгодини розділили між собою спроби Степаненка та Судакова. А біля воріт Різника, за великим рахунком, панувала тиша.

Єдиний раз йому довелося справді рятувати їх від голу на 32-й хвилині, після удару Муйї. "Шахтар" уже майже півтайму вів у рахунку, і надалі супернику не дозволив зовсім нічого. Це ми з вами могли переживати з приводу в перспективі можливої небезпеки – на ділі її не було. Повторюся, ґарували якісно.

При цьому мали крім голу ще чотири шанси домогтися більшого. Тобто, з точки зору гри у футбол для глядача, до команди Пушича питань не маю. Хоч і вважаю, що мінімальна перемога більш адекватно відповідає побаченому на полі. Для зміни цієї картини маслом не вистачило буквально ще одного, причому реалізованого моменту.

Є нюанс. На 54-й хвилині, за 1:0, рефері цілком міг призначити пенальті за фол Бондаря на Янссені. Вмикаю Юстаса: "За бажання, звісно, можна і поставити. Можливо, зіграло свою роль те, що м'яч не йшов до цього гравця". До речі, рефері був із Польщі, а ВАР-асистент із Німеччини.

Але є й інші нюанси. Потім Бюте двічі протягом семи хвилин переводив м'яч у поперечину після ударів Азарова та Степаненка – а це вже чисте везіння: влучання в каркас – апріорі підступи Фортуни.

Кіпер "Антверпена", поряд із нашим Судаковим, став найпомітнішою фігурою в ключові епізоди гри – красномовний факт, що говорить за себе. Я б ще відзначив Зубкова. Як виявилося, не тільки я, а й ті, хто робить це офіційно, керуючись зовсім іншими критеріями. А нашим "підвальним" експертам він все одно не догодив.

Отже, завдання виконано. Кому завгодно, можете вважати його завданням-мінімум. Але особисто я в максимум не вірю. Не цей "Шахтар". Не в "Порту" в гостях. Не в цьому сезоні. Зрозуміло, у футболі буває всяке, але таке вже дійсно було б схоже на спортивний подвиг. А мріяти, так, не шкідливо. Шкідливо не мріяти?

І вкотре повторю: якщо говорити про суто спортивну складову (оминаючи фінанси та престижність), то мій пріоритет уболівальника – якомога частіше спостерігати українські клуби в офіційних міжнародних матчах. І немає жодних сумнівів, що, в цьому сенсі, Ліга Європи для "Шахтаря" нині – наш улюблений розмір.

Фото: Михайло Лозовий / UA-Футбол