Дуже приємно, Король. Ювілею Кантона присвячується

2011-й рік – працевлаштування на роль спортивного директора в клуб «Нью-Йорк Космос». 2012-й – виявлення бажання балотуватися в президенти Франції. 2013-й – зйомки в еротичному (якщо не сказати більше) фільмі «Зустрічі після півночі». Нічого особливого, просто будні екс-гравця «МЮ» і збірної Франції.

Якщо в футболі існує символ гедонізму, то це Ерік Кантона. «Коли я відчую, що перестав отримувати задоволення від футболу, нехай навіть на тренуванні, то негайно закінчу з цією справою» – якщо замінити в цій цитаті пару слів, її можна прийняти за слова Доріана Грея. Кантона ніколи не стримував себе і робив, що хотів. Він кидав у арбітра м'ячем за те, що той не бачив фолів на Еріці – і ображав чиновників, його за це дискваліфіковували; рвав на собі футболку, незадоволений заміною в товариській (!) грі, і кидав нею в арбітра; бив ногою фаната і, відмовляючись вибачитися, спостерігав за тим, як «МЮ» і англійська федерація змагаються в тривалості бана.

Талант при цьому у нього був просто неймовірний. Чудовий гравець групи атаки, який випередив свій час – він умів як завершувати атаки, так і віддавати останній і передостанній пас. Його техніка ставила в тупик кращих захисників, а вміння знайти вільні зони позбавляло шансів самих різних суперників. При цьому возитися з ним і тарганами в його голові доводилося дуже багато – і тільки найвеличнiші вирішувалися на це.

До 25-ти років у Кантона за плечима був досвід гри в шести французьких клубах і довгий шлейф проступків. Народився він на півдні Франції, але пильний Гі Ру запримітив таланта і запросив до свого «Осеру». Уже в 21 рік Король вперше зіграв за збірну і прославився ударом не по м'ячу. Воротар Брюно Мартіні, одна з легенд «Осера» і чемпіонату Франції, отримав від Кантона в обличчя, за що Ерік удостоївся великого штрафу. Незабаром були трансфер в «Марсель», за який він вболівав з дитинства (чомусь саме в цьому випадку гравцеві віриш), образи тренера збірної, дискваліфікація за занадто грубий підкат проти Мішеля Тер-Закаряна… І це був тільки початок.

«Марсель» був не рівня нинішньому – Бернар Тапі збирав в «Олімпіку» команду мрії і увінчав роботу перемогою в Кубку Чемпіонів-1993. Але Кантона не збирався жити по порядкам топ-клубу: коли його замінили в товариській грі з «Торпедо», француз кинув футболкою в арбітра. Клуб відсторонив його від ігор на місяць і кинув по орендах. Одна з них, в Монпельє, ідеально характеризує Кантона як футболіста. З одного боку, його 6 голів в чотирьох матчах дозволили «Монпельє» виграти Кубок Франції. З іншого, він відзначився тим, що кинув бутси в обличчя одноклубнику, і тільки заступництво Блана й Вальдеррами (так, в «Монпельє» того часу грали Блан і Вальдеррама) врятували Еріка від чергового вигнання.

«Марсель» тоді очолив Франц Беккенбауер. Кращий захисник в історії вирішив довіритися молодому таланту і повернув його в клуб. Але Кайзера швидко звільнили, і на його місце прийшов 70-річний Раймон Гуталс. Бельгієць волів тримати форварда в запасі (хоча в сезоні у нього набралося 8 голів в 18 матчах), Кантона – звичайно – нарвався на конфлікти з тренером і президентом, а влітку пішов у «Нiм». Більш того, вже в новому «Олімпіку» він кинув м'ячем в арбітра, а почувши про місячну дискваліфікацію, особисто (!) назвав кожного члена дисциплінарного комітету ідіотом.

Тепер ви приблизно уявляєте, з якою репутацією Ерік Кантона приїхав до Англії. Візьміть навіженість Маріо Балотеллі, помножте на імпульсивність Антоніо Кассано, додайте таланту приблизно від Марадони – і у вас вийде форвард в розквіті сил, здатний підвести і витягнути матч в будь-яку хвилину. Цікаво, що Кантона при цьому не був відморозком - істеричність поєднувалася в нього з ранимою душею. Після дискваліфікації в 1991-му він офіційно оголосив про завершення кар'єри, і тільки розмова з Мішелем Платіні (на той момент живим богом французького футболу) його переконала. Жерар Ульє розумно порадив йому змінити чемпіонат, і Ерік перетнув Ла-Манш.

«Прем'єр-ліга бачила і талановитіших гравців. Але жоден з них не був для неї так важливий», пише Саймон Купер у своїй чудовій книзі «Велика гра». Коротко і ясно – перехід Кантона змінив англійський футбол, зробив його іншим раз і назавжди.

Початок дев'яностих – смутні часи для британського футболу. На трибунах безчинствують неадекватні фани, які спровокували трагедію на «Ейзелi». Клуби за «Ейзель» ж дискваліфіковані в єврокубках. Збірну тренує Грем Тейлор з кредо «лонгболли – наш все». Як наслідок, збірна Англії не виходить на ЧС-1994, на Євро-92 займає останнє місце в групі з різницею м'ячів 1:2, а найголовніше – англійські клуби грають в нудний, похмурий футбол. Застій, якому треба було покласти край якомога швидше. І його поклав Ерік Кантона.

Фергюсон сказав про Короля: «Кантона – один з тих гравців, які вчать тому, що ти не знав про футбол і чому неможливо навчитися, тому що до їх появи ніхто й уявити не міг, що таке можливо». Неймовірна винахідливість на полi, здатність придумати гольовий момент з нічого дозволили йому виграти фактично шість топ-чемпіонатів поспіль. Сезон-1991 він виграв з «Марселем», наступний – з «Лідсом», -93, -94, -96 і -97 - з «Манчестер Юнайтед». А 95-й Ерік пропустив, але про це нижче.

Мішель Платіні особисто зустрічався з тренером «Ліверпуля» Сунесс, переконував його взяти талановитого гравця, але Грем вирішив не співпрацювати з хлопцем з такою репутацією. В тому числі й тому «Ліверпуль» 26 років без чемпіонства – титули беруть ті, хто не боїться сильних особистостей. Наприклад, «Лідс» і призабутий нині тренер Ховард Вілкінсон. Коли Кантона по-справжньому захотів повернутися в футбол, він особисто виплатив «Німу» мільйон за розрив контракту – і оформив хет-трик у ворота «Ліверпуля» в матчі за Суперкубок Англії.

Коли Фергюсон дізнався, що «Лідс» продає Короля всього за 1,2 мільйони фунтів, він запитав у асистента: «Йому що, відрізали ногу?». Хитрий шотландець краще за всіх підібрав ключик до норовистого француза – погоджуватися з ним завжди, навіть якщо він неправий. У Фергі, в цілому, й не було вибору: «МЮ» не вигравав чемпіонства з 1967-го року, і він тiльки-но відпрацював шостий сезон без титулу. Як наслідок, «МЮ» з Кантона став командою-династією, а сам Ерік став першим гравцем топ-рівня в Прем'єр-Лізі.

У січні 1995-го року «МЮ» грав на виїзді з «Крістал Пелас». Перемога могла вивести команду Фергюсона на перше місце, але проти атаки «червоних дияволів» «орли» застосували персональну опіку – конкретно Кантона весь матч по ногах лупив Річард Шоу. Після одного з єдиноборств Ерік просто штовхнув Шоу, був вилучений і… вирішив не обмежуватися сьогодні одним ударом. Бiля трибун форвард ногою врізав вболівальнику Меттью Сiммонсу, який крикнув йому: «В***вай у свою Францію, брудний французький виродок». Фото, яке намертво увійшло в історію:

Коли Кантона прийшов на прес-конференцію і всі чекали від нього вибачень, він сказав: «Коли чайки летять за траулером, вони думають, що сардини кинуть в море». Клуб дискваліфікував його навіть раніше асоціацій: «МЮ» заборонив йому грати до кінця сезону, ФА продовжила бан до жовтня, а ФІФА (ех, скільки ж чиновників можуть всім нам забороняти) заборонила грати і за межами Англії. Цікаво, що «МЮ» від цього, можливо, й виграв: зірвався трансфер Короля, про який мріяв Моратті, в «Інтер». Для «Олд Траффорд» Кантона залишився кумиром і допоміг «червоним дияволам» виграти ще два чемпіонства.

Гі Ру. Блан. Вальдеррама. Беккенбауер. Платіні. Фергюсон. Всі ці люди підбирали і підтримували Еріка на різних етапах кар'єри. Гнобили і труїли в основному посередностi, типу Сунесса (зрозуміло, мова про тренерські таланти), Меттью Сіммонса і французьких чиновників. Великі краще за всіх розуміли, що до генія просто потрібен підхід, і тоді він розкриється. Це не означає, що провини треба прощати (за вікном гнівно защебетала зозуля), але і не треба таких людей викреслювати з футболу, без них гра багато втратить.

Якого ще футболіста ви можете уявити в такій рекламі?

Найкраще про Кантона як про особистість говорить те, як він закінчив кар'єру. Йому було всього 30 років, за плечима був чудовий сезон, в якому він зіграв 50 матчів – гравець його амплуа міг бути корисним ще мінімум років п'ять. Але Еріку просто набридло: тренуватися, грати, знову тренуватися, знову вигравати чемпіонство… Якби він залишився, в найближчі роки в його колекцію капнули б золоті медалі чемпіонату світу, Ліги Чемпіонів та, можливо, чемпіонату Європи. Але Король Ерік не мислить такими категоріями. Якби мислив, не був би королем.

Замість чемпіонату світу у Кантона була роль у фільмі «Єлизавета» – в оскароносному фільмі 1998-го він зіграв придворного королеви. З тих пір були ролі детектива в кримінальному трилері («Підміна»), відморозка у вестерні ( «Спасіння»), одного з учасників оргії ( «Зустрічі після півночі») – і звичайно, самого себе. У фільмі «В пошуках Еріка» легендарний футболіст приходить у видіннях до понуреного в депресiю листоноші і повертає йому смак до життя. З великими застереженнями, але колись так само самого Кантона вивів з депресії Мішель Платіні.

За роки спостережень не виходить сказати, що Кантона хороший актор. Він майстер одного амплуа, сильно грає крутих, брутальних хлопців, але не може або не хоче перевтілюватися в інші типажі. Просто потрібно розуміти, що Ерік і не збирається розшибитися, щоб отримати Оскар. Він займається фотографією, живописом, пише п'єси, читає вірші. А під час 9-місячної дискваліфікації він вчився грати на трубі – не вийшло, але він принаймні спробував. Щаслива людина – все життя робить тільки те, що йому цікаво.

Король – один з гравців, про рівень яких не вийде говорити з повною впевненістю. Всі ми розуміємо, яка стеля в грі є у Гладкого, Бензема й Роналду. Кантона ж захоплювався футболом рівно до того часу, поки йому було цікаво. Якби Ерік зчепив зуби, став терпіти суперників і партнерів, пожертвував ефектністю гри – може, він би зробив крок і до Золотого М'яча, і до визнання нарівні з Марадоною, Пеле, Мессі.

Але знаєте, і так непогано вийшло. Відмінних футболістів багато, а Кантона один. Найменше хотілося б втрачати харизматичність, емоції, безпосередність легендарного гравця – навіть заради другого Пеле або першого Мессі. У футболі дефіцит яскравих особистостей – і дуже круто, що одна з них продовжила виблискувати навіть після завершення кар'єри.