Англійський Особливий. Як Едді Гау вчить Борнмут досягати неможливого

Десять років тому “Борнмут” помирав.

Отримавши 17-очковий штраф у Лізі Два, на початку грудня 2008 року вони все ще були в мінусі. Гравцям не платили вчасно, бо зарплати виплачували лише завдяки позикам від Асоціації професійних футболістів (PFA).

Судові пристави через відсутність платежів регулярно відвідували клубний магазин, щоб конфіскувати інвентар. Тренувальними об’єктами можна було користуватись лише після проплати готівкою - жодна свідома організація не давала їм кредит.

Ніхто не хотів мати справу з клубом, що занепадає.

Напередодні Нового Року-2008 тимчасово головним тренером “Борнмута” - 91-ї за порядком команди Футбольної Ліги, яка наближалася до вильоту та потенційної ліквідації, - став 31-річний керівник центру передового досвіду клубу Едді Гау.

Три тижні потому його утвердили на посаді й він став наймолодшим тренером в усіх чотирьох професійних дивізіонах країни. Гау ніколи раніше не працював наставником першої команди, від порятунку “Борнмут” відділяло 10 балів, а з Кубка Англії команду перед цим вибив аматорський “Блайт Спартанс” з Конференції Північ.

У них було мало надії та ще менше грошей.

Підняти клуб з дев’яносто першого місця в англійській футбольній піраміді (нижче, ніж “Честер Сіті”) на шосте (вище за “Манчестер Юнайтед”) - надзвичайна казка. Жодному іншому тренеру в епоху Прем’єр-ліги не вдавалось настільки драматичне сходження.

Лише одна річ залишилась без змін: наймолодший тренер Футбольної Ліги у 2009-му є наймолодшим тренером Прем’єр-ліги у 2018-му. В 40 років Едді Гау ще й лідер ліги за тривалістю роботи на поточній посаді.

Кар’єра, яка почалась через травму коліна

Тренерська історія Гау почалась не в Борнмуті, а за 35 миль звідти вздовж південного узбережжя - в Портсмуті.

В серпні 2002-го центральний захисник вийшов у старті на перший в сезоні поєдинок на “Фраттон Прак” - проти “Ноттінґем Форест”. Десь по ходу першого тайму, вибиваючи м’яч, він відчув - щось клацнуло в коліні.

В той момент 24-річний хлопець ще не знав, що це був початок кінця його ігрової кар’єри. Через помилковий діагноз Гау пробув у грі ще п’ять років, хоча уже не міг стрибати настільки високо як раніше або різко змінювати напрямок бігу. Усе, над чим він працював змолоду, зійшло нанівець.

“Так дивно, що невдачі можуть спровокувати реакції, яких ти навіть не очікував”, - каже Гау.

“Для мене сидіти тут зараз та представлятись тренером з Прем’єр-ліги - щось, про можливість чого я б і не подумав після тієї гри проти “Ноттінґем Форест”. Хоча це вплинуло на те, де я зараз. Якщо невдача може спонукати до дій, це був якраз мій випадок.”

Коли одні двері зачиняються, інші - відчиняються. Гау ніколи не думав про тренерську кар’єру, але змусив себе почати нове життя.

Перш, ніж стати гравцем-тренером “Борнмута” в грудні 2006 року, він попрацював наставником резервної команди, ненадовго покинув клуб після відставки головного тренера Кевіна Бонда, але повернувся на посаду керівника центру передового досвіду. Цей клуб, його переваги та недоліки - вони у Гау в крові.

Умови для гравців та неприйняття виправдань

Важко переоцінити досягнення Гау за два періоди його царювання в “Борнмуті”.

Прем’єр-ліга й раніше бачила надзвичайні перетворення маленьких клубів. Але ніколи вони не займали настільки тривалий період й не були настільки стійкими.

Успіх “Бернлі” - найбільш близьке порівняння. Тим паче, Гау провів майже два роки на чолі “бордових” після першого періоду роботи в “Борнмуті”. Але навіть їхнє сходження не мало тієї швидкості, яка була у “вишеньок”.

До того ж, “Бернлі” зараз проводить 92-й сезон в межах двох топ-дивізіонів Англії. Тоді як у “Борнмута” триває лише 9-й такий.

Період роботи Гау в “Бернлі” не був надто успішним. Приголомшлива смерть його матері Анни призвела до величезного емоційного сум’яття тренера. Працюючи за 250 миль від південного узбережжя, йому не вдавалось опанувати себе. Він хотів повернутись додому.

Серед численних статистичних показників, що описують швидкість просування “Борнмута” нагору, один все ж виділяється. За свою 119-річну історію клуб провів лише п’ять сезонів в другому за ліком англійському дивізіоні, а наступний стане п’ятою поспіль кампанією “Борнмута” в найвищій лізі. “Вишні” буквально заскочили на територію Землі обітованої й отаборились там.

Але після трьох підвищень в класі за шість років, рівень Прем’єр-ліги міг стати завчасним досягненням для міста та клубу. Стадіон “Дін Курт” потребував змін, щоб просто приймати в себе топовий футбол. Ця арена й досі залишається найменшою в історії АПЛ.

Тим не менш, Гау відкидає припущення, що життя в Прем’єр-лізі стало сюрпризом для “Борнмута”. Адже сюрприз передбачає щось, до чого ти не готувався.

“Були речі, які треба було зробити на стадіоні: сидіння, освітлення та інше. Але для мене найважливішим було збудувати корпус для футболістів, тренувальний центр. Після літньої відпустки гравці повертаються з іншим думками. Їм треба відчути зміни - прийти сюди й усвідомити, що “Борнмут” означає роботу.

Я хотів цей центр, щоб гравці краще відновлювались після тренувань. Мені потрібна була кріокамера, покращений тренажерний зал. Багато грошей ми витратили на тренувальні поля. На найвищому рівні немає місця виправданням поганої гри. Так було завжди.”

Відтінок Ґвардіоли. “Я одержимий деталями”

Такі історії як ця спокушають згадувати магію та чудеса. Реальність же, як наголошує сам Гау, менш загадкова. Навіть найвеличніші розповіді базуються на тоннах важкої роботи та аналізу.

“У мене запальна жага чогось досягати, через це в мене багато роботи”, - відповідь Гау на запитання, чи є він трудоголіком.

“Я відданий роботі. Буду намагатись робити усе, що в моїх силах, аби вплинути на результат. Скільки б зусиль це не забирало. У мене залежність від цієї гри. Але ти повинен бути таким, зважаючи на кількість переглянутих ігор та рівень зацікавленості, який ти маєш мати. Ти мусиш любити гру.”

В розмові з багатьма гравцями “Борнмута” регулярно виринає одне ім’я - Пеп Ґвардіола. Ключові футболісти команди Гау вірять - їхній наставник сповідує ті ж принципи та ідеали, що й один з найславетніших тренерів сучасності. Що ж про це думає сам Гау?

“Я б волів вважати, що це через відданість та одержимість деталями - маленькими речами, які уможливлюють великі речі.

На тренувальних полях я пристрасно бажаю, щоб усе було бездоганно. Гру команди треба розбити на маленькі частини, а потім працювати над покращенням кожної з них.

Щоразу, щопоєдинку, щосезону. Не знаю, як працює Ґвардіола, але саме таким чином працюю я.”

Гау вражає схильністю до покращення деталей. В клубі є команда з шести відеоаналітиків, які роблять нарізки свіжих невдалих епізодів з гри, аби потім за ними відтворювати ігрові сценарії на тренуваннях. На стінах лаунж-кімнати для гравців, що на базі, висять дошки з найсвіжішими даними поточного сезону.

З першого погляду ти помітиш, в якому поєдинку “Борнмут” найбільше разів відібрав м’яч на половині поля суперника та який гравець виконав найбільше вбігань в останню третину поля.

“Але найважливіша річ, яку треба удосконалювати, це менталітет, - каже Гау. - Ми знаходимо гравців, які ментально підходять нашому клубу.

Розумію, що ми багато вимагаємо від наших футболістів. Якщо в гравця нема прагнення до розвитку, спраги до знань, бажання рости, йому буде тут важко.

Але чесно кажучи, працювати з ними - неймовірно захопливо. Бачити, чого ви можете разом досягнути.”

Спільна вечеря з гравцями. “Вони повинні знати, що я піклуюсь про них”

Якщо слово “Ґвардіола” - одне з найбільш вживаних серед гравців “Борнмута”, то одним з таких також є “сім’я”.

Футболісти відчувають, що їх цінують, поважають та їм довіряє тренер - саме та атмосфера, до якої прагне Гау. Вони розуміють, що невдачі та помилки є не лише неминучими, але й необхідними на шляху до постійного вдосконалення.

“Це завжди був клуб-сім’я, - каже Гау. - Коли я був тут гравцем, кожен знав про особисте життя кожного та відчував справжність єднання з іншими. Не думаю, що це змінилось, попри те, що клуб став більшим. Це відчуття в клубі та на тренуваннях - дуже важливе для мене.”

Гау применшує власну роль, бо в Прем’єр-лізі є кілька наставників з такою ж практикою. Коли Раян Фрейзер перейшов сюди з “Абердіна”, Гау запросив його на вечерю, щоб познайомитись та допомогти влаштувати побут далеко від дому.

“Я лише хотів, аби він почувався комфортно на новому місці та знайшов друзів. Йому цей позитив був необхідний.

Ти повинен проводити час зі своїми гравцями, адже це показує, що ти піклуєшся про них не лише як про футболістів, але і як про особистостей.”

В поточному сезоні Гау дав зіграти п’ятьом виконавцям (капітану Саймону Френсісу, Стіву Куку, Раяну Фрейзеру, Чарлі Деніелсу та Марку П’ю), які регулярно виступають за команду ще з часів ігор в Лізі Один.

Якщо прогрес клубу сам по собі досить незвичайний, то групка гравців, які з такою ж швидкістю йдуть паралельно, - щось безпрецедентне. Як же Гау вдалось вивести гравців третього дивізіону на рівень виконавців Прем’єр-ліги?

“Просто ці хлопці неймовірні. Те, як вони представляють клуб, свої сім’ї та себе”, - розповідає Гау, вже звично відхиливши похвалу на свою адресу.

“Вони подолали усі випробування, які їм траплялись. Те, як вони вдосконалюються, вражає. Мені дуже приємно, що я є частиною цієї їхньої подорожі.

В “Борнмуті” шлях до навчання доступний для всіх охочих. Та не кожен його обирає. Хоча, кожен з названих гравців, мав невдачі на цьому шляху.

Вони боролись та випробовували себе. Тому кожен з них - яскравий приклад того, чого можна досягнути важкою працею та дисципліною.”

Мої особисті амбіції збігаються з амбіціями “Борнмута”

Зараз “Борнмут” на 12 балів випереджає зону вильоту, але Гау рішуче налаштований не дати самовдоволенню прокрастись в команду.

Мантра Гау: “Борнмуту” не так важливо бути кращим, ніж “Манчестер Юнайтед”, “Ньюкасл” чи “Кардіфф”, головне - бути кращим, ніж команда може бути. Це унеможливлює провал. Ти сам собі встановлюєш обмеження.

Але врівноваженість не означає відсутність амбіцій. Ґарі Лінекер назвав Гау англійським “Особливим”. Його пов’язували з роботою в “Арсеналі”, “Тоттенгемі”, “Манчестер Юнайтед” та збірній Англії.

Юрґен Клопп та Мауріціо Саррі отримали нагороду за те, що досягли більшого в провінційних клубах - “Боруссії” та “Наполі” відповідно. Джеймі Карраґер вірить, що якби Гау тренував у Іспанії чи Німеччині, то уже зараз працював би з клубом рівня Ліги чемпіонів. Та все це може ще почекати.

“Я надзвичайно вмотивований, - запевняє Гау. - Ніколи не приховував цього й не хотів цього робити. Але зараз мої амбіції повністю пов’язані з “Борнмутом” й це не просто слова. Мої особисті амбіції збігаються з амбіціями цього клубу.”

Але чи може провінційний клуб з південного узбережжя, який десять років тому мало не вилетів з Футбольної Ліги, піднятись ще вище?

“Лише небеса наш ліміт, - каже Гау. - Ця історія навчила мене, що ти ніколи не повинен обмежувати себе у досягненнях.

Бо якби ми так зробили на початку, то в Чемпіоншипі нас не було б, не кажучи про Прем’єр-лігу. Але ми це зробили. Тому ніколи не кажи, що щось неможливе.”

Переклад та адаптація - Микола Решнюк

---

Фото: Getty Images, premierleague.com