Football o`clock. Єдина команда в Англії, якій підкорився требл

В історії англійського футболу було достатньо команд-епох. “Арсенал” Чепмена, “Манчестер Юнайтед” Басбі, “Ліверпуль” Пейслі та Шенклі, “Ноттінґем Форест” Клафа, “Арсенал” Венґера, “Челсі” Моурінью й, звісно, “Манчестер Сіті” Ґвардіоли. Але була одна, яка чітко виділяється з-поміж усіх перелічених.

Це “Манчестер Юнайтед” Ферґюсона — досі єдина англійська команда, яка за один сезон виграла всі три головних турніри: чемпіонат, Кубок Англії та Лігу (Кубок) чемпіонів. Це саме те досягнення, наблизитись (чи навіть перевершити) до якого “Тоттенгем” на днях завадив “Манчестер Сіті”. За це “шпорам” точно вдячні фани “дияволів”.

Щоб підкорити настільки унікальне досягнення Алексу Ферґюсону знадобилось 12 років роботи на “Олд Траффорд” та десятиліття панування в Прем’єр-лізі. Якраз перед сезоном 1998/99 його манкуніанці набрали достатньо ваги — чотири чемпіонства та три Кубки Англії —, щоб зазіхнути на досі непідкорене.

Згадуємо, як в тому сезоні “Юнайтед” запхав за пояс усіх конкурентів за спогадами самого Ферґюсона з його автобіографії “Лідерство”.

Embed from Getty Images

Знаменитий Клас-92 — брати Невілли, Ґіґґз, Бекгем, Скоулз та Батт — був основою того “МЮ”. Колись клуб зробив ставку на це талановите покоління й, попри скептицизм навколо (знамените “Ви нічого не виграєте з дітьми” Алана Гансена), не прогадав. Усі 90-і в Англії панували саме манкуніанці.

“Доказом сили молоді, а також правильності нашого підходу стала та сама команда, яка виграла требл в 1999-му. З 30 гравців заявки на той сезон половину були віком до 25 років. Наприклад, Бекгем — жива реклама молодіжної політики клубу.”

Поряд з тим, “Манчестер Юнайтед” вдало працював і на трансферному ринку. Перед сезоном 1998/99 в команду Ферґюсона з “Астон Вілли” прийшов тринідадський нападник Дуайт Йорк. Разом з Енді Коулом він утворив ударну пару форвардів й за підсумками першого ж сезону в “МЮ” став найкращим бомбардиром АПЛ та отримав Гравця року в Англії.

“Сульшер та Коул було приголомшливими хижаками біля чужих воріт, а Шеррінґем вдало діяв з м’ячем в останній третині поля. Але жоден з них не мав того незвичайного природного таланту, який мав Йорк. Плюс, прихід Дуайта збігся з піковою формою Коула. Ці двоє неймовірно зігрались і в сезоні 98/99 назабивали 53 голи. Саме тоді ми й взяли требл.”

Йорк був далеко не єдиним вдалим трансфером Ферґюсона в “Манчестер Юнайтед”. Сер Алекс багато що покладав на вдалу трансферну політику, найяскравішим прикладом якої в 90-х був Ерік Кантона.

“В 1989 році я затіяв велику перебудову, екстрено продавши цілий ряд гравців. Зокрема Ольсена, Стракана і Макґрата. В підсумку у мене на руках опинилось аж вісім мільйонів. [...] За наступне десятиліття я витратив близько 60 мільйонів. Кульмінацією успішності цих витрат був требл.”

Embed from Getty Images

Якщо в кінці 90-х успіх “червоних дияволів” на внутрішній арені вже нікого не дивував, то в єврокубках у манкуніанців було все навпаки — клуб ніяк не міг виграти другий у своїй історії Кубок чемпіонів.

Тому доволі символічно, що як тільки “Юнайтед” підкорився й цей трофей, команда Ферґюсона одразу вписала себе в історію англійського футболу. А ще більшої вартості досягненню додає те, як “МЮ” здобув трофей — в доданий час забив два голи, перевернувши фінал з “Баварією” з поразки 0:1 у вольову перемогу 2:1.

“Від того, як ти донесеш меседж, буде залежати його ефект. [...] Одним з таких повідомлень, які сягнули цілі, були мої слова в перерві фіналу Ліги чемпіонів 1999 року, коли ми поступались “Баварії” 0:1. Я сказав: “Коли цей кубок виставлять на показ, просто пам’ятайте, що навіть не зможете його торкнутись, якщо програєте — ви пройдете повз нього зі своїми лузерськими медалями, знаючи, що за вами прийдуть інші, які піднімуть його над головою.”

Звісно, переможні голи Шерінґема та Сульшера на першій та третій доданих хвилинах відповідно в тому фіналі на “Камп Ноу”, віддають неймовірно диким фартом. Але в Алекса Ферґюсона інша думка з цього приводу.

“Завзята та, загалом, нецікава робота була основою основ для “Манчестер Юнайтед”. Ось один приклад. Перед грою з “Баварією” в фіналі ЛЧ 99-го року ми все спланували. Під час гри завжди хочеться відчувати тактику іншого менеджера, розуміти, які зміни він може зробити. Це важко передбачити, але ретельна підготовка в таких випадках дуже допомагає. [...]

Ми припустили, що Циклера та Баслера поміняють. Ми не ворожили на кавовій гущі, а просто передивились записи ігор “Баварії” й знали, що їх знімуть. Циклер пішов з поля на 71-й хвилині, а Баслер — на 87-й. Ці заміни обмежили загрозу “Баварії” нашим захисникам й ми змогли відправити більше гравців у атаку.”

Та перемога в Барселоні не лише допомогла “Юнайтед” стати єдиною англійською командою з треблом. Її стиль дозволив манкуніанцям ще одне десятиліття бути головною командою на островах, здобуваючи нові титули. В тому числі, ще один трофей Ліги чемпіонів (останній на сьогодні для “дияволів”), коли в серії пенальті манкуніанці здолали “Челсі”.

“Коли ми готувались до фіналу ЛЧ дев’ять років по тому, 2008 року, я показав гравцям запис останніх трьох хвилин фіналу 1999 року. Щоб знову нагадати їм — здаватись не можна. Ти здаєшся тільки тоді, коли мертвий.”

Великий тренер. Унікальне досягнення.