"Тренер і клуб сподівалися, що я умовлю Вілліана перейти до Ліверпуля. Перед цим ми вже упустили Мхітаряна"

Окрім переживань за наших найкращих гравців, у мене була ще одна неофіційна роль у клубі. В останні десять років, я, як капітан команди, переконував деяких чудових футболістів перейти до "Ліверпуля". Щороку у мене був певний ритуал.

Клуб казав мені, кого має на прицілі, та просив мене зв’язатися з ним. Керівництво вважало, що пропозиція приєднатися до "Ліверпуля" буде спокусливішою, якщо йтиме від мене.

Останнім футболістом у нас на олівці був Вілліан, бразильський півзахисник, який перейшов із донецького "Шахтаря" в "Анжі" з Махачкали. Ми вже втратили одного потенційного новачка того міжсезоння. Це був Генріх Мхітарян, вірменський півзахисник, який виступав в Україні за "Шахтар". Замість "Ліверпуля" він перейшов у дортмундську "Боруссію". І я розумів чому. За кілька тижнів до того, дортмундці грали у фіналі Ліги чемпіонів.

Гонитва за Вілліаном набирала обертів. Брендан Роджерс і клуб сподівались, що я його переконаю. Я також знав, що якщо ми здобудемо Вілліана і клуб витратить на нього 30 мільйонів, Луїс Суарес побачить, що ми налаштовані серйозно [та не залишить клуб].

Я робив усе, що й завжди, коли підбирався до зіркового футболіста, якого ми хотіли підписати. Заміть телефонувати йому, я надсилав повідомлення. Це була демонстрація поваги, адже так він міг відкрити повідомлення тоді, коли йому було зручно. Я відчував, що не варто одразу телефонувати.

Я привітався з Вілліаном, сподіваючись, що він не проти того, що я звертаюсь до нього напряму. Я наголосив, що поважаю його як гравця, потім сказав, що знаю про розмову "Ліверпуля" з його агентом, а тоді використав стандартну репліку: "Якщо тобі треба поговорити чи ти маєш якісь питання, я на зв’язку в будь-який час".

Це був перший хід. Потім прийшла відповідь і почалася стандартна розмова. Вілліан подякував мені та, звісно ж, сказав: "Я б хотів пограти з тобою, Стівене, бла-бла-бла, але мені треба ще поговорити з іншими клубами, які виступають у Лізі чемпіонів".

Я знав, що "Шпори" та "Челсі" теж цікавляться Вілліаном. Я відповів йому і сказав, що розумію його ситуацію. Але потім додав: "Гадаю, “Ліверпуль” — чудовий варіант для тебе. Неперевершені вболівальники, багата історія. І ми збираємо сильну команду. Ти можеш досягти тут вершин. Ми б хотіли, щоб ти був із нами".

Я завжди говорив із потенційними новачками чесно і з повагою та не намагався спокусити їх фінансовими умовами в "Ліверпулі".

Наступне повідомлення від Віллана було таке передбачуване, що я міг би написати його замість нього. Він знову сказав, що було б чудово грати зі мною в одній команді, але: "Я не впевнений, що “Ліверпуль” дасть мені Лігу чемпіонів".

Це була правда. Я не міг гарантувати Лігу чемпіонів Вілліану та десяткам інших гравців, з якими спілкувався. Я міг лише сказати, що з нами вони матимуть шанс досягнути чогось видатного і їм сподобається грати перед нашими вболівальниками.

Ці переговори нагадували одноманітні матчі з пінг-понгу. Іноді, футболісти казали, що їхні дружини чи дівчата воліють мешкати в Лондоні, Мадриді чи Парижі, ніж у Ліверпулі. Там більше крамниць і класних ресторанів. У таких випадках, я знав, що справа безнадійна.

Мабуть, Вілліана теж більше приваблював Лондон. Нам він не дістався. Якийсь час, здавалось, що він перейде в "Тоттенгем". Але Ліга чемпіонів та Жозе Моурінью зробили свою справу, і Вілліан пішов у "Челсі".

Що ж, принаймні у мене були готові шаблони для переговорів на наступне трансферне вікно. От яким стало моє життя в "Ліверпулі". Здавалось, що миття підлоги на базі лишилося в іншому житті.

Цього тижня автобіографія Стівена Джеррарда "Моя історія" вийшла українською. Купити її можна на сайті видавництва "Наш формат".