Удача чи якість? Кравченко і Гай згадали півфінал КУЄФА Динамо - Шахтар

За час незалежності українські клуби чотири рази брали участь у півфіналах європейських клубних турнірів. Але тільки за підсумками двох з них вдавалося пробитися у фінал. Якщо результат "Дніпра" в протистоянні з "Наполі" в 2015-му став маленьким дивом, то в 2009-му сумнівів у тому, що українська команда побореться за Кубок УЄФА у вирішальному поєдинку не було ні в кого. Тоді путівку до фіналу розігрували два представники УПЛ: "Динамо" і "Шахтар".

Саме 30-го квітня (сьогодні рівно 11 років) відбувся перший матч – кияни під керівництвом Юрія Сьоміна приймали команду Мірчі Луческу. Щоб згадати, як це було, UA-Футбол звернувся до учасників тих подій - Сергія Кравченка та Олексія Гая.

Сергій Кравченко, екс-півзахисник "Динамо":

"Я став гравцем "Динамо" взимку 2009 року. Пройшов збори, після яких в середині лютого ми грали з "Валенсією" в 1/16 фіналу. Це були мої перші єврокубкові матчі в житті, і одразу ж дебютую у складі "динамівців". Правда, в півфіналі проти "Шахтаря" не грав, а спостерігав з боку - на лавці. Хоча в будь-яку хвилину був готовий вийти на поле. Але коли ти не граєш – це зовсім інші емоції.

Всі розуміли, що до фіналу залишалося зробити останній крок, але, на жаль, не вийшло. Юрій Сьомін, що мене дивувало і вражало, завжди був спокійний, врівноважений і ніколи не робив ніяких "накачувань" команді. Напевно він поводився таким чином, щоб заспокоїти і розслабити хлопців, робив для нас комфортні умови, щоб ми виходили на поле без скутості і з упевненістю. У нього завжди були однакові установки на матчі, незалежно граємо ми з "Карпатами" або це півфінал з "Шахтарем". Всі розуміли ціну цих двох поєдинків.

Перший в Києві зіграли 1:1, а в Донецьку більше удача посміхнулася "гірникам". За рахунку 1:1 все йшло до додаткового часу, але буквально перед фінальним свистком Ілсіньо забив нам вирішальний м'яч. Було дуже прикро, що не вийшли у фінал.

Запам'яталася робота з Сьоміним. Палич ніколи не переходив межу, ніколи не ображав гравців. Після навантажень Павлова у нього вони були легші, всі вправи робилися з м'ячем. Тренер з фізпідготовки італієць Пінколіні теж давав навантаження, які легко переносилися. Раз дійшли до півфіналу, значить, тренери і гравці робили все правильно. Адже ми в 1/8 фіналу пройшли "Металіст", а в чвертьфіналі вибили французький ПСЖ. Було непросто, адже суперники були дуже сильні. Але у півфіналі, повторюся, удача була на боці "Шахтаря". У футболі це часто відіграє вирішальну роль. А гіркоту поразки підсолодило те, що ми в тому ж сезоні стали чемпіонами".

Олексій Гай, екс-півзахисник " Шахтаря":

"Коли зустрічаються "Динамо" і "Шахтар", про таке поняття як налаштування на гру навіть не доводиться говорити. Того разу класичне перейшло на міжнародну арену, його ціна була великою – вихід у фінал Кубка УЄФА. І від цього історичного протистояння градус ще більше загострювався. Що стосується першої гри, вона не була такою видовищною. Команди діяли акуратно, не сильно ризикували, не хотіли занадто розкриватися, розуміючи, що результат буде вирішуватися у матчі-відповіді. "Шахтар" на той момент був зіграний, показував хорошу гру, що і зумовило вихід у фінал.

У Донецьку за якістю гри ми перевершували "Динамо", тому заслужено перемогли. До кінця матчу я був замінений, але, коли Ілсіньо забив буквально на останніх секундах, це був реально вибух емоцій, який залишиться на все життя. Навіть зараз, згадуючи це, мурашки пробігають по тілу. Досі пам'ятаю, як всією командою бігли до Ілсіньо - емоції зашкалювали! І якби можна, то весь стадіон обійняв і розцілував би його. Так, такі емоції пережити - це щось. Може фарт і був, але він завжди нагороджує найсильніших".