Чорна смерть Білого Мага. Історія Арпада Вейса

Арпад Вейс помирав тричі. Вперше - коли був позбавлений можливості займатися улюбленою справою. Вдруге - у газовій камері Освенцима. І втретє - коли про одного з кращих футбольних тренерів Європи 20-30-х років забули на цілих 70 років. Нині, на щастя, пам'ять про нього воскресла. За останні сім років були встановлені пам'ятні дошки на його честь на стадіоні "Ренато Даль'Ара" у Болоньї (на місці, де в 30-ті роки розташувалася кінна статуя Беніто Муссоліні), "Сільвіо Піола" у Новарі і "Джузеппе Меацца" у Мілані, його ім'ям була названа вулиця в Барі.

В січні 2013-го року на матч Кубку Італії дві команди, які він тренував - "Інтер" та "Болонья" - вийшли з футболками на його честь. Вже вчетверте поспіль у Болоньї проводяться дитячі турніри та конференції, присвячені його пам'яті, про нього знято документальний фільм. У голландському Дордрехті, де він тренував і звідки і був відправлений до Освенцима, також є меморіальні дошки на його честь, а в місцевій церкві його ім'я згадується під час проповідей проти расизму.

Але ж коли у 1964-му році Фульвіо Бернардіні - один із знакових тренерів Італії 50-60-х - після виграшу Скудетто з "Болоньєю" (сьомого та останнього для клубу) говорив, що зобов'язаний Вейсу кар'єрою і всіма футбольними знаннями, ніхто не зрозумів про кого мова. І в 1999-му році один з найвідоміших італійських журналістів Енцо Б'яджі, згадуючи про власне дитинство вболівальника "Болоньї", міг лише сказати: "Його звали Вейс, він був хорошим тренером, але ще й євреєм, і хто знає, чим все це закінчилося".

Якби не впертість Маттео Марані - редактора "Guerin Sportivo", найстарішого футбольного журналу Європи - можливо, ми б й досі не чули про Вейса. Сам Марані, який за допомоги своєї книги "Від Скудетто до Освенциму" (2007-й рік) в підсумку воскресив уродженця маленького угорського містечка Солт, нерідко перебував у розпачі. Після 18-ти місяців безуспішних пошуків матеріалу для книги він навіть на мить зневірився в тому, що така людина взагалі існувала. Оскільки не міг нічого знайти про нього, крім сухих імен та даних про дати та місце смерті Арпада, його дружини Елени та дітей - 12-річного Роберта та 8-річної Клари. Марані і зараз не може пояснити це забуття. "Люди завжди намагаються приховувати темні моменти своєї історії".

Все ж, він не припиняв пошуки. І в підсумку, дивом знайшовши класний журнал з ім'ям Роберта, "методом тику" вийшов на його шкільних друзів. Потім йому вдалося простежити шлях родини Вейс геть з Італії, а в Дордрехті - навіть знайти одного з колишніх підопічних Арпада. В результаті він отримав фотоматеріали, вирізки з газет і чимало інформації.

Отже, ким ж був Арпад Вейс? Лівий вінгер, невисокого зросту, худий, але дуже технічний. Він грав за угорський "Тореквеш", потім за напівпрофесійний "Маккабі" з чеського Брно, з яким чимало гастролював Європою та Південною Америкою, перемагаючи найкращі клуби. Відіграв сім матчів за збірну, був у заявці на Олімпійські ігри-1924. Саме після гастролей з "Маккабі" і Олімпіади його запросили до Італії. Щоправда, там кар'єра гравця не склалася. Скромна "Алессандрія", потім лише десять матчів за "Інтернаціонале" (тоді через "комуністичну" назву перейменованого Муссоліні на "Амброзіану" на честь святого покровителя Мілана) - і важка травма коліна.

Втім, для Вейса футбол лише починався, адже ще під час кар'єри гравця він здавався тренером. І в підсумку його тренерська кар'єра була набагато успішнішою. Він став одним з лише двох в історії, хто тричі тренував той же "Інтер" (1926-28, 1929-31, 1932-34). У 1930-му році в 34-річному віці він виграв Чемпіонат Італії в новоствореній Серії А, й досі залишаючись наймолодшим тренером, який вигравав цей трофей. Також він є наймолодшим тренером, хто тричі ставав Чемпіоном Італії і єдиним іноземцем, кому вдалося виграти три Скудетто. З тим самим "Інтером" він виходив у фінал Кубка Мітропи (Центральної Європи) - тоді найсильнішого клубного турніру Європи. Саме він виховав Джузеппе Меаццу - кращого гравця "Інтера" та Італії всіх часів (ім'ям якого і названо стадіон у Мілані), змушуючи його протягом кількох годин тренуватися зі стінкою.

З "Болоньєю" Арпад переживав найкращі часи в історії клубу, вигравши Чемпіонати-36 і -37 і давши збірній Італії, що вигравала в 30-х роках два Чемпіонати Світу поспіль (таке надалі вдасться лише бразильцям), шістьох гравців. Влітку ж 1938-го року у фіналі престижного турніру на виставці Expo в Парижі команда з континентальної Європи вперше перемогла британську - "Болонья" Вейса вже за перші півгодини забила тричі у ворота лондонського "Челсі" і в підсумку перемогла з рахунком 4:1. Змусивши європейські спортивні газети писати про "команду, що струсонула світ" і назвати її тренера "чарівником" ще до того, як цей "титул" став мейнстрімним в футболі.

Однак справа не лише у результатах. Нещодавній президент "Інтера" Массімо Моратті назвав Вейса новатором, що змінив футбол. Арпад став першим, хто приніс в Італію революційні англійські ідеї Герберта Чепмена. А в дечому і випередив англійця. У той час, як тодішні тренери були диктаторами, стежили за тренуваннями своєї команди з лави і навіть в цей час одягали елегантні костюми, Арпад одягав спортивний костюм і сам виходив на поле. І при цьому не підвищував голос, вів себе пристойно, вирішуючи конфлікти і переконуючи за допомоги своєї магнетичної посмішки. "Авторитет тренера здобувається не примусом, а шануванням і повагою. Відкидайте того, хто не налаштовує гравців на позитив" - писав він у своїй книзі "Гра в футбол" в 1930-му році.

Сьогодні такий підхід домінує в провідних клубах світу з зірками-мільйонерами. Тоді це здавалося дивним. До речі, вищевказана книга була першою науковою футбольною в Італії, справжнім бестселером, як ми б сказали сьогодні, і настільною книгою багатьох італійських тренерів. Чемпіон Англії-2016 Клаудіо Раньєрі і голова Асоціації Тренерів Італії Ренцо Улівьєрі заявляють, що багато взяли з неї.

Вейс був першим в світі, хто приділяв велику увагу відновлювальним процедурам (між іншим, й водним), також задіював тренера з фізпідготовки. Він стежив за харчуванням гравців, радився з дієтологами і психологами (психології він надавав величезне значення). Навіть наймав постійних садівників і стежив за тим, щоб вони підстригали газон футбольного поля до певного потрібного йому рівня. Сьогодні без всього цього неможливо уявити собі футбольний клуб. Тоді це здавалося дикістю.

Можна з впевненістю сказати, що Вейс був першим повністю професійним тренером у світі, який на десятиліття випередив свій час.

І яку ж нагороду він отримав за все це? Після прийняття Расових Законів в Італії, що забороняли євреям працювати у великих компаніях і відвідувати громадські місця, в листопаді 1938-го його було звільнено з команди, і він втратив власну крамницю. А вказівка самого Муссоліні змінила дату з 1933-го на 1919-ий рік, що змусило його як іноземця, який прибув лише в 1924-му, залишити Італію. Причому газети і радіо повідомили про звільнення кращого тренера ліги двома рядками, не вказуючи причину ("що ж стосується Вейса, то, схоже, він покине Італію до кінця року"). Жодної допомоги ані від клубу, ані від уболівальників він не дочекався. Ніби їм стерли пам'ять. Ніби його, користуючись термінологією Джорджа Оруелла, випарували. На Апенінах про нього вмить просто забули.

Далі ж просто тривав довгий шлях в Освенцим. Три місяці в Парижі, де також не хотіли брати на роботу єврея. У той час, як "Болонья", з якою він почав сезон, виграє і Чемпіонат-1938. Тимчасовий порятунок у вигляді пропозиції з скромного голландського "Дордрехта", який він незабаром вивів на найвище в історії клубу п'яте місце, обігруючи такого гранда як "Фейєноорд". Відмова фотографуватися і розмовляти про Італію, постійна напруга і страх на обличчі, повне приховування єврейського походження, що контрастувало з його самовпевненістю в Італії, коли вважав, що його суспільне становище захистить від усього. Вторгнення Гітлера в Голландію і наказ від 15-го вересня 1941-го року про заборону євреям працювати, вчитися і відвідувати будь-які громадські місця. Приватний лист очільника поліції Дордрехта в клуб з вимогою звільнити Вейса. Колишній "сер" (так його називали голландські підопічні), який стежить з-за кущів за тренуваннями своєї колишньої команди. І ще один клуб, який покинув свого тренера і навіть не виділив бажаючому залишити країну Вейсу відсутні для цієї мети кошти.

А потім - арешт у серпні 1942-го, табір Вестерброк (через який пройшла й Анна Франк) - і потяг на Схід з квитком в один кінець. Вейс так і не дізнався, що його дружина та діти були відразу після прибуття вбиті в газовій камері. Хоча, напевно, здогадувався. Його ж, як міцного фізично колишнього спортсмена, чекали примусові роботи. На яких він протримався 16 місяців за середнього показника по табору в чотири. Його життя обірвалося 31-го січня 1944-ого року, за різними повідомленнями - в газовій камері або "природньо" - від голоду та втоми.

"Чимало вважають, що за Муссоліні в Італії був порядок і потяги ходили за розкладом. Однак вся проблема в тому, куди ходили ці потяги"...

P.S. Останнє речення - цитата з рецензії на книгу Марані на сайті вболівальників "Болоньї"

P.P.S. "Вейс" = "вайс", в перекладі з німецької - "білий"