Джузеппе Сіньйорі: Посол Земанландії

"Для форварда гол – більше, ніж нав’язлива ідея. Це задоволення, краса, захоплення. Мене часто запитують, який мій гол найважливіший. Я не знаю і ніколи не зможу цього сказати. Я думаю, що важливі всі, хоча в глибині душі визнаю, що в кожного з них є свій присмак, як в вишуканої страви. Гол за рахунку 1:0 смакує краще, ніж гол за рахунку 3:0. А м’яч, забитий на останній хвилині матчу, не йде ні в яке порівняння з м’ячем, забитим на початку гри. Коли я забив в римському дербі, то ледь не збожеволів – я почав кричати, як ненормальний. Потім, передивляючись цей епізод вдома, я сам дивувався: "Що на мене найшло?". Я настільки втратив голову, що навіть отримав гірчичник, і згодом я побачив перед собою червоне світло. Я забив більше 150 голів в Серії А та ви, мабуть, не повірите, я пам’ятаю всі позиції, з яких забивав. Якось я пожартував, що придумав більше таких позицій, ніж є в камасутрі".

1994 рік. Понад 90 тисяч вболівальників на стадіоні "Роуз Боул" в Пасадені спостерігають за фіналом мундіалю, в якому зійшлися Італія та Бразилія. Кожній команді залишилось зробити останній крок до омріяного четвертого чемпіонського титулу. Ніхто не хотів проґавити цю унікальну нагоду. Тому жоден з суперників не бажав ризикувати. Краща команда світу вперше визначилися в серії пенальті. Всі ви, мабуть, пам’ятаєте, як м’яч після удару Роберто Баджо з точки полетів в пасаденське небо. Божественного Хвостика зробили головним офірним цапом, хоча, якби не лідер Скуадри Адзурри, то Італія б не бачила цього фіналу, як своїх вух. До речі, всі чомусь забули, що Барезі та Массаро також не забили пенальті. На фоні цієї трагедії розігрувалася ще одна драма. Кращий бомбардир серії А двох останніх сезонів цілий матч безсило спостерігав, як його партнери не могли підібрати ключ до бразильського захисту. Можливо, Джузеппе зіграв би в фіналі, якби не його гарячий норов. Згодом Сіньйорі сам пошкодував про те, що тоді, не подумавши, наговорив тренеру зайвого: "Я був кращим форвардом Серії А, саме тому я хотів виступати на вістрі атаки. Проте в Арріго Саккі була свою думка з цього приводу, тому він запроторив мене на фланг. Перед півфіналом я сказав тренеру все, що про нього думав. Тому я не здивувався, коли Арріго не випустив мене на матч за титул. Свою помилку я зрозумів через багато років. Тепер фінал чемпіонату світу я б погодився зіграти, навіть якби Саккі наказав мені стати в ворота".

Джузеппе народився 17 лютого 1968 року в Альцано-Ломбардо. Це невеличке містечко, яке розташоване неподалік від Бергамо. Хлопчик зростав в родині, для якої найважливішими були віра та християнські цінності. "В дитинстві, коли я ще не міг самостійно приймати важливі рішення, моя сім’я хотіла зробити з мене справжнього католика. Я тішуся, що протягом всього свого життя йшов тією правильною дорогою, на яку мене колись вивела родина. В Бергамо дуже міцні позиції церкви. Саме в школі при місцевій парафії я і зробив свої перші кроки в футболі", – згадував Джузеппе. "Скаутом", який побачив, що Сіньйорі мав талант від Бога, був настоятель Дон Акілле. Клірик переконав хлопчика, що йому слід спробувати власні сили в місцевому клубі "Поліспортіва". Однак амбіційний Беппе не збирався обмежуватися командою, про існування якої за межами Бергамо практично ніхто не знав. Він хотів грати в самій "Аталанті".

І невдовзі Беппе підстрибував від щастя. Бергамаски дали йому шанс себе проявити. Хлопчик гадав, що це буде початок тривалого роману з "Аталантою". Але, як це часто буває, мрії розбилися об сувору життєву реальність. Після кількох тренувань наставники зробили висновок, що з такими фізичними даними Беппе в футболі нічого не світить. Проте Сіньйорі не думав так швидко капітулювати. Він вірив, що колись стане чемпіоном Італії. Саме тому Беппе вирішив спробувати свої сили в "Інтері". Але існувала одна величезна проблема. Для того, щоб дістатися з Альцано-Ломбардо до Мілана, потрібно було подолати 55 кілометрів. Природно, що мама виступала категорично проти безглуздих поїздок сина в столицю Ломбардії. На щастя, батько повністю підтримував міланську авантюру сина. Сіньйорі-старший сам колись сподівався, що зможе стати футболістом. Проте його кар’єра завершилася на аматорському рівні. Тепер він сподівався, що Беппе зробить те, що йому колись виявилось не під силу. "Тато працював в типографії. Його зміна закінчувалась о 2-й ранку. Поспавши лише три години, він на світанку віз мене в Мілан. Я ніколи не забуду, чим я зобов’язаний батькові. Без нього в мене нічого б не вийшло", – пише Джузеппе в автобіографії. В школі "Інтера" він провів кілька років. Всі тренери відзначали його фантастичну ліву ногу. Проте через пару років, коли Сіньйорі вже бачив себе в чорно-синіх кольорах, йому вказали на двері. Причина? Нічого оригінального. "Інтер" не вірив, що такий здохляк зможе заграти на рівні Серії А. Один з наставників "нероадзуррі" навіть скаламбурив: "Ти занадто низький, щоб досягнути в футболі якихось висот". Згодом наставник пошкодує про ці свої слова, однак вже буде пізно.

Дебютним професійним клубом Беппе став "Леффе". Ця команда не хапала з неба зірок та бовталася в болоті регіональної ліги. Спочатку юнак грав в кількох молодіжних командах "Леффе", але вже через рік тренери зрозуміли, що Сіньйорі доріс до рівня основи.

Беппе трішки провчився на радіоелектрика, але з деталями він собі радив набагато гірше, ніж з м’ячем. Під час виступів за "Леффе" хлопець приміряв на себе робітничу робу. Президент цієї команди влаштував юнака на свою фабрику. Там Беппе ремонтував двигуни й отримував за це вдвічі більше, ніж за виступи в футболці "Леффе". Але серцю не накажеш – Сіньйорі не міг жити без гри. Спочатку йому ще вдавалося сидіти однією задницею на двох стільцях. Проте згодом Беппе довелося робити важливій вибір. Природно, що юнак вибрав футбол. Тато лютував та ледь не вигнав безтолкового сина з дому. Але все ж вирішив дати йому шанс. Й не помилився. Хоча сам хлопець продовжував жити безтурботно, як і всі юнаки. Одного разу Сіньйорі з партнерами по "Леффе" добряче погуляли на дискотеці та повернулися в готель, коли світало. Там їх вже чекав тренер з нагайкою. Він лютував та обіцяв, що викине юних пияків з команди і зробить все від нього можливе, щоб їх не прийняв жоден інший клуб. На щастя, сльози та клятви хлопців стати на шлях істинний допомогли й наставник змінив нагайку на пряник.

В складі "Леффе" Беппе зовсім не нагадував ту машину для забивання голів, на яку його перетворить Зденек Земан. Щоправда, 5 м’ячів Сіньйорі допомогли команді досягнути історичного виходу в Серію C2. На жаль, честолюбні новачки ще не виросли з коротких штанців регіонального футболу. "Леффе" посів передостаннє місце та закономірно вилетів. Нашому герою Серія С2 теж виявилась не по зубах. Він забив лише три голи й нічим особливим не допоміг команді. Але вже тоді Сіньйорі став однією з головних цілей на трансферному ринку. Адже Беппе володів неземною технікою та робив такі несподівані ходи, що їм міг би позаздрити навіть тодішній чемпіон світу з шахів Гаррі Каспаров. В сезоні 1986/87 Сіньйорі дебютував в футболці "П’яченци", яка виступала в Серії С1. Проте надовго в складі "вовків" наш герой не затримався. Керівництво клубу усвідомлювало, що юнак – великий талант, але наразі він не дотягує до рівня ударного тріо Мадонна-Серіолі-Сімонетта, м’ячі якого вивели команду в Серію В. Тому наступного сезону Беппе відправили в оренду в "Тренто". Саме там Сіньйорі нарешті відчув себе лідером команди. Не дивно, що вже через рік юнак знову грав за "П’яченцу". В сезоні 1988/89 Cіньйорі навіть розділив лаври кращого бомбардира "вовків", але це виявилась слабка втіха. Адже він забив лише 5 м’ячів, а команда занурилася в темні води Серії С1.

1989 рік стане знаковим для Беппе. Бергамський учень зустрів вчителя Зденека, який зробив його одним з кращих гравців Італії. Земан так згадує свою дебютну зустріч з Беппе: "Хитрун з чубчиком. Таке враження він справив на мене, коли я вперше його побачив. Щоб цей чубчик опинився в моїй команді, мені довелося довго штурмувати нашого президента Паскуале Казілло. Я казав йому: "Продай два млини та купи Сіньйорі". Видавалося, що молодий гравець коштує занадто дорого, а, можливо, це дійсно було так, однак інтуїція підказувала мені, що це має бути чудова угода. Мені дуже сподобався цей хлопець, його швидкість та його манера гри". В нашого героя також залишилися яскраві спогади про перше побачення з Земаном: "Тоді я грав на позиції "десятки", а моїм кумиром був Еварісто Беккалоссі. В "П’яченці" я думав в першу чергу про те, як вести гру команди, а не про забиті м’ячі. Проте Земан думав по-іншому. Коли я вперше побачив Зденека, він привітав мене словами: "Чао, бомбардир!". Спочатку я подумав, що тренер сказав ці слова на адресу нашого форварда Мауро Мелусо. Коли ж Земан повторив цю фразу, я припустив, що тренер з мене кепкує. Ну який з мене бомбардир? Коли я забив в попередньому сезоні 5 голів, я подумав, що перевиконав свій план на найближчих кілька років", – розповідав Сіньйорі в одному з інтерв’ю.

Як показав час, чех не кидав слів на вітер. Він змінив не лише Сіньйорі а, й всю "Фоджу", яка стала головною Попелюшкою італійського футболу. "Сатанеллі" грали за схемою 4-3-3 з високою лінією оборони. Земан хотів, щоб команда багато забивала, а пропущені голи його мало цікавили. Спочатку гравці ніяк не могли второпати, чого від них хоче тренер, тому "Фоджа" поневірялася на дні турнірної таблиці. Вболівальники щоразу голосніше вимагали, щоб керівництво вигнало чеського шарлатана, який веде команду в нікуди. Коли видавалося, що Земану вже пора пакувати валізи, його врятував… Звичайно ж, Сіньйорі. Гол Беппе під завісу матчу з "Монцою" подарував "Фоджі" нічию, після цього команду було не впізнати. "Спочатку хлопець, як це часто трапляється з молодими, хотів робити на полі все. Він хотів бути плеймейкером, захисником, форвардом. Сіньйорі вважав себе "десяткою", тому Беппе завжди хотів бути там, де м’яч. Зрозуміло, що з віком він порозумнішав. По тому, що я бачив, в хлопця були чудові задатки бомбардира. Можливо, йому трішки не вистачало зухвалості, будучи Давидом, він боявся захисників-голіафів. Однак всім іншим його щедро обдарувала природа. І головне, що Сіньйорі мав мужність. Перед вирішальним матчем, в якому визначалася наша доля, Беппе почувався кепсько, але, зціпивши зуби, вийшов в стартовому складі. Та не просто відбував на полі номер, а забив вирішальний гол".

А вболівальники співали дифірамби чеському чарівнику. Якби не слабкий старт, "сатанеллі" піднялися б значно вище восьмого місця. Але в наступному сезоні "Фоджа" візьме своє. Під керівництвом Земана Сіньйорі зрештою показав себе в усій красі, Беппе повірив, що він бомбардир, адже йому вдалося відвантажити в ворота суперників аж 14 м’ячів. "Для мене Зденек це не просто тренер. Він для мене, як батько. Чех допоміг мені повірити в себе. Під його керівництвом я знайшов свою позицію на полі. Також Земан зробив неможливе – я полюбив його каторжні тренування. Під час першого дня зборів, я був настільки вичерпаним, що не міг просто піднятися вгору по сходах. Зденек ввів цікаву дієту – 3-4 дні ми мали їсти лише картоплю, вона повинна була допомогти нам очистити організм. На тренуваннях я разом з партнерами пробігав по 10 кілометрів, що нам аж ніяк не могло сподобатись. Але після того, коли наші результати почали рости, мов на дріжджах, ми зрозуміли, що чех знає свою справу. Я продовжував гартуватися на тренуваннях. Я вірив йому і бачив результати своєї роботи на полі. Саме тому я працював, як ніколи. Якби всі команди грали так, як нас вчив Земан, гра була б справжнім мистецтвом. Головне, що цей футбол не можна було не любити. Я готовий підписатися під одним з найвідоміших афоризмів Земана: багато забивати – краще камасутри", – пише Сіньйорі в автобіографії.

Чеська праця дала хороші плоди. В сезоні 1990/91 "Фоджа" забила 67 голів, і, як для команди Земана, можна сказати, що майже не пропускала. В Серії А, головній цитаделі катеначо, всі з нетерпінням чекали на появу "Фоджі". Адже "сатанеллі" видавалися в італійському футболі прибульцями з іншої планети. Не дивно, що атаку "Фоджі": Франческо Баяно, Сіньйорі та Роберто Рамбауді називали тріо чудес. Хлопці Земана дебютували в Серії А на одній з головних італійських футбольних сцен, на "Сан-Сіро". Перед матчем з "Інтером" Сіньйорі і Со ніяк не могли заснути: "Я жив в номері разом з Рамбауді, ми витріщалися на стелю та лякали одне одного: "Завтра тебе критиме Бергомі, а тебе – Бреме! Чемпіон світу!, парирував я", – розповідав Cіньйорі в інтерв’ю La Gazzetta dello Sport. Проте на футбольному полі новачки зовсім не боялися зубатих "нероадзуррі". Інтер лише дивом врятував нічию. "Фоджа" не розчарувала вболівальників, вона забила 58 голів, поступившись за цим показником лише великому та жахливому "Мілану". Щоправда, захист бажав кращого. Саме тому "сатанеллі" закінчили сезон лише дев’ятими. Хоча від новачків і так важко було вимагати більшого. Наш герой відзначився 11-а голами. Беппе забивав в ворота таких важковаговиків як "Мілан", "Наполі" та "Рома". На цьому кар’єра Сіньйорі в Серії А могла закінчитись, якби не божа допомога.

"В 1991 році я потрапив в жахливу автокатастрофу, з якої вийшов цілим та неушкодженим. Це видавалося ще більш дивом, якщо зважити на те, що автомобіль, в якому я їхав, перетворився на груду металу. Я думаю, що мене того дня врятував мій духовний наставник, отець Піо. Тоді на мені була футболка з його зображенням. Я впевнений, що якби на мені її не було того дня, я б зараз не розмовляв з вами", – розповідав Джузеппе про своє неймовірне спасіння в одному з інтерв’ю. Влітку чарівна Фоджа перестала існувати. Її чекала доля багатьох футбольних попелюшок. Налетіли купці з товстими гаманцями та скупили собі головні діаманти "сатанеллі". Рамбауді підсилив "Аталанту", Баяно перейшов в "Фіорентину", а Сіньйорі опинився в римському "Лаціо". Орли не пошкодували за Беппе 8 мільярдів лір. Лідер "Фоджі" мав замінити улюбленця місцевих тіфозі Рубена Сосу. Спочатку вболівальники освистували новачка: "Нам не потрібен цей карлик з заштатної "Фоджі". Нехай повертається в своє село!". Згодом вболівальники затягнули іншу пісеньку. Джузеппе в своєму дебютному сезоні виграв титул кращого бомбардира Серії А. Згодом він здобуде ще два цих титули. Відтоді ніхто так і не зміг тричі стати капоканоньєре Серії А. Ні Роналдо, ні Шевченко, ні Батістута, ні Златан. Тіфозі настільки сильно любили Сіньйорі, що не дали Серджио Краньотті продати його в "Парму".

11 червня 1995 року президент "Лаціо" завершив перемовини з "хрестоносцями" про продаж Беппе за 22 мільярди лір. Це була фантастична сума, як на ті часи. Бос "орлів" вже не хотів просто насолоджуватися красивою грою, яку демонструвала його команда. Серджио набридло дивитися, як титули вигравали конкуренти. Краньотті задумав серйозну реконструкцію, внаслідок якої на біло-голубу футболку вдалося б нашити скудетто. Але не так сталося, як гадалося. Фанати стали на захист короля Риму. "Навіщо нам скудетто, якщо в нас не буде Сіньйорі!". Ось як Беппе згадував одні з найкращих миттєвостей в своїй кар’єрі: "Я був надзвичайно схвильований, дивлячись на п’ятитисячний натовп тіфозі "Лаціо", який пройшовся єдиним маршем по Риму від клубного офісі до будинку Краньотті. Фанати кидалися тим, що попало під руку – від гнилих помідорів до тухлих яєць. Як вони кричали, що зруйнують нору Краньотті, якщо він мене продасть". Серджио вирішив не жартувати з фанатами, тому Беппе залишився в Римі. Через три роки Сіньйорі покине вічне місто.

Перехід в "Сампдорію" приніс йому лише негатив. Форварда не просто маринували на лаві запасних, коли в Беппе почалися проблеми зі здоров’ям, в клубі забули про його існування. Навіть після операції з видалення міжхребцевої грижі ніхто з представників генуезців так і не знайшов часу, щоб провідати Беппе в лікарні. На щастя, "Сампдорія" не ставила палиці в колеса форварду й погодилась відпустити Сіньйорі в "Болонью", де його зустрічали хлібом і сіллю. Наставник "червоно-синіх" Карло Маццоне зустрів новачка такими словами: "Важливо, щоб ти знову став тим футболістом, який довів мене до відчаю в римському дербі. Пам’ятаєш той гол, який ти забив вже на шостій хвилині? Я тоді ще не встиг сісти на лаву, все навколо було в тумані від димових шашок, а ти вже встиг зіпсувати мені неділю". Форвард по-справжньому хотів повернути старого доброго себе, він працював, мов проклятий, виконуючи індивідуальну програму, яку розробив для нього Маццоне. Партнери та тіфозі постійно підтримували Сіньйорі: "Давай, Беппе! Ми чекаємо тебе, щоб порадіти разом!". Форвард виконає бажання фанатів. В червоно-синій формі він заб’є 84 голи.

На жаль, Сіньйорі не виграє жодного серйозного трофея за всю свою яскраву кар’єру.

"Коли я закриваю очі і починаю мріяти, мені приходить в голову думка, що я хотів би хоча б раз в житті полетіти на Місяць. Але це особисто від мене аж ніяк не залежить. Це просто фантазування дорослого мрійника Беппе, який досі не встиг вирости. Щоправда, є мрія, яка мені під силу. Підкорити вершину в 200 голів – ось до чого я прагну. В моїй голові складається ідеальний пазл. Я забиваю м’яч, останній, якого мені не вистачає, п’ятою. Й цей гол приносить "Болоньї" скудетто. Це було б неймовірно. І лише тоді, я усвідомлюю, що воно цього вартувало. Нічого не виграти за 15 років кар’єри – жодного чемпіонату чи кубка – щоб досягнути мети в останній сезон. Коли ти вже нічого не чекаєш, коли нічого більше не чекаєш, задоволений трьома титулами кращого бомбардира Серії А та навіть поразкою в фіналі чемпіонату світу, адже тоді для перемоги не вистачило якихось кількох сантиметрів. До речі, про той фінал. Інколи мені сниться, що я, а не Роберто, б’ю той клятий пенальті та забиваю. А потім бразильці двічі поспіль хиблять. І ми стаємо чемпіонами світу. Але потім я прокидаюсь. Ну нічого, в мене ж є скудетто. Але я відкриваю очі та розумію, що й скудетто я собі теж нафантазував".

Відсутність титулів не робить Сіньйорі менш класним футболістом. Хіба б про Венеру Мілоську писали так багато, якби в неї були руки? Чи їхали б туристи в Пізу, якби вежа була стрункою, а не падаючою? Ця безтрофейність є своєрідною родзинкою Беппе. Головне, чого досягнув Сіньйорі – він став послом чарівної футбольної країни, створеної геніальним чехом Зденеком Земаном. Вболівальники, які бачили гру Сіньйорі, ніколи її не забудуть. А тим, хто не бачив, пропонуємо виправити цей недолік.