Ювентус помер. Пішов Джамп'єро Боніперті, творець нинішнього Юве

У неділю на матч проти збірної Вельсу гравці збірної Італії вийшли з траурними пов'язками. На честь гравця, який відіграв за "Скуадру Адзурру" 38 матчів і забив лише вісім м'ячів. З них лише один - на великому турнірі. Він був капітаном збірної в дуже важкі часи - провалу на Чемпіонаті Світу-1954 та невиходу на Чемпіонат Світу-1958, одного з двох таких провалів за всю історію. Проте траурні пов'язки, як і Орден за Заслуги перед Італійською Республікою, як і місце в Залі Слави італійського футболу він повністю заслужив. Оскільки без нього просто не було б "Ювентуса".

Мозок на полі

Перш за все, Джамп'єро Боніперті, який помер в п'ятницю від інфаркту в 92-річному віці, зробив дуже багато для "Ювентуса" як гравець. За виступами за нього у Серії А (444) він поступається лише Джанлуїджі Буффону та Алессандро Дель П'єро, за голами (179) - лише другому. В інших клубах він не грав. Вже в 19-річному віці у сезоні 1947/48 з 27-ма голами за сезон став найкращим бомбардиром Серії А. Обігнавши свого кумира Валентіно Маццолу. Маццола, до речі, кликав його до "Гранде Торіно" ще до "Юве". Але той відповів: "Я - "Ювентус". Точна фраза. Боніперті в результаті став "Ювентусом".

Заступник міністра спорту Валентіна Веццалі заявила: "Міфи не вмирають. Герой футболу, який очолював відродження нашої країни після війни". Справді, разом з Маццолою він був віддушиною пораненої Італії після Другої Світової, а після загибелі "Гранде Торіно" на Суперзі став останньою радістю кальчо. Він був лідером двох чудових команд "б'янконері" - початку та кінця 50-х років. В першому випадку - як безжалісний центрфорвард, що відмінно б'є з обох ніг і головою, мобільний, постійно шукає і відчуває м'яч. В другому - як півзахисник, постачальник м'ячів Омару Сіворі та Джону Чарльзу.

Цих двох більше помічали, Сіворі взяв Золотий М'яч в 1961-му, Чарльз - Бронзовий в 1959-му. Але всі, хто бачив матчі, завжди відзначали мозок за їхніми спинами. Називаючи зв'язку "Магічним Тріо" або навіть "Святою Трійцею". Не дивно, що саме Джамп'єро був єдиним італійцем на престижному матчі в 1953-му році "Англія проти решти Європи". Інших, хто заслуговував на таку честь, навіть близько не було. Закінчилося все з рахунком 4:4, блондин з кучерявим волоссям, що змушував суперників жорстоко пошкодувати за дане йому жіноче прізвисько "Маріса", забив двічі.

Два епізоди особливо підкреслюють його характер. Хитрість, меркантильність, практичність і разом з тим простоту в спілкуванні та вчинках. Був період, коли за голи президент Джованні Аньєллі давав йому корову зі своїх ферм. Так керівники ферм скаржилися, що він завжди безпомилково обирав найкращих і перш за все шукав вагітних. Подвійний профіт. А закінчив кар'єру він дуже просто. Після чергового матчу приніс свої бутси комірникові і сказав: "Забирай, вони мені більше не потрібні". "Після цього я 15 років не торкався м'яча. Навіть на пляжі. Коли зупиняєшся, потрібно зупинятися повністю".

Чарльз заявляв: "Втрата Боніперті з технічної точки зору фундаментально зашкодила команді. Ми втратили мозок, стовпа центру поля, людину, яка спрямовує і координує роботу інших гравців, незамінного гравця для команди, яка хоче грати в сучасний футбол".

Мозок в кабінетах

Втім, попри всі досягнення як гравця, вони тьмяніють перед його досягненнями як керівника "Ювентуса" між 1971-1990 роками. Офіційні назви його посади не важливі. Він був номером два за Джанні Аньєллі, як говорили, його правою та лівою рукою. Звісно, у фінансовому плані роль Аньєллі була значно серйознішою. Він досяг статусу "Ювентуса" у лізі, вибудував його диктатуру. І він вирішував все, якщо хотів. Однак найзаможніша людина Італії, тодішні активи якої не можуть підрахувати і нині, не могла приділити занадто багато часу для керівництва клубом. Тому Боніперті був незамінний.

Аньєллі був відомий як плейбой, донжуан, полюбляв вечірки, яскравий одяг, машини та жінок. Серед його завоювань називали навіть Жаклін Кеннеді, що тоді було ознакою найвищого статусу. Він не ліз за словом в кишеню, і його афоризми цитувалися постійно. Боніперті ж був повною протилежністю. Він був банально одружений, виховував дітей, про його особисте життя та життя поза футболом взагалі не було нічого відомо. Він був похмурий, мовчазний, суворий, нудний, терпіти не міг інтерв'ю і взагалі пресу. Як говорили, він не довіряє власній тіні і у нього мало друзів.

Усвідомили два характери? А тепер дайте відповідь на запитання: "Яким ви знаєте "Ювентус", який характер цього клубу, яка його лінія поведінки?" Так, стиль, характер "Ювентуса" створив Боніперті. Навіть не Аньєллі. "Він був дуже сильний духом, він відразу ж давав тобі зрозуміти філософію "Ювентуса", - говорить Чемпіон Світу-1982 Антоніо Кабріні. "Якщо ти другий - це не має значення, це означає, що був рік банкрутства". Ну а найвідоміший вислів Джамп'єро: "Перемога - не найважливіша річ, а єдина важлива", - став вічним гаслом "Ювентуса".

"Він грав в футбол, тому розуміється на ньому більше, ніж я, і його думка важливіша", - визнавав Аньєллі. "Але я завжди полюбляв показувати, ніби він не розуміє нічого, особливо перед іншими президентами клубів". Що ж, ця гра була успішною.

Джамп'єро побудував абсолютно професійну структуру, вперше в будь-якому італійському клубі працювали лікар та бухгалтер на повну ставку. Він ставив професіоналізм і командну гру набагато вище за будь-що інше. Через це, до речі, й відмовлявся підписувати зірок, зокрема, Мішеля Платіні та Дієго Марадону. Перший був в підсумку підписаний за особистою вказівкою Аньєллі. Боніперті не терпів порушень дисципліни. Він навіть терпіти не міг перемовин про нові контракти. Вони у нього тривали дуже недовго. "Ось наші пропозиції, прочитай і підписуй тут і зараз або забирайся", - такий був принцип.

"Я створив колектив, в якому був лише один бос, наказував лише один, а решта виконували". Джованні Трапаттоні ж на запитання про те, що склад визначає не він, а його бос, відповідав: "Завжди краще дві пари очей, ніж одна".

Захисник для своїх, диявол для ворогів

Попри жорсткість, Джамп'єро був справедливий. Коли троє свіжих Чемпіонів Світу-1982 Паоло Россі, Клаудіо Джентіле та Марко Тарделлі прийшли до нього з проханням про збільшення зарплатні, він відсторонив всіх від тренувань. Але за тиждень покликав до офісу. Бунтівники думали, що з метою звільнити, але на них чекали нові, поліпшені контракти. Він захищав своїх гравців до останнього. Наприклад, спійманого на договірних матчах Россі. Він повернув його до "Ювентуса" ще під час дискваліфікації, підготував до Мундіалю-1982. На якому Паоло став головним героєм і однією з головних легенд в історії.

"Я та мій агент склали цілий план, думали над тим, що ми скажемо під час зустрічі з ним. Але коли ми зайшли до нього в офіс, ми поговорили п'ять хвилин, він витягнув контракт і сказав: "Ось контракт, підписуй", - згадує Алессандро Дель П'єро, якого Боніперті підписав в свою другу каденцію в клубі (1991-94 роки). "А ще до цього, коли він вперше побачив мене, він сказав мені постригтися". Так, і зовнішньому вигляду бос приділяв величезну увагу, вимагаючи максимальну скромність. Кільця, кульчики, яскравий одяг, шевелюра для колишньої Маріси були неприйнятні.

Боніперті будував правильне поєднання молоді та досвіду. Завжди намагаючись зберігати баланс між ними. За талановитою молоддю він стежив по всій Італії, вихоплюючи її без зайвих сентиментів. Він тримав на контракті десятки людей, перекуповував зірок інших клубів. Все це стало традицією роботи "Ювентуса" і причиною ненависті до нього всієї Італії. Але і любові гравців, які хотіли грати там, оскільки знали, що це найкраще місце для футболіста. "Він дбав про молодь. Він навіть радив нам одружитися, оскільки це допомагає дорослішати", - згадує Джентіле.

"Він якось заявив мені, що йому все одно, що я не забиваю. Головне - щоб грав і надалі з тим самим бажанням, з тією ж самою націленістю", - згадує Альдо Серена. "Я б кинувся у вогонь за нього".

Для "Ювентуса" він був ідеальним менеджером, як заявив Умберто Аньєллі, що також керував клубом. Для суперників ж - дияволом, породженням пекла, творцем тиранії туринського клубу. Чутки про договірні матчі, про купівлю суддів, про вибудувану корупційну систему, покликану зміцнити домінування туринського клубу, сходилися до нього. Його ненавиділи як уособлення тиранії "б'янконері", і не приховували цього. Тому "ультрас" "Ювентуса" дуже різко відреагували на гарні прощальні слова "Інтера", "Мілана" та "Роми", звинувативши їх в фальшивості після "всього бруду, який виливали на нього".

Щоправда, все це зовсім не означає, що Презідентісимус (його так звали, за аналогією з Генералісимусом) був просто холодним менеджером без почуттів. Навпаки. Він був закоханий в "Ювентус" і був готовий зробити для нього все. "Ювентус" не в моєму серці, це і є моє серце. Він може грати погано, але коли я бачу цю футболку, я забуваю все і просто вболіваю". "Грати за "Ювентус" було мрією мого життя. Я вважав, що буду щасливий до кінця життя, якщо зіграю за нього лише в одному матчі. У підсумку я зіграв в 444-ох у лізі... Я віддав би п'ять років життя за перемогу "Ювентуса" у Єврокубку".

Менеджер у Залі Слави

Результати поєднання цієї любові з холодним розрахунком були прекрасні. Коли він починав роботу менеджера, у "Ювентуса" було 13 Скудетто (одне за попередні десять років), у "Інтера" - 11, у "Мілана" - дев'ять. Коли закінчив першу каденцію - рахунок став 22:13:11. І надалі "б'янконері" вже не дивилися назад. Більше того, в еру Боніперті вони виграли всі три Єврокубка, Суперкубок УЄФА та Міжконтинентальний Кубок. Всі Єврокубки - під орудою легенди "Мілана" Джованні Трапаттоні, що невдало тренував в рідному клубі. Що не завадило Боніперті поставити на нього, попри скептицизм навколо.

І клуб чудово усвідомлював, чим зобов'язаний йому. Повернув його в 1991-му і тримав три роки, хоча успіхів вже не було. Крім ще одного Кубка УЄФА. Зате Джамп'єро тоді підписав Дель П'єро, Джанлуку Віаллі, Фабріціо Раванеллі, Антоніо Конте - майбутніх героїв перемоги у Лізі Чемпіонів-1996. В 2006-му, коли клуб після Кальчополі не бив лише ледачий, Боніперті був призначений почесним президентом. А в 2011-му році в церемонії відкриття нового стадіону головні ролі грали він та Дель П'єро, сидячи на садовій лаві. Країна також його оцінила, делегувавши депутатом до Європарламенту в 1994-1999 роках.

Також відзначимо його включення в список ста найкращих гравців в історії футболу, складений ФІФА в 2004-му році, в такий самий список Пеле з 125-ти гравців. І в Залу Слави італійського футболу. Причому в останню - саме в категорії "менеджер". Не гравець.

Клуб - це він

Зазвичай на епітафії не варто звертати увагу, оскільки вони дуже розпливчасті і виключно позитивні. Але прощальні слова про Боніперті були настільки яскравими, що їх неможливо не процитувати. Наприклад, офіційний сайт "Ювентуса" говорив про "частину ДНК клубу, якому присвятив життя. Він взяв післявоєнний "Ювентус" за руку і повернув світло надії на майбутнє. Боніперті та м'яч погоджувалися у всьому. Ніби м'яч шукав його, а не навпаки. В тих місцях на полі, які знаходив лише він".

"Ювентус" мав його душу. Він створив стиль "Ювентуса" через правила, методи і присвячення себе клубу" (Діно Дзофф). "Він був і завжди буде "Ювентусом" (Джорджо К'єлліні). "Ювентус" - це Боніперті і навпаки. Я ніколи не працював з ним і все одно відчував це" (Марчелло Ліппі). "Ніхто не був "Ювентусом" більше, ніж він, і ніхто не буде. Я зобов'язаний йому майже всім як гравець і багатьом як людина" (Дель П'єро). "В день, коли я познайомився з Боніперті, я виявив той невід'ємний елемент "Ювентуса", який вселився і в мене. Легенда для всіх" (Андреа Аньєллі).

"Боніперті був "Ювентусом", він був людиною корпорації, сильним та холодним. Він приводив лише тих, хто був здатний перемагати. І якщо бачив, що гравець вже не здатний - був безжалісний навіть до легенд. Він був невразливий і вірив, що знає , як правильно", - Мішель Платіні висвітлив його характер дуже ясно.

Tuttosport підсумував краще за всіх. Обігравши слово bandiera, прапор, яким в італійському футболі називають символів, легенд клубів. "Боніперті - це прапор, який в "Ювентусі" ніколи не опустять. В ті часи, коли прапорів не існує, а багато хто вже продав навіть флагшток". Особливо примітно, враховуючи, що і сам "Юве" продав флагшток, намагався останніми роками відмовитися від своєї сутності, стати брендом та ловцем спонсорів, а не корпорацією, віддати перевагу грі над результатом. Тоді вже точно можна сказати, що традиційний "Ювентус" помер. Двічі. Вдруге - у п'ятницю.