Знущався над Гаттузо і купив 1104 корови: в Уругваї від алкоголізму помер найкращий футболіст за версією Зідана

Фабіан О’Ніл помер на Різдво у віці 49 років.

Ще у 2020-му лікарі пояснювали йому, що треба негайно кидати пити, аби набратися сили для рятівної трансплантації печінки, та Ель Маго не зміг.

Він ніколи не міг - надто слабкий для професійного спорту, а то й просто життя. Вагон таланту - подарунок від природи - зробив тільки гірше. Чим більше грошей отримував О’Ніл, тим глибше падав. Життя розбилося на калейдоскоп ідіотських історій, позбавлених сенсу.

І при цьому саме його, Фабіана О’Ніла, Зінедін Зідан впевнено назвав "найкращим футболістом, з яким йому доводилося грати".

Досі цікаво, що про це думають Роналдо, Фігу, Рауль, Дель П’єро та інші.

“Fue el mejor futbolista con el que jugué en toda mi carrera”

???? Zinedine Zidane sobre Fabián O’Neill. pic.twitter.com/qycZ3Bh17Z

— Matias Torres (@99Matito) December 25, 2022

***

Вони пересіклися в Серії А наприкінці 90-х, а вже у 2000 році "Ювентус" купив О’Ніла на заміну Зізу.

Їх об’єднував стиль футболу - обоє високі, але технічні; добре тримали м’яч, володіли передачами на будь-яку відстань, уміли виконати стандарт. Фабіан був повільнішим і менш ефективним, та некритично, якби він стільки не пив.

Партнери теж не були святими, це правда. О’Ніл в автобіографії розповідав, як Піппо Індзагі запросив його на вечірку, де були також місцеві журналістки:

"Індзагі майже щотижня влаштовував гулянки і якось запросив купу телеведучих. Ми пили, танцювали, закінчилося все сексом. Трахалися усі, крім мене. Наступного дня я показував цих дівчат дружині по ТБ: "Дивися, вчора ми тусувалися з ними, але я не торкнувся жодної!"

"Ювентус"-2000. Фото: gsp.ro

Втім, то мабуть був єдиний випадок, коли О’Ніл стримався. Так-то пив він по-чорному, і вже в січні 2002-го "Юве" спихнув уругвайця в "Перуджу", де почалася агонія.

***

Зараз видається, що на момент переїзду в Турін організм Фабіана вже був на межі.

За його власними словами, пити О’Ніл почав в 11 років. Малий торгував ковбасою перед борделем, і клієнти часто розплачувалися вином. Також наливали за допомогу в бізнесі самі проститутки.

Батьків О’Ніл не знав - вони покинули його на бабусю, а самі кудись злиняли. Він познайомиться з матір’ю вже смертельно хворим під час чергової спроби зав’язати - звісно, невдалої.

Вже у 15 років Фабіан був алкоголіком, але кому яке діло? Тренер молодіжки "Дефенсора" Рауль Мартінес перед фіналом Кубка-86 вручив в дрова п’яному О’Нілу дві таблетки аспірину, стакан коли і поставив під душ, щоб встиг освіжитися до стартового свистка. Само собою, він забив двічі, а "Дефенсор" переміг 4:2.

Молодий О'Ніл (в центрі) у футболці "Насьоналя". Фото: elobservador.com.uy

Ще кілька таких перфомансів - і ось О’Ніла, який ледь тримається на ногах, вже підписує найкращий клуб країни, "Насьональ".

П’янки? Ну так, на словах це неприйнятно, але що говорити, коли тренер Ектор Сальва міг заснути прямо на тренерській лаві після бурхливої ночі?

"Тренере, прокиньтеся, ми вже виграємо 3:0", - таке бувало і прямо під час матчів чемпіонату.

О’Ніл у ті часи був примадонною. Він забивав, віддавав, провокував, пиячив, знову забивав. На МЧС-1993 Маг самотужки переміг Португалію, засвітився в десятках барів, а після вильоту від Австралії розтрощив роздягальню, залишивши наступне покоління "Селесте" на чолі з Альваро Рекобою навіть без кваліфікації.

***

Ну а далі був трансфер у "Кальярі". Надворі зима 95-го; Ель Маго вже набігав за "Насьональ" 136 матчів, забив 34 голи, а ще випив із кожним справжнім фанатом Триколірних.

На Сардинії знали про його спосіб життя, але не вважали його проблемою. О’Ніл добре ладив з людьми, а президент острів’ян Массімо Челліно і сам був не святоша - в "Лідсі" у цьому ще переконаються.

До того ж грав новачок класно - може, неідеально, але стильно, з родзинкою. Фанати його обожнювали за епізоди, як-от з Дженнаро Гаттузо. Ель Маго тоді перед грою поспорив, що тричі прокине м’яч між ногами найжорсткішому хвилерізу Серії А, і виконав завдання ще до перерви.

"Він ніби озвірів. Підійшов і сказав, типу, за наступний раз зламаю ногу. А я що? А нічого. Лише відповів, що більше мені й не треба".

Тиск? Відповідальність? Фабіан не відчував нічого і міг не лише виграти, а й зілляти матч за хорошу мзду. Один такий випадок потрапив у пресу. Це був останній тур Серії Б; "Кальярі" вже забезпечив собі вихід в еліту, а "К’єво" була потрібна нічия.

"Все йшло добре, але на 82-й хвилині наш захисник Чавецці з 35 метрів пальнув точно в ворота. На той момент мене вже замінили, тому я крикнув з лавки Дієго Лопесу, щоб дав їм забити, інакше нам кінець. Так "К’єво" зрівняв рахунок вже в наступній атаці".

***

Лопес, а ще Біллі Барбоса, Атіліо Гарсія і Нельсон Абейхон - це все була уругвайська діаспора "Кальярі", придбана за наводкою О’Ніла.

Він ніколи не забував друзів. Хотів ще й Річарда Лопеса прилаштувати, але той чесно написав у резюме, що забив 8 голів в 30 турах ліги Перу, і це був ледь не єдиний раз, коли Челліно відмовив Магу.

Одіозний президент обожнював фінти О’Ніла, його приклеєний до ноги м’яч, передачі на 40 метрів. За них він платив йому вдесятеро більше, ніж мав по контракту, а Фабіан усі гроші спускав або на випивку, або на допомогу друзям. Він завалював подарунками бабусю, своїх знайомих; якось купив 500 баранів для жителів рідного містечка, щоб вони відсвяткували Різдво; привіз у "Насьональ" повну сумку екіпіровки, яка була хлопцям не по кишені.

"У кінці 90-х майже вся основа "Насьоналя" грала у бутсах, які привіз О’Ніл. Він дуже сильно усім допомагав", - згадує Річард Моралес, і це була світла сторона.

Натомість з іншого боку безкінечні запої знищували Фабіана як гравця. Після "Ювентуса" його підібрала "Перуджа", але подивившись на стан колишнього Мага, видала недійсний (як потім виявилось) чек і наказала йти геть.

***

Фінал у цієї історії міг бути лише один, та й пручався О’Ніл недовго.

Влітку 2002-го його ще за інерцією взяли на мундіаль, та через травму на поле він не виходив - лише банячив на базі.

Його ім’я згадали одного разу - це Моралес, забивши Сенегалу, підняв футболку Фабіана, аби подякувати за викриття злодія в роздягальні. Ним виявився екіпірувальник команди, і О’Ніл змусив його повернути все до цента.

2002 - To show how loved Fabian O’Neill was, Richard Morales wore his jersey under his own when he played for @Uruguay vs. @FootballSenegal ????????

• RIP Legend at age 49 pic.twitter.com/UA5bkYeiqi

— Uruguay Football ENG (@UruguayFootENG) December 25, 2022

Те покоління було останнім, що цінувало Мага. Вже наступним верховодив Дієго Форлан, і це були справжні профі. Між собою вони не ладили:

"Ми з різних компаній, але один одного поважали. Я дружив з темношкірим Ченге, Даріо Родрігесом, Регейро, чорним Моралесом. Форлан не міг бути з нами, бо не пив, не курив і жив тихо. Він був розумнішим за нас, багато вчився, а ми лише пили і грали футбол".

Ну так, Дієго ніколи б не спало на думку піти зі свого останнього клубу лише тому, що той дав більше грошей братам Делі Вальдесам.

Він би не заявився п’яним на матч маленького сина з револьвером і вимогою до суперників негайно злити гру. Діло тоді закінчилось судом, і О’Нілу на пару років заборонили підходити до стадіону.

Ну, і вже точно Форлан не прийшов би з білою гарячкою на аграрний аукціон і не купив там 1104 корови. На ранок виявилось, що усі вони з різних регіонів, і навіть фізично звезти їх в одне місце О’Ніл не міг. Довелося судитися, просити, та 300 голів він таки оплатив.

О'Ніл на уругвайському ТБ, 2013 рік. Скрін: youtube.com

***

Від такого життя гроші закінчилися дуже швидко.

Щось довелося віддати як аліменти, але більшість О’Ніл просто розтринькав і повернувся у злидні, через що трохи "грав" соціаліста:

"Я не боюсь бідності. Краще бути таким, ніж мати гроші. У мене було багато грошей і мільйони друзів. Сьогодні їх лишилося 10-12. Зате вони мені допомагають".

Втім, вже іншого разу Фабіан у явному розпачі говорив журналісту протилежне:

"Коли я грав у футбол, у мене було 14 млн у банку, і я витратив їх на жінок і алкоголь, але я також наповнив стіл їжею людям, які цього не потребували. Сьогодні я бідний і часто зустрічаю тих, кому допоміг, і вони зі мною навіть не вітаються".

О'Ніл з дітьми в лікарняній палаті. Фото: elobservador.com.uy

Сумно? Мабуть, але не більше, ніж знищена цирозом печінка. Все, що змогли лікарі - дотримати його у свідомості, поки не приїхали діти. Усі троє непитущі, працьовиті; син починає грати за заклятого ворога "Насьоналя" - "Пеньяроль". Гордий батько міг би дивитися на нього з трибун, але цього вже не станеться.

Все-таки треба було Раулю Мартінесу відвезти 15-річного О’Ніла не на фінал, а в реабілітаційний центр. Далі було вже пізно.