Бізнесмен та вболівальник, геній та божевільний. Сільвіо Берлусконі змінив та збагатив футбол

Ви скажете, що в статті про Сільвіо Берлусконі я зобов'язаний поговорити і про політичні та соціальні аспекти його життя. Про його каденції на посаді Прем'єр-міністра Італії, про дружні стосунки з московськими вбивцями, про суди, скандали, про його довгого язика, про секс-вечірки, названі "бунга-бунга". Але я все ж спробую уникнути цього. Тому що це спотворить погляд на його вплив на футбол.

Не лише шейх

Спочатку статтю про нього я хотів назвати: "Перший шейх європейського футболу". Людина прилітає на свою першу зустріч з командою на гелікоптері, одразу ж починає смітити грошима, скуповуючи гравців всюди. Але потім згадав про власника "Манчестер Сіті" шейха Мансура, який у фіналі Ліги Чемпіонів з'явився на матчі команди вперше за 13 років...

Берлусконі з'являвся завжди і скрізь. Точніше, він нікуди й не йшов. Він завжди намагався якомога голосніше і чіткіше позначити свою присутність. Якомога частіше дозволяв собі гучні резонансні необережні висловлювання. Що кардинально відрізняло його від шейхів. "Він завжди тут, навіть коли його немає", - казав Карло Анчелотті.

Клаудіо Лотіто в "Лаціо" завдяки йому. "Лаціо" був на межі банкрутства, і його шалені вболівальники погрожували влаштувати заворушення в Римі. "Він попрохав мене врятувати клуб для порятунку громадського порядку. Він був прем'єр-міністром, власником "Мілана" і одночасно думав про громадський порядок у Римі".

Будівельний та медійний магнат не приховував, що бажає перетворити футбол на шоу, на бізнес, на фестиваль, що бажає заробити. Але насамперед приходив з пристрасті, з емоцій. Він був вболівальником "Мілана" у дитинстві, ходив на стадіон і захоплено розповідав про це. Говорив, що купив клуб, щоб потішити свого батька.

Він не міг би вкласти стільки душі та пристрасті в будь-який інший клуб. Навіть написав гімн клубу. І захотів зробити це далеко не лише з ностальгії про молодість, коли працював співаком на круїзних кораблях.

1986-го року купівля "Мілана" зовсім не здавалася прибутковою і логічною справою. Клуб сягнув дна. В 1980-му і 1982-му роках він вилітав з Серії А. Причому вперше був опущений через договірні матчі, а вдруге - за спортивним принципом. Він був на межі банкрутства, втрачав популярність. І на тлі загального італійського буму тих років це особливо контрастувало. Він просто був нецікавий.

Берлусконі не лише врятував його, але й підняв навіть на вищий рівень, ніж був в найкращі часи. Додавши до двох Кубків Чемпіонів з 60-х років ще п'ять, вигравши вісім Скудетто та загалом 29 трофеїв за 31 рік президентства.

І справа навіть не в трофеях. А у клубній культурі. Гарна гра, атака, високий пресинг, Саккі, Гулліт, Ван Бастен, Райкард, Капелло, Мальдіні, Барезі, Костакурта, Кака, Шевченко, Неста, Анчелотті, Пірло, Зеєдорф, Гаттузо, Аллегрі, Златан. Ці та багато інших імен нерозривно пов'язані з ім'ям Берлусконі.

З клубних діячів хіба що Сантьяго Бернабеу більше вплинув на футбол. Та й не факт, що більше.

Більше того, саме Берлусконі належить ідея створення Ліги Чемпіонів. Перехід на груповий турнір, посилення брендизації. Він навіть одразу ж хотів включити до турніру не лише чемпіонів, тим самим посиливши його. Тобто вже наприкінці 80-х думав про формат, яким грають нині. Також він запропонував писати прізвища гравців на футболках та виділяти їм постійні номери.

Він був одночасно бізнесменом та футбольним вболівальником. І спромігся поєднати ці, здавалося, неможливі для об'єднання риси.

Його головний суперник Джанні Аньєллі говорив: "Він перетворив футбол з міського спорту на телевізійне шоу. Я б порівняв його "Мілан" з Гарлем Глобтроттерс - командою баскетбольних віртуозів, а його самого - з директором "Медісон Сквер Гарден". Але це не зовсім коректне порівняння. Оскільки пристрасть, вболівання за команду, хребет з вихованців клубу для нього також були дуже важливі.

Божевільний та геній

Берлусконі завжди вимагав від "Мілана" насамперед грати гарно, атакувати, створювати, домінувати. Терпіти не міг захисний футбол. Постійно сварився зі своїми тренерами, вимагаючи прямо від них грати з двома форвардами і не з трьома центральними захисниками. Деяких з тренерів навіть називав дурнями. При цьому все ж таки дозволяв їм вирішувати. Просто потім питав по максимуму.

Якось у роздягальні перед гравцями він почав критикувати тодішнього тренера Філіппо Індзагі за те, що не вміє кричати як слід. Зажадав покричати просто зараз. Знову не сподобалося, і він зажадав кричати ще й ще, показуючи, як треба.

Але він не лише кричав. А розвивав академію. За нього медична аналітична лабораторія Milan Lab була відома у всій Європі, з клубом ще з 80-х працювали психологи, дієтологи.

Ще в молоді роки він організував клуб своєї будівельної компанії. Там грали його брат Паоло, Адріано Галліані. І вже тоді він говорив про домінування, володіння м'ячем, короткі паси на землі. Обмежував в пасах по повітрі та довгих, заявляючи, що так губиться забагато м'ячів. Він хотів, щоб і "Мілан" грав так. В Італії, схибленій на обороні, все це виглядало дико.

"Сьогодні в Італії важко побачити гарну гру, і не лише від "Мілана". І справа не у відсутності талантів, а в занадто жорсткій грі. У таланту немає часу проявити себе, адже, тільки-но м'яч у нього, проти нього одразу йдуть в підкат", - говорив він 2000-го року. "Футбол став схожим на бокс, а я хочу побачити більше фехтування".

За 31 рік він змінив лише 15 тренерів, хоча від такого типу очікувалося, що змінить 50. Він працював все життя з Галліані, майже 30 років – з Арьєдо Брайдою. Але обидва зовсім не були просто слугами, які беззаперечно виконували накази господаря. Вони завжди мали власну думку. Так працює здорова корпорація.

Він взяв маловідомого Саккі з Серії Б. Сам Арріго сказав йому: "Ти або геній, або божевільний". Той самий Арріго не хотів брати Гулліта, вважаючи його антикомандним гравцем, але Сільвіо наполяг, сам взявся за виховання голландця. Сільвіо терпіти не міг захисну гру Капелло, але протримав його п'ять років (58 матчів ліги поспіль без поразок та 4:0 у фіналі Ліги Чемпіонів допомогли), а потім ще й повернув на другу каденцію.

Та й самого Капелло призначив головним в 1991-му році без будь-якого дорослого тренерського досвіду останнього. Крім кількох матчів як в.о. ще 1987-го року. Абсолютно сірого Альберто Дзаккероні призначив головним після одного гарного сезону в "Удінезе", не менш сірого Аллегрі - після одного гарного сезону в "Кальярі". Всі принесли йому щонайменше Скудетто.

Він вимагав, щоб гравці їли разом в спільній їдальні в клубі, і потім це ж саме Анчелотті вимагав в інших своїх командах. Говорячи про "важливу частину сімейного життя". Це сімейне життя, невимушену атмосферу Сільвіо завжди намагався зберегти. Лютував на Тьяго Сілву не через те, що влаштував вечірку перед дербі, а через те, що не запросив його.

Лише один президент

"Я завдячую тобі всім", - проводжав його Саккі. "Він намагався змінити цю складну країну, сформовану індивідуалістами. Чи був він сам таким? Ні. Він завжди думав про колектив, про співпрацю і бачив далеко". "Він вчив нас бути міланістою", - каже Сілва. "І я досі такий". А ультрас проводжали його в останній шлях скандуванням: "Є лише один президент".

"Він безсмертний для мене. Він не може померти", - сказав Дженнаро Гаттузо. "Він змінив історію "Мілана". Все, що він казав, влазило нам під шкіру. У нього завжди були правильні слова для будь-якої ситуації. Він завжди запитував, як справи у моєї родини, знав всіх за іменами. Чи впливав він на тренерів? Ми ніколи цього не помічали. Він завжди шанував баланс".

Альберіго Евані назвав його "генієм", Деян Савічевіч - другим батьком, Франко Барезі - і тим, і іншим. "Ви думаєте, це перебільшене визначення? Не для мене", - заявив чорногорець. "Він завжди дбав про мене, захищав мене. Іноді навіть занадто".

"Він писав історію", - сказав Антоніо Конте. "І як всі, хто писав історію, викликав суперечливі почуття. Його або любили, або ненавиділи. Але навіть його ненависники визнавали, що він передбачав майбутнє і визначив епоху".

Останні його роки у "Мілані" були важкими. З урізанням бюджету, слабкими гравцями, тренерами та результатами. З мутним продажем клубу. Але потім він взяв улюблену команду Галліані "Монцу" і витягнув її крізь дві ліги до Серії А вперше в історії. Вимагаючи грати у яскравий сміливий футбол. У сезоні 2022/23 вже смертельно хворим бурхливо святкуючи дві перемоги над "Ювентусом", перемогу та нічию проти "Інтера".

Футбол його i його внесок точно не забуде.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine