Молодість Тата Карло: від жахливих злиднів до абсолютної величі

Карло Анчелотті знає все про бідність.

Його сім’я обробляла орендовану землю біля Реджоло. Батько Джузеппе і мама Чечілія - прості люди, які вміли лише те, що робили.

Ну, а робили вони пармезан.

Малий Карло допомагав, коли був не в школі. Робота важка, і до всього власник землі забирав половину заробітку. Коли її не було, то й просто заходив до курника і вибирав птицю.

Джузеппе і Чечілія, однак, не стали злими через своє важке життя:

"Тато мене ніколи не бив і не лаяв. Жодного разу, серйозно. А я був дуже непосидючим. Вони з мамою не знали, куди мене подіти, а тоді купили м’яч. Мама сказала, що якщо я щось розіб’ю - байдуже".

Ця дитяча забава вже скоро привела Карло в місцевий "Реджоло", бо бив по м’ячу він винятково добре.

...helping the team to a second place finish and scoring a brace in a playoff victory vs Triestina that sealed their promotion from Serie C. pic.twitter.com/Ba48Rf1Bi9

— FPL Nicholson (@FPL_Nicholson) May 27, 2021

Ну, а ще далі - перегляди в академіях "Реджани" та "Парми", яка, зрештою, його і забрала лише у 16 років.

"В Пармі я вперше в житті пішов в супермаркет за продуктами, бо вдома ми їли лише те, що самі виробляли - хліб, молоко, сир, кури і яйця. Водопроводу не було, тож і душ я вперше прийняв у місті. Втім, не буду брехати - в селі мені з сестрою було добре".

З цього почалося його мандрівне життя. Тренування в Пармі, технічний інститут в Модені; по суботах - повернення додому в Реджоло.

На полі Карло теж гав не ловив, і вже у сезоні-1976/77 дебютував за дорослих.

Curiosamente sia Ancelotti che #Pioli segnarono gol decisivi per due promozioni del Parma in Serie B.

Pioli segnò a Sanremo nell’ultima giornata del 1983/84, Ancelotti decise lo spareggio di Vicenza contro la Triestina nel 1979.

Allenatore? Cesare Maldini. pic.twitter.com/LeWp7g6H2O

— Mattia Fontana (@mattiafontana83) October 8, 2019

Ще через рік - тепер під керівництвом Чезаре Мальдіні - він вже був основним у "Пармі", забив 8 голів у 21 матчі Серії С з позиції атакуючого хавбека.

***

Втім, вже скоро Карло також дізнався все про біль.

Йому було аж надто добре в "Ромі" після переходу у 1979-му. Старші партнери допомагали; уболівальники вимагали у таксиста "не брати з дитини гроші за проїзд". Тим часом тренер Нільс Лідхольм завжди ставив у основу.

Дивакуватий був цей швед - вірив шаманам, себе вважав кращим за Пеле і до смерті боявся літаків, тож їздили "Вовки" поїздами.

Анчелотті багато в нього взяв - в першу чергу, вміння керувати і завойовувати довіру групи.

Втім, то буде потім, а 25 жовтня 1981-го Карло порвав хрести підкат хава "Фіорентини" Казагранде.

Складна операція, дорогий хірург, але не допомогло - вже за три місяці коліно нарвало ще раз. Довелося все ламати і складати по новій, а отже - ніякого ЧС-82.

Сезон-82/83 - коротка віддушина. До Риму на рік заїхав монструозний Верховод, який взяв на себе оборону. Тим часом Анчелотті віддавав, Фалькао фінтив, Пруццо забивав - і усі разом вони принесли клубу друге в історії чемпіонство.

Тріумф! Та вони забажали ще більшого і націлились на Кубок чемпіонів - тим паче, фінал мав пройти в Римі.

Анчелотті дуже хотів, але не вийшло - зупинив розрив меніска у зіткненні з Антоніо Кабріні із "Юве":

"Довга передача, я вистрибую, щоб зіграти головою, і тут Кабріні штовхає мене в плече. Я втрачаю рівновагу і невдало приземляюсь прямо на ліве коліно. Лунає клацання. Як, знову клацання?! Чергова операція та новий курс фізіотерапії. Навіть через півроку я ще не міг зігнути ногу в коліні. Виявилося, що професор Перуджа знайшов нові спайки: "На жаль, нам доведеться зробити ще одну маленьку операцію. Деякі маніпуляції під наркозом". По спині побігли мурашки: "Маніпуляції робитимеш удома з жінкою!"

Уже без Карло "Рома" таки вийшла до фіналу, але там у серії пенальті поступилася "Ліверпулю".

Чи міг Анчелотті змінити той матч? За кар’єру він забив 41 гол, але всі з гри.

"Щоб упевнитись, що я почуваюся максимально огидно, мені призначили прийом у лікаря наступного дня після поразки від "Ліверпуля". Лікарі були дуже щирими і доброзичливими, але я все одно послав їх до біса. Мене поклали на кушетку, випростали ногу і вивернули стопу – божевільний біль!"

З ним йому довелося грати вже до кінця кар’єри; це через нього Карло завершив лише в 33 роки.

А скільки було рецидивів? Якось після чергової операції він прокинувся в лікарні, а над ним хтось сидів. Карло думав, що то дружина, але це був Адріано Галліані з питанням:

"Ну що, ти зможеш зіграти у фіналі?!"

***

Ясно, він також все знає про лідерство.

Не вдаване, коли багато говорять і розмахують руками, а природнє, справжнє.

Свої виступи за "Парму" Анчелотті завершив переможним дублем у матчі плей-оф за вихід до Серії Б з "Трієстіною".

Далі в "Ромі" він віддавався грі так, що тифозі довіряли йому одному, а Роберто Пруццо після "золотого" голу "Ювентусу" присвятив його "найкращому з нас".

Зрештою, його призначив капітаном "Вовків" Свен-Йоран Ерікссон у 1985-му, і ніколи про те не пошкодував. Анчелотті привів "Рому" до ще двох Кубків Італії, а коли весною 1987-го усе розвалилося, був єдиним, хто не побіг від розлючених фанів. Вони закидували сміттям кожного гравця і кожного тренера, але не Карло.

"Бути капітаном "Роми" - це наче бути капітаном цілого міста", - так це відчував Анчелотті.

Його самовіддача надихнула іншого видатного творця Риму Джузеппе Джанніні, а вже той у свою чергу став рольовою моделлю для Франческо Тотті.

Анчелотті також знає все про зраду, бо у тому ж 1987-му президент "Роми" Дані Віола без його відома в останній день трансферного вікна прийняв пропозицію "Мілана", вважаючи, що Карло вже своє відіграв, "у ньому забагато шурупів".

Анчелотті тоді вийшов до преси приголомшеним і майже в сльозах:

"Це мій останній подарунок "Ромі". Я впевнений, що за ці гроші можна буде залучити інших зацікавлених молодих людей, і команда ростиме".

Втім, фанів не надуриш. Навіть у футболці "Мілана" Карло мав над ними владу. У 1989-му він приїхав на "Фламініо", де не вщухали протести, аби примирити тифозі "Вовків" з командою, що лежала в руїнах.

Тим часом у "Мілані", на "основному" місці роботи, лідерство Анчелотті визнавав геніальний Арріго Саккі:

"Він був тренером навіть коли грав. В середині поля він керував усім. Мав великі тактичні знання. Знаєте, що мені завжди казав Райкард? "Містере, наш директор Карлетто, я лише допомагаю". Гра завжди проходила через ноги Анчелотті".

***

Ну, і не без допомоги Саккі Анчелотті дізнався усе про велич.

Ви ж пам’ятаєте той "Мілан", правда? Голландське тріо Ван Бастен, Гулліт та Райкард, що грало ніби по всьому полю; феноменальні Барезі, Тассотті та Мальдіні позаду.

Ця команда "вбила" одразу дві позиції - ліберо та вільного художника. Після неї футбол вже ніколи не був таким, як раніше.

І що робив Анчелотті? Він був для Саккі тим, ким для нього самого згодом став Андреа Пірло.

У сезоні-1987/88 "Мілан" програв лише два матчі у Серії А, здобувши перший титул за 9 років, а ще далі були два поспіль Кубки чемпіонів. І це тоді Карло забив свій найбільш пам’ятний гол. 19 квітня 1989-го він блискучим ударом здалеку розпочав розгром мадридського "Реала" на "Сан-Сіро" - 5:0!

Цей м’яч - класика пізнього Анчелотті. Він вже не біг, але вивів удар і пас на інший рівень, від чого страждали всі в Італії.

"Просто ми грали за менеджера, який точно знав, чого хоче. Саккі організував нас так, що це було дещо нове у футболі. Це він навчив нас повніше виражати себе".

Коли Саккі пішов у 91-му, Анчелотті зрозумів, що і йому пора. Тим паче, Капелло дивився в майбутнє і вже купив на його місце молодого Деметріо Альбертіні.

Карло пограв ще рік, а тоді пішов з футболу сильним і на своїх умовах - оформивши дубль в останньому матчі з "Вероною". Ідеально.

***

І вже потім – негайна тренерська кар'єра, яка досі дивує світ, хоча, по суті, є лише продовженням Анчелотті-гравця.

Той, хто сам піднявся із дна, легко порозуміється з дітьми фавел, як Вінісіус і Родріго.

Той, у кого зламані обидва коліна, зможе заспокоїти Куртуа, Мілітао і Алабу, що переживають те саме.

Той, хто закохав у себе столицю Італії, точно знає, як задовольнити головне місто Іспанії.

І вже точно того, хто грав за найкращий в історії "Мілан", не налякати вимогами і стандартами "Реала".

Все логічно, правда? Але від того не менш унікально, бо яким би величезним не був футбольний світ, а іншого такого Анчелотті, що об'єднує у собі все й одразу, ви в ньому нізащо не знайдете.