Від трьох Скудетто до газової камери Освенцима: як грав і помирав Арпад Вейс

Це було у центральній Угорщині в містечку, що зветься Шольт.

Журналісти, що досліджували тему в 90-ті, вислухали місцевих старожилів, і дехто пригадав, що колись на центральній вулиці жили Вейси — типова єврейська родина свого часу. Не ортодокси, але й не християни; батько, Лазар, був єдиним ветеринаром в окрузі, і мав гроші.

Що ж до сина, то старі плутались. Хтось пригадував, що він добре вчився, інші — що більше любив футбол, і це заради його гри сім'я переїхала до Будапешту.

Чи це так? Зараз вже годі перевірити, бо не лишилося ні свідків, ні якихось інших доказів.

Достеменно відомо хіба, що в юності Вейса тренував Мор Фішер, майбутній віце-президент ФІФА.

Ну, а далі Гаврило Принцип запустив маховик Першої світової — і Арпад поїхав на війну, де скоро потрапив в полон до італійців, а ті відправили рядового Вейса на макаронну фабрику.

У молоді роки фортуна ще йому посміхалася.

***

Ясно, що коли гармати замовкли, він повернувся у футбол.

Нова зупинка - “Маккабі Брно”; чехословацька команда, де, однак, грали самі євреї.

Не дивуйтеся; Ізраїлю ще не існувало, тож подібних клубів вистачало. Hakoah Wien, Bar Kochba Berlin, Hagibor Praha, Makkabi Krakko. Іноді їм просто не залишали вибору. Так, на Олімпіаді-1924 Угорщину, де Вейс був лівим крайнім, а Бела Гуттман — капітаном, тренував такий запеклий антисеміт, що команда програла аматорам з Єгипту 0:3, аби лише поскоріше його здихатися.

Власне, після того скандалу Вейс і опинився в Італії. Спершу грав за “Алессандрію”, а вже за півроку перейшов до “Інтера”, який тоді звався “Амброзіана”.

Само собою, це знову була політика. Фашист Муссоліні зарубав назву “Інтер” як надто комуністичну.

З іншого боку, Дуче, ярий ненависник лівих, не мав нічого проти євреїв, і Вейс почував себе навіть краще, ніж вдома. До італії з ним переїхала дружина Ілона; тут народилися їхні діти Роберто та Клара, яких батьки похрестили за католицьким обрядом.

Вони хотіли бути італійцями, європейцями. Хотіли вписатися.

І на деякий час їх вистачило, і це вже не фортуна, а талант.

***

Арпад завершив кар'єру у 1926-му через перелом. За “Інтер” він зіграв лише 11 матчів, забив 3 голи.

Поганий трансфер, еге ж? Але Вейс мав дещо більше; “Нерадзуррі” це помітили і взяли з собою у латиноамериканське турне у 1928-му.

Неймовірно, але факт — Аргентина, Бразилія, Уругвай тоді випереджали Європу, і мова не лише про футбол, де у них вже були профі, поки Старий світ застряг з аматорами. Вейс дивився на них, вчився і брав собі; ночами ж читав про футбол у Британії, де Герберт Чепмен із “Арсеналу” вже прийшов до схеми WM.

Італія подібного ще не бачила, та коли Арпад очолив “Інтер” його команда заграла так само — і з першої спроби виграла чемпіонат у 1930-му.

Вейсу тоді було лише 34, і він досі наймолодший тренер, який виграв Серію А.

А ще він був першим у своєму поколінні, хто найняв садівників, аби ті слідкували за висотою трави на газоні; зважував футболістів і відправляв до знайомого лікаря в разі проблем; брав участь у тренуваннях в звичайному спортивному костюмі, що сучасники, як Карло Каркано із “Юве”, вважали ганьбою.

Книга Вейса Il giuoco del calcio (Гра у футбол) стала бестселлером; передмову до неї написав сам Вітторіо Поццо, тренер непереможної Скуадри Адзурри 30-х.

І до всього Арпад бачив таланти. Джузеппе Меацці було лише 16 років, коли Вейс вперше поставив його до основи, і хоча в підлітка не пішла гра з “Комо”, він ще раз випустив його через тиждень — і цього разу Меацца відвантажив дубль.

Скільки він забив потім? Сам Джузеппе не рахував і заявляв, що свій найкращий матч зіграв у 1930-му, оформивши хет-трик на полі Угорщини.

То була особиста перемога Вейса, його знак якості. Тим часом фортуна вже почала вагатися.

***

Арпад пішов з “Інтера” у 1931-му через конфлікт із президентом клубу.

Деякий час він потинявся “Новарою”, яку вивів до Серії А, та “Барі”, котрому навпаки не дав звідти вилетіти.

Ну, а у 1935-му Вейс отримав свою останню велику роботу — до “Болоньї” його запросив особисто лідер місцевих фашистів Леандро Арпінаті. Затишне містечко, гарна зарплата — що ще треба?

Россоблу завершили попередній чемпіонат 6-ми, та Вейс вмів знайти підхід до гравців.

“Авторитет тренера домагається не примусом, а шануванням та повагою. Відкидайте того, хто не налаштовує гравців на позитив”, - писав він у книзі, і це теж було ноу-хау для 30-х.

А що на полі? Він виграв Серію А з першої ж спроби. А тоді виграв і вдруге навіть попри втрату лідерів Анджело Ск'явіо та Маріо Джанні, диво-воротаря на прізвисько “Чарівний кіт”.

Ніхто не міг конкурувати з Вейсом та його філософією. Це його, а не Поццо Il Calcio Illustrato називала “Магом”; згодом в Італії це прізвисько отримають Еленіо Еррера та Жозе Моуріньо.

Влітку 1938-го Арпад та його “Болонья” навіть стали найкращою командою світу, вигравши World Club Championship у Парижі. Вперше за багато років туди приїхали англійці з “Челсі”, та россоблу їх знищили — 4:1, попередньо розібравшись із “Славією” Йозефа Біцана.

І саме тоді, на абсолютній вершині, фортуна від нього відвернулася.

***

Ясно, що футбол тут ні до чого.

Муссоліні довго загравав із демократіями, але врешті вибрав сторону Гітлера, а той геть помішався на геноциді євреїв.

Заборона працювати, вчитися і просто жити — коли Дуче прийняв правила Фюрера, Вейса прибрали так, ніби він був не легендою і найкращим тренером Серії А, а якимось безхатьком. Ще 16 жовтня 1938-го він вивів “Болонью” на матч проти “Лаціо” (2:0), а вже за тиждень на лавці россоблу сидів етнічно правильний Герман Фельснер.

“Що стосується Вейса, то, ймовірно, він залишить Італію до кінця року”, - це єдина згадка про Арпада в газетах.

Ніхто не вступився, ніхто не сказав доброго слова. Італія стерла свого кумира за якісь кілька днів; кафе — і те продати не дали, забрали силою.

Арпад забрав сім'ю і втік, який був вибір? Вони опинилися в Парижі взимку 1939-го, і “Расинг” давав гарні гроші, але Вейс вже боявся бути на виду. До того ж, антисемітські настрої у Франції теж росли щогодини.

“Я думаю, краще зараз поїхати до Нідерландів. Це б означало мир, безпеку і навіть деякий заробіток. У Франції поки добре. Париж блискучий, як у 37-му, але хтозна, що буде далі?” - писав Вейс одному з нечисленних своїх друзів в Мілані Маріо Монсенато.

І він таки поїхав. І навіть не до “Аяксу” чи “Феєнорду”, які тоді ще були аматорськими, а до маленького “Дордрехту” - ніби прагнув, щоб його ніхто там не знайшов.

Арпад та його сім'я по вулицях ходили мало, уникали фотографій. Вони б мабуть виїхали в США, якби мали гроші; квиток на корабель був їм не по кишені відтоді, як у них забрали усе в Італії.

Яка там фортуна? Вони жили, ніби точно знаючи, що буде далі.

***

Вейс тренував аматорів, і робив це так добре, що спочатку уникнув вильоту, а вже наступного сезону привів команду до сенсаційного 5-го місця, дорогою здолавши “Феєнорд”.

Втім, вже 10 травня 1940-го Вермахт був у Нідерландах, а отже насувалася його смерть.

Арпада позбавили роботи; йому та родині роздали жовті зірки Давида; переселили в гетто. Вони б померли там з голоду, якби один з менеджерів “Дордрехта” на свій страх і ризик не перекидав дещо через огорожу.

Так само, крізь діри в паркані, Вейс іноді вибирався подивитися, як там тренуються його хлопці.

Арпада, Ілону та дітей арештували вже у серпні 1942-го. Спочатку відправили до табору Вестерброк, як Анну Франк, а вже далі його, колишнього спортсмена, повезли на каторжні роботи в Освенцим, тоді як родину одразу задушили газом в Біркенау.

У підсумку він пережив їх на півтора роки, а далі чи то помер від виснаження, чи теж потрапив до газової камери.

Як і молодість Вейса, його смерть достеменно нам невідома. Загинув, бо єврей; такою була фортуна всього його народу.

***

І ніхто особливо не парився, не шукав. Одразу після війни болонська Cronache Sera писала:

“Клуб оголосив про повернення Фельснера, але ця новина не викликала ентузіазму в колах уболівальників «Болоньї», які віддали б перевагу поверненню Вейса, людини, яка надала команді безпомилковий характер. Раніше він був змушений емігрувати через несправедливі расові закони”.

Вони думали, що він живий, а дізнавшись протилежне просто забули ще раз.

Коли у 1964-му після сьомого і останнього чемпіонства “Болоньї” тренер Фульвіо Бернардіні сказав, що усім зобов'язаний Вейсу, його не зрозуміли.

Навіть у 1999-му один з найвідоміших італійських журналістів та затятий фанат “Болоньї” Енцо Б'яджі нічого не міг сказати про Арпада:

"Його звали Вейс, він був хорошим тренером, але ще й євреєм, і ніхто знає, чим усе це закінчилося".

Книга про Арпада Матео Марані; турнір U-18, фінал якого щороку проходить в Аушвіці; перейменована на його честь трибуна на стадіоні “Болоньї” “Ренато Даль'Ара” - усе це з'явилося відносно недавно, коли, здавалося, Європа остаточно примирилася зі своїм минулим і стала на шлях миру. Шкода, що лише здавалося.

ארפד וייס היה שחקן כדורגל ומאמן הונגרי יהודי. הוא אימן את הקבוצות האיטלקיות אינטר ובולוניה, והביא אותם להישגים מדהימים.

בשנת 1942 נשלח לאושוויץ ונרצח רק בשל היותו יהודי. אשתו וילדיו נרצחו גם הם בשואה.

היום השתתפי בחנוכת אנדרטה לזכרו, בהשתתפות השר ההונגרי גרגאי גויאד, נשיא… pic.twitter.com/vEBgaUFvXz

— אלי כהן | Eli Cohen (@elicoh1) May 31, 2023

Зараз, коли всі заново озброюються і розбиваються на блоки, історія Вейса — вже не попередження, не набат, а тільки сумна констатація. Футбол — розрада, що переростає в мистецтво, проте у дні, коли світ летить в прірву, він не зупиняє його, не вразумляє, а рухається в унісон чи навіть швидше.