Інтер

Інтер

www.inter.it
Милан
Тренер
Лучано Спаллетти
Власник
Ерік Тохір
Стадіон
Стадион: "Джузеппе Меацца"
(80 018 глядачів)
Рік заснування
1908

Історія

Читайте на русском: "Интер"

Football Club Internazionale Milano, або просто "Інтер", є єдиним клубом Італії, який не пропустив жодного сезону в Серії А за всю її історію.


Клуб був заснований 9 березня 1908-го року, коли 44 члени "Мілана", в знак протесту проти політики клубу, заснували нове футбольне співтовариство під назвою Foot-Ball Club Internazionale (приставка Milano додалася лише в 1956-му). Причиною появи "Інтера" послужила заборона на легіонерів, яку проголосив "Мілан" в той час. Власне, назва "Інтернаціонале" і синьо-чорні кольори (синій вважався антиподом червоного) якраз і викликані прагненням висловити колишнім одноклубникам своє "фе". Лідером ренегатів був міланський художник Джорджо Муджані, який став першим президентом нового клубу, а також спроектував його логотип.


 




"Інтер" 1910


Початок футбольного шляху видався не найуспішнішим: третє місце в чемпіонаті Ломбардії, після "Міланезе" і "Мілана". Зате вже в 1910-му "Інтер" святкував перше своє чемпіонство. До створення в 1929-му році Серії А, нерадзуррі зуміли ще раз виграти чемпіонат - через десять років, в 1920-му році. Дивно, але третє чемпіонство підкорилося теж рівно через декаду – в 1930-му. Але це вже був дебютний сезон Серії А, а команда тимчасово носила інше ім'я. Справа в тому, що побоюючись переслідувань з боку фашистської влади (дуже вже віддавало від назви комуністичним Інтернаціоналом), в 1928-му році "Інтер" був перейменований на "Амброзіану" (Societa Sportiva Ambrosiana), а в 1932-му отримав назву "Амброзіана-Інтер" (Ambrosiana-Inter), яку носив до падіння фашистського режиму в 1945-му році.


Так ось: у дебютному сезоні Серії А "Амброзіана" всю дорогу йшла в лідируючій групі і обігравши в передостанньому турі "Ювентус" достроково стала чемпіоном, а в команді запалилася зірка легенди італійського футболу – Джузеппе Меацци, вихованця клубу, який на початку війни перейде в "Мілан". У наступні роки команда стабільно трималася в лідируючій групі, кілька разів фінішуючи на другому місці, але скласти конкуренцію "Ювентусу" не могла. Лише в 1938-му році вдалося вирвати Скудетто з рук бьянконері – "Амброзіана-Інтер" випередила туринський скперклуб на два очки. У наступному році були третє місце і перший Кубок Італії, а в 1940-му чергове, п'яте, чемпіонство – цього разу здобуте у впертій боротьбі з "Болоньєю".


 




Джузеппе Меацца - людина і стадіон


Після закінчення чемпіонського сезону Меацца перейшов в "Мілан", а синьо-чорний клуб на довгі роки залишився без чемпіонського звання. У 1941-му році Скудетто було віддано "Болоньї", а ще через два сезони Серія А призупинила свою діяльність до закінчення війни.


Після відновлення професійних футбольних ліг "Інтер", який на той час уже повернув собі рідне ім'я, природно опинився в Серії А. Дуже швидко нерадзуррі вийшли на лідируючий позиції в італійському футболі, чергуючи другі і треті місця. Так тривало до тих пір, поки команда двічі поспіль не виграла Скудетто – в 1953-му і 1954-му роках. Особливо напруженою боротьба була в 54-му, коли лише на одне очко вдалося випередити "Ювентус".


Наступного чемпіонства довелося чекати аж до приходу в команду аргентинського тренера Еленіо Еррери. Великий тренер очолив "Інтер" в 1960-му році і вже через три роки привів команду до чемпіонства. У наступному сезоні (1963-1964) чемпіонський титул був втрачений у золотому матчі проти "Болоньї" (за підсумками чемпіонату команди набрали однакову кількість очок) з рахунком 0:2. Був програний і фінал Кубка Італії ("Торіно" 1:4), зате "Інтер" виграв перший у своїй історії єврокубок – і відразу Кубок чемпіонів. У фіналі з рахунком 3:1 був переграний мадридський "Реал".


Воістину, золотим вийшов 1965 й рік: 9-й чемпіонський титул, другий Кубок європейських чемпіонів (1:0 фінал з "Бенфікою") і перший Міжконтинентальний кубок (проти аргентинського "Індепендьєнте" 0:1 в Аргентині, 2:0 вдома і 1:0 в овертаймі в додатковому матчі на нейтральному полі). Повний комплект трофеїв не дозволив зібрати програний "Ювентусу" 0:1 фінал Кубка Італії.


 




"Інтер" 1965


У наступному році сталося знакова подія: "Інтер" в десятий раз став чемпіоном Італії і отримав право додати до емблемі золоту зірку. Тоді ж був виграний другий поспіль Міжконтинентальний кубок (у того ж "Індепендьєнте" за сумою двох матчів: 3:0 вдома і 0:0 на виїзді). Після цього команда повільно пішла на спад: фінал Кубка чемпіонів 1967 був програний шотландському "Селтіку" 1:2, на внутрішній арені теж вище другого місця підопічні Еррери не піднімалися. У 1968-му році аргентинський фахівець залишив клуб, щоб в 1973-му повернутися на сезон – але вже без особливого успіху.


Другу десятку чемпіонських титулів "Інтер" розміняв в 1971-му, коли на чотири очки випередив ненависний "Мілан". У наступному році нерадзуррі традиційно дійшли до фіналу Кубка чемпіонів, але програли там 0:2 чудовому "Аяксу" з Кройфом на чолі (сам Йохан і забив два голи). Взагалі, сімдесяті не можна назвати успішною декадою в історії клубу: крім того чемпіонства в 1971-му, "Інтер" вище четвертого місця не піднімався, лише під кінець декади вигравши Кубок Італії в 1978-му. Винятком став 1980-й рік, коли команда Джузеппе Барезі, Джузеппе Бергомі і Алессандро Альтобеллі зуміла здобути 12-е Скудетто. Дивно, але в тій команді не було жодного легіонера – ліміт, штука страшна.


У вісімдесятих був ще один Кубок країни (1982) і одне чемпіонство (1989). Це Скудетто було завойовано не в останню чергу за допомогою німецького дуету Бреме – Маттеус, за підтримки інших зірок, таких як: Вальтер Дзенга, Рамон Діас і все ті ж Барезі з Бергомі. Та команда на цілих 11 очок (при 2-х очках за перемогу) залишила позаду найближчого переслідувача, але домінувати їй в італійському футболі не довелося – наступного чемпіонства вболівальники "Інтера" дочекалися аж через 17 років. Взагалі, 90-ті стали чи не найгіршим періодом в історії "Інтера" – жодного чемпіонського титулу. Більш того: за підсумками сезону 1993-1994 "Інтер" фінішував на рекордно низькому для себе 13-му місці, лише на одне очко відірвавшись від зони вильоту! Один Суперкубок Італії і три Кубки УЄФА (1991, 1994, 1998), звичайно, злегка скрасили життя уболівальникам, але хотіли вони явно більшого.


 




"Інтер" з Кубком УЄФА 1994


У 1995-му році клуб придбав місцевий мільйонер Массімо Моратті і відразу ж взявся скуповувати зірок. З "Реала" був куплений Іван Саморано, з "Барселони" Роналдо, з ПСЖ Юрій Джоркаєфф, з "Аякса" Нванкво Кану, з МЮ Пол Інс, з "Баварії" Чіріако Сфорца, з "Лаціо" Крістіан Вієрі... Всі вони в той час були зірками європейського масштабу і на їх фоні залишився практично непоміченим прихід з "Банфілда" юного аргентинця Хав'єра Дзанетті, який став у результаті символом клубу. Крім цього списку, через команду пройшли: Роберто Карлос, Роберто Баджо, Нікола Вентола, Робі Кін і багато інших...


 




Роберто Баджо в "Інтері", 1998-й рік


Проте, по-справжньому значущі трофеї прийшли лише в середині 2000-х, коли команду очолив молодий і перспективний тренер Роберто Манчіні. Почав він з Кубка країни 2005-го і 2006-го років, після чого подарунок клубу піднесла італійська прокуратура, спільно з Федеральним апеляційним судом і Федерацією футболу Італії. Йдеться про процес Кальчополі, внаслідок якого фінішувавший другим "Мілан" втратив 30-ти очок, а чемпіон "Ювентус" і зовсім був позбавлений звання і відправився на заслання в Серію В. Таким чином "Інтер", який став за підсумками сезону третім, отримав своє 14-е Скудетто.


З цього моменту почалася справжнісінька ера "Інтера": чотири наступні сезони команда Манчіні, а пізніше Жозе Моурінью не знала рівних в Італії, довівши рахунок чемпіонських звань до числа 18 (паралельно взявши два Суперкубка і один Кубок країни) і вийшовши за цим показником на друге місце в країні, після "Ювентуса". Апофеозом того часу став сезон 2009-2010, в якому блискуча команда Жозе Моурінью виграла всі турніри, в яких брала участь: чемпіонат і Кубок Італії плюс Лігу чемпіонів.


 




"Інтер" - переможець Ліги чемпіонів 2010


Після того сезону Моурінью залишив "Інтер", передавши команду Рафаелю Бенітесу. Рафа відразу почав влаштовувати свої порядки, що не могло не відбитися на результаті: програні Суперкубки Італії та Європи, а в чемпіонаті команда безнадійно відстала від "Мілана". Перемога на Клубному чемпіонаті світу не стала виправданням для іспанця, і незабаром він був відправлений у відставку. Ні Леонардо, ні Клаудіо Раньєрі, ні Андреа Страмаччоні, ні Вальтер Маццаррі не змогли повернути "Інтеру" колишню славу: команда повільно сповзала по турнірній таблиці, посівши друге місце в 2011-му, шосте в 2012-му, дев'яте в 2013-му, п'яте в 2014-му і восьме в 2015-му.


У листопаді 2014 го в "Інтер" повернувся Роберто Манчіні і влітку 2015-го почалося будівництво нової команди. Перші результати цього процесу проявилися в четвертому місці за підсумками сезону 2015-2016.


Титули:


- чемпіон Італії (18): 1910, 1920, 1930, 1938, 1940, 1953, 1954, 1963, 1965, 1966, 1971, 1980, 1989, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010


- володар Кубку Італії (7): 1939 1978, 1982, 2005, 2006, 2010, 2011


- володар Суперкубку Італії (5): 1989, 2005, 2006, 2008, 2010


- володар Кубку європейських чемпіонів (3): 1964, 1965 2010


- володар Кубку УЄФА (3): 1991, 1994, 1998


- володар Міжконтинентального кубку (2): 1964, 1965


- переможець Клубного чемпіонату світу (1): 2010


Показники команди

Турнір Ігри Выиграно Ничьих Поражений Різниця Очков
Загальна статистика 0 0 0 0 0-0 0
Всі матчі

Новости команды

Показники команди

Турнир Ігри Выиграно Ничьих Поражений Різниця Очков
Загальна статистика 0 0 0 0 0-0 0

Состав команды Інтер