Лаціо

Спортивний клуб "Лаціо" (Societa Podistica Lazio, в 1925-му році перейменований на Societa Sportiva Lazio) був створений 9 січня 1900-го року в римському районі Праті групою з 9-ти місцевих жителів. У перші роки в клубі культивувався лише футбол, а інші види спорту значилися більше для проформи.

"Лаціо" відразу ж став одним з футбольних лідерів Риму, виграючи дрібні місцеві турніри і поступово прогресуючи до загальнонаціональних змагань. З 1926-го року команда виступала в елітному італійському чемпіонаті – Національному дивізіоні, а через три роки стала одним з учасників першого сезону Серії А. Коли в 1927-му році з ініціативи лідерів фашистської партії всі римські клуби стали примусово об'єднувати в єдину міську команду, "Лаціо" вдалося відстояти право на своє окреме існування. Багато в чому це сталося завдяки генералу міліції Джорджіо Ваккаро, який на той час займав пост віце-президента клубу.

Перші сезони в новоствореній Серії А особливої ​​слави "Орлам" не принесли, але і назвати їх невдалими теж не можна. Команда рік за роком фінішувала в середині турнірної таблиці, за рідкісними винятками. Наприклад, друге місце в 1937-му році або четверте в 1940-му і 1942-му.

"Лаціо" з Кубком Італії 1958

На відміну від тієї ж "Роми", яка після Другої світової війни здала свої позиції, "Лаціо" продовжував перебувати приблизно на тому ж рівні. Однак, клуб довго маявся через відсутність нормального стадіону, поки в 1953-му році не став використовувати разом з "Ромою" муніципальний стадіо "Олімпіко". Перший серйозний успіх прийшов до бьянкочелесті в 1958-му році, коли вони виграли Кубок Італії, перемігши у фіналі "Фіорентину" з рахунком 1:0. Однак, вже через три роки команда посяде останнє місце в Серії А і знизиться в класі. До того ж, в цьому році "Фіорентина" взяла впевнений реванш у фіналі Кубка Італії (2:0).

Два роки знадобилося лаціалі, щоб повернутися в компанію кращих футбольних команд країни, зайнявши друге місце в Серії В 1963-го року. Повторне перебування в Серії А виявилося недовгим, і за підсумками сезону 1966-1967 "Лаціо" з 15-го місця знову відправляється в Серію В – одного очка не вистачило команді для порятунку. І знову через два роки римляни повертаються в еліту, на цей раз вигравши другу лігу. Повертаються, щоб покинути її через тих же два роки. Правда, зараз складно собі уявити "Лаціо" в ролі команди-ліфта? 1971-й рік, крім вильоту в Серію В, ознаменувався завоюванням Кубку Альп – такого собі міжнародного турніру, в якому брали участь команди з країн альпійського регіону.

Повернувшись в Серію А в 1972-му році, "Лаціо" несподівано став претендентом на Скудетто. Поступившись чемпіонством в 1973-му році лише після домашньої поразки від "Наполі" в останньому турі (підсумкове третє місце), "Орли" взяли своє в 1974-му, достроково ставши чемпіонами. У тій команді робили погоду Джузеппе Вілсон, Феруччо Маццола, Джорджо Киналья (що став кращим бомбардиром того чемпіонату). На наступний рік команда повинна була дебютувати в Кубку європейських чемпіонів, але отримала діскваліфіцію УЄФА на один сезон через інцидент між уболівальниками "Лаціо" і "Іпсвіча" в Кубку УЄФА роком раніше.

Чемпіонський "Лаціо" 1974

Поборсавшись ще кілька років в середині турнірної таблиці, "Лаціо" в 1980-му знову опускається в Серію В (попутно отримавши штраф в 10 мільйонів з попередженням, за участь у договірних матчах), де в 1982-му навіть фінішує на низькому 11-м місці. Однак роком пізніше піднімається на друге місце і на два роки повертається в еліту – цього разу в ролі записного аутсайдера. Сезон 1986-1987 ледь не поховав клуб в італійської футбольної трясовині: фінішувавши в Серії В на 16-му місці, "Лаціо" лише в стикових матчах зумів уникнути пониження в Серію С. Це послужило своєрідним сигналом і в наступному році, консолідувавши всі спортивні та фінансові зусилля, "Орли" з третього місця вийшли в Серію А.

У 1992-му році господарем і президентом клубу став відомий в Італії фінансист і банкір Серджіо Краньйотті. З цього моменту починається найуспішніша сторінка в історії клубу. Після животіння в нижній частині турнірної таблиці команда відразу ж видає результати, у вигляді підсумкових місць: п'ятого, четвертого, другого, третього, знову четвертого, сьомого (плюс Кубок Італії – всього лише другий в історії, і фінал Кубка УЄФА, програний "Інтеру" з Роналдо на чолі), знову другого і, нарешті, першого місця в 2000-му році! Крім цього в 1999-му році "Лаціо" стає володарем останнього в історії Кубка володарів кубків і першого для себе Суперкубка Італії.

"Лаціо" з Кубком володарів кубків 1999

2000-й рік взагалі став просто казковим для "Лаціо": крім чемпіонства, бьянкочелесті виграли третій Кубок країни і Суперкубок УЄФА, перемігши з рахунком 1:0 "Манчестер Юнайтед". У наступному році був узятий другий Суперкубок Італії – останній трофей епохи Краньйотті. За час правління цього президента "Лаціо" виграв більше трофеїв, ніж за решту своєї історії. У його клубі працювали такі тренери, як: Діно Дзофф і Свен-Йоран Ерікссон. Грали такі футболісти, як: Лука Маркеджані, Алессандро Неста, Крістіан Вієрі, Хуан Себастьян Верон, Ален Бокшіч, Марсело Салас, Роберто Манчіні, Дієго Сімеоне, Павел Недвед, Деян Станковіч, Сімоне Індзагі, Фабріціо Раванеллі, Матіас Алмейда, Фернандо Коуту, Нестор Сенсіні, Джузеппе Фаваллі, Джузеппе Панкаро...

У 2003-му році Краньйотті потрапив під слідство зі звинуваченнями в умисному банкрутстві свого концерну CIRIO (цей напис красувалася на футболках "Лаціо" в 90-х у вигляді титульного спонсора) і в 2008-му році був засуджений до дев'яти років позбавлення волі. "Лаціо" в 2003-му році перейшов в руки банківської групи Capitalia і президента компанії Уго Лонго, які ледь не довели клуб до банкрутства (команда при цьому примудрилася виграти Кубок Італії 2004 року).

У липні 2004-го клуб придбав римський бізнесмен Клаудіо Лотіто, який поступово налагодив фінансове становище і спортивні результати. У 2006-му році "Лаціо" піднявся до єврокубкового 6-го місця, але був позбавлений 30-ти очок через справу Кальчополі і в підсумку виявився на 16-й сходинці. Через рік, незважаючи на мінус 3 на старті сезону, клуб займає підсумкове третє місце і в наступному році грає в Лізі чемпіонів (останнє місце в групі з "Реалом", "Олімпіакосом" і "Вердером"). У 2009-му і 2010-му роках відповідно клуб здобуває Кубок і Суперкубок Італії, які стають першими трофеями епохи Лотіто.

В сезоні 2012-2013 "Лаціо" деякий час йшов на другому місці, але не витримав боротьби на три фронти (плюс Ліга Європи, де дійшов до чвертьфіналу і Кубок Італії, де був здобутий шостий трофей) і фінішував на 7-му місці. У наступні роки команда балансувала на межі зони єврокубків, за винятком сезону 2014-2015, коли сенсаційно фінішувала на третьому місці. Правда, пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів не вдалося (німецький "Байєр" не пустив) і "Лаціо" дуже швидко повернувся на свій звичний рівень.

"Лаціо" 2016

Титули:

- чемпіон Італії (2): 1974, 2000

- володар Кубку Італії (6): 1958 1998 2000, 2004 2009, 2013

- володар Суперкубку Італії (3): 1998, 2000, 2009

- переможець Серії В (1): 1969

- володар Кубку володарів кубків (1): 1999

- володар Суперкубку УЄФА (1): 1999

- володар Кубку Альп (1): 1971