Найгучніша сенсація в історії Копа Америка. Парагвай не зупинила диктатура в Перу і технічна поразка


Роберто Моралес розповідає про найцікавіший чемпіонат Південної Америки та героїв, яких мало хто пам’ятає

Найгучніша сенсація в історії Копа Америка. Парагвай не зупинила диктатура в Перу і технічна поразка

Коли говорять про футбольний Парагвай, то у 90% випадків згадують покоління Карлоса Гамарри, Франсіско Арсе, Селсо Айяли, Роберто Акуньї та неймовірного, харизматичного Хосе Луїса Чілаверта. Ще 9% можуть пригадати часи Роберто "Гато" Фернандеса, Хуліо Сезара Ромеро та Роберто Кабаньяса. Один відсоток лишимо для тих, хто знає про золоті часи парагвайського футболу у другій половині 40-х та у 50-ті. Це, звичайно ж, за межами самого Парагваю, хоча навіть там героїв понад 60-річної давнини трохи підзабули.

Самі парагвайці вважають, що перші золоті часи почалися з матчу, що відбувся 7 липня 1945 року. Тоді в Асунсьйоні господарі в рамках "Rosa Chevallier Boutell Cup" рознесли збірну Аргентини з рахунком 5:1. Та "албі-селесте" блискавично на початку року виграла континентальний чемпіонат, в якому Парагвай участі не брав.

У 1947 та 1949 "гуарані" ставали віце-чемпіонами Південної Америки. Особливо резонансним вийшло срібло у Бразилії за рік до чемпіонату світу. Господарі проводили генеральну репетицію "мундіалю". Тоді команда Зізіньо, Адеміра, Бауера та Жаїра знищувала усе на своєму шляху. До завершального туру вона підійшла з перевагою у два очки (тоді ціна перемоги) над Парагваєм і з середньою результативністю понад п'ять голів за матч. І ось в останній грі проти "гуарані" вони спокійно забили першими, але матч програли 1:2. Чимало тодішніх ЗМІ писали про змову, мовляв, потрібен був матч суперфіналу, інтрига, гроші, ставки. Категорично несприймаючи теорії змов, я змушений таки вважати такий варіант досить вірогідним. Так, був додатковий фінал і його Бразилія виграла 7:0, зібравши повний стадіон "Сао Жануаріо" ("Маракана", ще будувалася).

Читайте такожЧемпіони з нічого. Коли Пеле та його команду відсунули на другий план

У будь-якому разі підсумковий результат Парагваю був солідним, а ще більше тоді оцінили гру команди. Ті ж бразильці миттєво забрали цілу низку гравців, з яких Сінфоріано Ґарсія та Хорхе Бенітес будуть легендами у сусідній країні. Діонісіо Арсе 13 років зіграє в Італії.

Найгучніша сенсація в історії Копа Америка. Парагвай не зупинила диктатура в Перу і технічна поразка - изображение 1Наступний континентальний турнір провели 1953-го. І тепер вже Парагвай побив Бразилію. Це дуже колоритно: переможці не зберегли у складі жодного гравця з попереднього турніру, усі вони роз'їхалися по сусіднім, більш заможним, країнам або завершили виступи. Хоча, ні, один футболіст таки об’єднав у своїй колекції медалей усі перші золоті часи футбольного Парагваю. Це Мануель Гавілан, дід Селсо Айяли, зірки 90-х.

Турнір 1953-го точно був унікальним. Найбільш конкурентним. Прикро, що в ньому не взяли участі аргентинці (кризовий період тамтешнього футболу, коли більшість зірок залишили країну), але й без них було весело. З семи учасників п’ятеро реально претендували на перемогу. За підсумками змагань "усі проти всіх" лідера від п’ятого місця відділяло одне очко.

Змагання приймало Перу, там ще з 1948-го встановив диктатуру Мануель Одрія. Як і личить диктаторам, він прагнув звитяжної показухи. Для цього модернізували стадіон "Насіонал" в Лімі і взялися прийняти чемпіонат континенту. Усі матчі пройшли на центральній арені, через що змагання тривали понад місяць. Звичайно, господарям потрібна була перемога. Для цього очолити збірну запросили ірландця з британським паспортом Вільяма Кука. Ті, хто лобіювали його кандидатуру перед самим Одрією, наголошували на успішному досвіді роботи тренера з національними командами Фінляндії, Швейцарії та Єгипту. Прикол у тому, що він взагалі ніколи не працював у цих країнах, тим паче зі збірними.

З Куком Перу сенсаційно програв стартовий матч, переміг найслабшу команду турніру Еквадор та по нулях розійшовся з Чилі. Після цього Кука відсторонили від роботи. До завершального туру господарі підійшли другими, відстаючи від Бразилії на одне очко. Ось тут, раптом, керівник місцевого міністерства спорту знову привіз на тренування Перу Кука і заявив, що той проводитиме тренування. Усі прозріли, але заперечувати людині, що мала прямий контакт з лідером тоталітарної країни не стали. Згодом федерація футболу таки повернула нового тренера аргентинця Анхеля Року і остаточно відсунула британця від справ. Ось так скандально працював у далеких Андах дядько, який є футбольною легендою "Евертона". Через усі ці негаразди перуанці вийшли на завершальний матч у пригніченому стані і раптом поступилися 0:3 Уругваю. Це була зовсім не та команда що виграла чемпіонат світу 1950 і так само не та, що яскраво виступить на чемпіонаті світу 1954. "Селесте" тоді представляли резервісти. Трагічність ситуації для господарів турніру у тому, що напередодні Парагвай переміг Бразилію 2:1, тому очікувана перемога зробила б їх чемпіонами. Натомість у підсумковому протоколі Перу опинився на п’ятому місці!

Але тепер знов був суперфінал, і знов Бразилія - Парагвай. Останній міг би бути чемпіоном і без цього матчу, але після поєдинку з Перу, який завершився з рахунком 2:2, йому зарахували поразку. Справа у тім, що "гуарані" провели чотири заміни, хоча регламент турніру дозволяв три. Уявіть, в Європі замін не було взагалі, а в Південній Америці дві чи три були звичною практикою, траплялося навіть чотири дозволених. Але представники "гуарані" регламент не читали! Коли головний арбітр англієць Річард Маддісон (з шести суддів змагань п’ятеро були англійцями) таки зрозумів, що відбулася зайва заміна і вирішив прибрати з поля Міллера Айялу (четвертий, хто вийшов на заміну), то гравець просто накинувся на нього з кулаками. Парагвайця вигнали і потім дискваліфікували на три роки, проте це лише допомогло його кар’єрі: він поїхав до Франції де грав з успіхом.

Найгучніша сенсація в історії Копа Америка. Парагвай не зупинила диктатура в Перу і технічна поразка - изображение 2

Суперфінал мав трохи дивний антураж. На трибунах було трохи більше 30 тисяч глядачів, хоча на більшість матчів змагань приходило близько 40, а бували й аншлаги - 50. Все через крах Перу. А от футбол видався досить цікавим. Парагвай після першого тайму вів у рахунку 3:0. По перерві Бразилія зібралася й відіграла два м’ячі. Це була дуже крута команда. Легендарні Бауер та Балтазар, які так ніколи й не стануть чемпіонами світу. В основі Джалма та Нілтон Сантоси і сам Діді з найкращої команди серед збірних за усі часи, дворазові чемпіони світу. І все ж Парагвай вистояв. У Велику Середу Страсного тижня 1 квітня 1953-го року "гуарані" вперше стали королями Південної Америки, зробили це тоді, коли ніхто не очікував. Самі переможці називали ту звитягу "торкнутися неба інків".

Команда без зірок і з культовим для країни тренером. Мануель Флейтас Соліч ще футболістом був яскравим, а наставником і поготів. П'ять разів очолював збірну Парагваю, чотири рази "Фламенго", по разу тренував "Рівер Плейт" та мадридський "Реал". Адепт атаки і жорсткого відбору, гоноровий та імпульсивний.

Найкращим ж гравцем того чемпіонату оголосили Еріберто Ерреру. Цей футболіст-руйнівник став згодом таким самим тренером-руйнівником, доволі успішним, його кар’єрі наставника в Італії та Іспанії позаздрить абсолютна більшість колег. А ще він зіграв за збірну Іспанії. Такий собі тіньовий герой, якому, здавалося б, не судилося бути навіть найкращим гравцем чемпіонату рідного маленького містечка Гуарамбаре, настільки простою була його манера дій. Проте то був аномальний чемпіонат зі своїм аномальним героєм.

Тоді парагвайські футболісти стали символом якості. Серед них не було суперзірок, але більшість мала високий рівень підготовки, неймовірну працьовитість і здатність до навчання. Тодішні агенти возили парагвайців просто десятками на перегляд. Через співвідношення ціна-якість. У тій ж Аргентині осіли багато футболістів. Ще згодом "Барселона", не еквадорська, забере вельми талановитих Еулохіо Мартінеса та Каетано Ре.

Перше золоте покоління парагвайців здійснило найбільшу сенсацію чемпіонатів Південної Америки. Були перемоги 1939 Перу та 1963 Болівії, але то були домашні тріумфи на високогір’ї. А от "гуарані" взяли титул в чужій країні, за специфічних кліматичних умов і з максимально щільною конкуренцією.

P.S. Бразилія у березні 1954-го помстилася Парагваю, двічі обігравши його у кваліфікації до чемпіонату світу.

Следите за нами:


Оцените этот материал:
Поділитися з друзями:

Загрузка...
Авторизуйтесь на сайте, для того чтобы голосовать.
Коментарі (0)
Увійдіть, щоб залишати коментарі. Увійти


Новини Футболу

Кращі букмекери

Букмекер
Бонус

загрузка...