Спадщина розстріляного президента, або Як Барселона стала "більше, ніж клубом"

Це сталося в горах Сьєрра-Дель-Гвадаррама на 52-му кілометрі траси Мадрид - Ла-Корунья.

Військовий автомобіль з каталонським вимпелом на лобовому склі заблукав у сітці блокпостів і виїхав прямо на позицію франкістів. "Слава Республіці!" - вигукнули пасажири авто, які надіялися зустріти в тих горах соратників, а на них наставили гвинтівки.

Чи знали повстанці, кого зупинили? Ймовірно, ні. Ворог - він на те й ворог, що його знищують, а не балачки розводять. Усім трьом пасажирам і шоферу швиденько всадили по кулі в голову, після чого закопали на місці в братській могилі і пішли собі далі.

Для Іспанії громадянська війна лише починалася, а для нещасливої четвірки вона вже закінчилась.

І, уявіть собі, одним із цієї четвірки був президент "Барселони" Жозеп Суньйоль.

Ймовірне місце загибелі Суньоля. Фото: pcorralcorral.blogspot.com

***

Ви, мабуть, і не чули такого імені, але точно знаєте гасло синьо-гранатових "Més que un club" - "Більше ніж клуб".

Так-от, цей шлях для "Барси" вибрав якраз Суньйоль. Без його грошей, впливу, громадянської позиції це міг бути абсолютно інший клуб з іншими цінностями - може, навіть аполітичний, яким його хотів бачити засновник Ганс Гампер. Хто знає?

І якщо вже вибирати момент, коли все почалося, то це був товариський матч "Барси" проти "Юпітера" в червні 1925 року, коли "Кулес" в пику диктатурі Прімо де Рівери засвистали іспанський гімн.

"Мабуть, футбол занадто масштабне явище, аби існувати у відриві від інших процесів, що проходять у світі", - зізнався Гампер, якого влада негайно витурила з країни.

"Барселоні" тоді ж на півроку закрили стадіон, і Суньйоль не зміг пройти мимо, негайно увійшовши до Ради директорів опального клубу, чим різко додав йому ваги.

Joan Gamper founded FC Barcelona 122 years ago, today. pic.twitter.com/crrh2K4Eol

— Barça Universal (@BarcaUniversal) November 29, 2021

Мова ж не про рядового молодика - Жозеп був сином найбільшого аграрного магната країни, який фактично монополізував торгівлю цукром з колоній. Паралельно він друкувався в різних виданнях, щоразу гостріше критикуючи диктатуру, яка попри усі старання рухалася до колапсу.

***

Велика Депресія його прискорила - і Прімо де Рівера утік до Франції. Слідом за ним бунтарі витурили й короля, проголосивши вибори.

Гіперактивний Суньйоль однією рукою вибрався в парламент (кортеси) від партії каталонських соціалістів Esquerra Republicana, набравши рекордну для регіону кількість голосів; іншою - очолив федерацію футболу і заснував унікальне видання La Rambla.

Сторінки цієї газети були поділені надвоє: з одного боку футбольні новини, з іншого - політичні. Головред видання прямо по ходу виїзних матчів "Барси" вивішував на стіні редакції рахунок - і вже скоро біля дверей збирався величезний натовп, який у разі перемоги неодмінно пригощали. Суньйоль знав, як догодити бідноті.

Жозеп Суньйоль, початок 30-х. Фото: elplural.com

Додайте сюди вроджену харизму і задатки оратора - і отримуємо потужного політика, байдужого до нападок опонентів.

"Приходьте в цю неділю до вілли сеньора Суньйоля. В рамках боротьби з бідністю він вирішив роздати все майно своєї родини пролетаріям!" - насміхався памфлетист із правого табору, але безрезультатно.

Чи могли фанати виступити проти людини, яка виступала за їхні права і рятувала їхній клуб? В розпал кризи у 1930-му "Барселона" була банкротом, і Гампер з горя покінчив із собою.

Суньйоль, у свою чергу, не врятував для каталонців зірок Рікардо Самору та Жозепа Самітьєра - обидва поїхали догравати в "Реал", зате він допоміг закрити старі борги, набрати молодь, вдихнути в клуб свіже дихання.

***

Вперше йому запропонували пост президента "Барси" у 1934-му, але він відмовився - типу, надто зайнятий.

Замість себе Суньйоль порекомендував Естеве Салу - і це обернулося переможним сезоном, от тільки далі керівник захворів, і пост знову звільнився. Як він міг відмовити? Іспанія із лівої демократії поступово скочувалась до анархії, злочинність росла, все розвалювалось.

La Rambla радить голосувати за своїх. Фото: paseodegracia.com

Коли Жозеп таки погодився на новий пост, то одразу попередив комуністів та анархістів, що у його "лівацтва" є межі:

"Я знаю, що важко бути президентом "Барселони", коли у вас є чітка і конкретна позиція, як у мене, але я можу лише сказати, що буду діяти як президент в інтересах клубу, і що жодні провокації не можуть бути виправданими. Клуб не буде приймати в них участь".

В іншому інтерв’ю він також попереджував і правих у кортесах щодо небезпеки революції, якщо не провести негайні реформи:

"Я не бачу проблем бути в одній коаліції з комуністами. Це звучить дивно від буржуа, але це так. Якщо у вас є чотири яблука, то краще віддати їм два і два лишити собі, ніж дочекатися, поки вони прийдуть і заберуть усі чотири".

На жаль, його голос був заглушив хор крикунів, що прагнули крові. З одного боку комуністи й анархісти, які ненавиділи одні одних, але однаково хотіли все й одразу. З іншого - ультраправе військо, яке за час колоніальної Рифської війни в Марокко перетворилось на державу в державі. Також не дрімали й меншини - і каталонці, і баски дивились на події в Мадриді крізь призму власних автономій.

Вболівальники прийшли до La Rambla дізнатись актуальні новини. Фото: barcelonasingular.com

А там що? Там хаос. Бували випадки, коли великі промисловці, користуючись дружбою з силовиками на місцях, знижували зарплати до мінімуму: "Ви можете намазати на хліб республіку і їсти її!"

В інших областях, де ліві були впливовішими, селяни зі зброю нападали на великих землевласників, вбивали їх, забирали собі землі й майно - і за це їх не карали.

***

Вважається, що останньою краплею стало вбивство поліцією депутата-монархіста Кальво Сотело.

Уряд, який доти намагався балансувати між усіма групами, остаточно став на сторону лівих радикалів, і армія почала бунт. "Над усією Іспанією безхмарне небо", - так звучав кодовий сигнал по радіо, що час починати.

Для "Барселони" то була найгірша з новин. Впродовж 1934-35 років клуб блискуче відновився. Суньйоль влаштував ефектний прощальний матч Самітьєру - символічний жест, аби не віддавати пам’ять про найкращого нападника 20-х "Реалу".

Суньйоль та інші директори "Барси" на матчі. Фото: fcbarcelona.es

Команду, тим часом, очолив проривний ірландець Патрік О’Конелл; склад поповнили зірки свого часу Доменек Балманья, Хосе Райх, Хосеп Ескола, Енріке Фернандес. Того сезону вони дійшли до фіналу Кубка, де програли "Реалу" 1:2 під акомпанемент сейвів Рікардо Самори - генія, в чию честь названа нагорода найнадійнішому голкіперу Ла Ліги.

Ну, а ще за тиждень розпочалася громадянська війна - і так Суньйоль і опинився на фронті. Він їхав підбадьорити батальйон каталонських стрільців, куди увійшло чимало фанатів "Барселони", і його підвів водій, що банально збився зі шляху.

"Ми не знаємо – а разом з нами не знають і його родичі – про те, як склалася його доля. Досі немає переконливих доказів, які могли б змусити нас повірити, що Суньйоль мертвий, або що він ув'язнений у Бургосі, або що він у Швейцарії. Болюча правда полягає в тому, що нічого не можна підтвердити", - отаке вийшло в газетах Барселони замість некролога.

Інформація про розстріл з’явилася десь за тиждень, а вже через рік все підтвердили двоє каталонців-перебіжчиків, які втекли від франкістів.

***

А що "Барселона"? Опинившись без спонсора і лідера посеред воюючої країни, клуб міг навіть зникнути, та його врятував набутий за Суньйоля імідж символа нації.

Делегація "Барси" під час рятівного американського турне. Фото: bitbol.la

Слава ця дійшла аж до Мексики, і тамтешній бізнесмен Мігель Мас Серрано запропонував Блауграні турне його країною. Всі видатки він брав на себе, і платив зверху 15 тисяч американських доларів.

Це була пропозиція з тих, від яких не відмовляються, тож в турне поїхали тренер О’Конелл, 16 футболістів, секретар та лікар - повноцінна команда, яка за наступні півроку зіграла 4 виставкові матчі в Мексиці і ще 4 - в США.

Зароблені гроші дозволили "Барсі" вижити, і за ті перемоги О’Конелла історики досі називають "рятівником клубу". А от у Республіки такого рятівника не було - вона втрачала території і людей. Повертатися скоро стало небезпечно, тож додому прибули лише четверо гравців - решта вирішили перечекати хто в Мексиці, хто у Франції.

І ні, вони не боягузи. Коли у січні 1939 року Франко без бою зайняв Барселону і війна закінчилася, все каталонське ніби стерли гумкою. Навіть мову новий уряд на початках заборонив - і цей декрет протримався два роки. Єдине, що тоді вижило на вулицях Барселони - це футбольний клуб; "беззбройна армія Каталонії", як його назвав у 70-ті історик Мануель Монтальбан, перший біограф "розстріляного президента".

"Виживання "Барси" стало одним із небагатьох порятунків тих часів. Нині клуб – це єдина правова інституція, що об’єднує обивателя з Каталонією, яка могла бути, проте не сталася", - написано в його монографії.

Фанати і вандали відвідують місце загибелі Суньйоля однаково часто. Фото: .fcbarcelona.es

Інших не було. За Франко сама згадка про Суньйоля обіцяла проблеми. Вбитий каталонець не підтримував ані сепаратизм, ані ультралівих, але це було навіть гірше, бо невинно страчений кидав густішу тінь на диктатуру, ніж дійсно винуватий.

І, що дивно, це продовжилось і після Каудільйо. Лише під час першої каденції Жоана Лапорти негласне табу на згадування Суньйоля зняли. "Més que un club" набрався сміливості прийняти себе таким, яким задумувався.

Офіційний Мадрид не перечив - навіть встановив пам’ятну табличку в горах Сьєрра-дель-Гвадаррама; без ентузіазму, але допомагає приватним організаціям в пошуках тіла. Скажете, слабкість? Поступка? А ми скажемо - страховка. Без знання минулого крокувати в майбутнє хоч і можна, але йти доведеться по граблях, а це, знаєте, той ще променад - особливо в такій складній країні, як Іспанія.