Від дядька Надаля до біженця з Косово: п'ять облич сенсаційного фіналіста Кубка короля-2024

Першопроходець

Про “Мальорку” заговорили в контексті футболу в 1991 році.

Це не була якась велика команда, але вони дійшли до фіналу Кубка короля, де лише в додатковий час поступилися “Атлетіко” Шустера та Футре. Гідний результат.

Ще раніше острови були чисто футбольним захолустям. Клуб заснували в 1916-му, але в еліті дебютували лише в 1960-му, і то понад половину складу позичили в дублі “Барселони”.

Час від часу на Балеари заїжджали легенди минулого, як Сесар Родрігес, але команда загалом була такою слабкою, що коли в 1977-му усіх гравців виставили на трансфер, пропозицій не поступило. Їх і задарма ніхто не хотів.

Фінал Кубка-1991 не лише додав престижу — він також подарував “Піратам” їхню першу зірку. Мігель Анхель Надаль — так його звали, і він був класним хвилерізом.

Одразу після матчу з “Атлетіко” Йохан Кройф забрав хлопця до “Барселони” за 1,25 млн, а вже там переробив з опорника на захисника, і на цій позиції Надаль відбігав 8 сезонів, виграв 16 трофеїв і отримав 6 червоних карток — четвертий результат в історії клубу.

Перед Євро-1996 британська преса охрестила Надаля “каталонським звіром”, з чим не погоджувався його племінник:

“Мігель Анхель не був грубим, — казав Рафаель журналістам у 2005 році. — Він був технічним гравцем. Я весь час ходив на стадіон, щоб побачити його, коли він грав за "Мальорку", а ще ми часто грали удвох в нашому саду”.

Ага, це той Рафа Надаль, про якого ви подумали — грунтовий король з 22 перемогами на Великому Шоломі.

Ще до того, як стати тенісистом, Рафа робив великі успіхи у футболі. Навіть зараз він вміє більше, ніж ви можете уявити.

When Rafa Nadal put 6 past Iker Casillas in a Charity Football match (2010) pic.twitter.com/UWH9pctDv4

— IMS (@IMSSports_) September 27, 2023

При цьому улюблена команда генія тенісу - “Реал”, за який також топлять його батько Себастьян та дядько Тоні. Тим часом інший дядько Мігель Анхель намагався одягнути малого в синьо-гранатову форму, але тому не сподобались кольори.

“Я офіційних підрахунків не робив, та й до всього нас щороку стає більше, але здається, що реалістів та кулес у родині приблизно порівно”.

Мігель Анхель мав дуже довгу кар'єру, що затягнулася на 21 рік. У 1999-му він повернувся на Мальорку, де бігав ще 6 сезонів, і зараз із 259 матчами є другим у списку ветеранів клубу.

Ну, а завершив Надаль-старший у 2005-му — за кілька тижнів до того, як його 19-річний племінник виграв свій перший Ролан Гаррос.

Геній

У “Мальорки” здавна дивний менеджмент — це одна з причин, чому клуб рідко досягає висот.

Коли у 1997-му “Пірати” повернулись до еліти, що зробив президент Бартоломе Бельтран? Він найняв агенцію Bahía Producciones, щоб та знайшла йому тренера — тобто, вручив команду чоловіку, якого навіть не знав.

Хто він був? 41-річний аргентинець, що посів друге місце в Клаусурі з “Ураканом” і вигравав другорядний кубок з “Ланусом”.

Навіть вдома Ектор Купер не вважався зіркою. Коли ж на презентації він ще й заговорив про необхідність побудови “команди-скелі” на основі залізної дисципліни, ліниві остров'яни й поготів махнули рукою. Те, що було потім, здивувало їх найбільше.

Скромний новачок Ла Ліги, де виділялися воротар Карлос Роа, захисник Іван Кампо та юний плеймейкер Хуан Карлос Валерон з першої спроби дійшов до фіналу Кубка, де в серії пенальті поступився “Барсі”, а в чемпіонаті посів п'яте місце.

“В футболі Купера багато лопати і мало кирки”, - іронічно завважив журналіст Хосе Марія Гарсія.

Тим часом сам тренер лише відмахувався — мовляв, не можна так багато вигравати і при цьому грати погано, ви щось плутаєте.

Очевидно, він мав рацію. Вже на старті наступного сезону “Мальорка” виграла Суперкубок, здолавши “Барсу” 2:1. В колектив влилися нові постаті — Лоран, Ібагаса, Дані. Вони додали грі трохи різноманіття, драйву — і тепер “Кіновар” дотягнулась вже до ТОП-3 Ла Ліги, а в Європі вийшла до фіналу Кубку кубків де, однак, не витримала натиску “Лаціо” Павела Недведа та Крістіана Вієрі.

“Ми любимо тебе, Екторе, залишайся!” - щоматчу співали трибуни, але Купер вже був занадто популярний в Європі.

Влітку 1999-го він перебрався до “Валенсії”, щоб вивести її до двох фіналів Ліги чемпіонів.

На Балеари тренер повернувся ще раз у 2004-му, коли його зірка вже згасала. Тоді йому дивом вдалося уникнути вильоту в першому сезоні, але далі Купер все ж капітулював і пішов назавжди, хоча Рада директорів того й не бажала.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Abdón Prats Bastidas (@abdonprats)

Тепер він на островах буває як гість. У нього тут є будинок, де він іноді грає на саксофоні прямо з балкону.

Ну, і до внуків теж приїжджає — молодша донька Купера, Емілія, одружена з нападником “Мальорки” і власником найрозкішніших вусів Ла Ліги Абдоном Пратсом.

Зірка

Вона на островах з'явилася вже після від'їзду Купера до “Валенсії”.

Звісно, мова про Самюеля Ето'О — досі найкращого бомбардира “Мальорки” з 70 голами.

Це чистий фарт, що він потрапив на Балеари. Усі до єдиного скаути знали, що цей камерунець — діамант, проте Флорентіно Перес був надто заклопотаний пошуком суперзірок для Галактікос, от їх і проігнорував.

Зараз Фло помудрішав і вже так не робить — як наслідок, Вінісіус та Родріго розривають Ла Лігу.

Тим часом на початку нульових Семмі Ето'О розривав “Реал” - не отримавши шансу на “Бернабеу”, він виходив на кожен матч із “Вершковими” як на смертний бій. Погляньте хоча б на ці 5:1 у Мадриді, коли камерунець “завершив” кар'єру Фернандо Єрро.

Ну, і на Кубок, звісно. Це був сезон-2002/03, і вони зустрілися у чвертьфіналі - “Реал” та “Мальорка”.

Перший матч у Мадриді завершився нічиєю 1:1 — на гол Хав'єра Портільйо відповів Надаль.

На Балеари “Реал” їхав з пересторогою — знав, що його чекає не лише Ето'О, але й Альберт Рієра, Вальтер Пандіані, Аріель Ібагаса, чудовий Лео Франко на воротах. Замість того, аби грати від оборони, ці хлопці взялися домінувати над Мадридом, розривати його захист — і завершилося все шаленими 4:0, де Ето'О оформив дубль і заробив пенальті.

Ще далі “Кіновар” прибрала зі шляху “Депортіво” - там вже “мстився” Пандіані, і, нарешті, в фіналі їх чекав “Рекреатіво”.

В Іспанії писали, що це був найменш статусний фінал Кубку з 1927 року, коли там зустрічались баскські “Реал Уніон” та “Аренас”. Але їм що до того? Для “Мальорки” це був головний матч за всю історію клубу. Авжеж, вони його виграли.

Аби допомогти команді Ето'О, що тоді виступав за Камерун на Кубку конфедерацій, замовив чартер і прилетів за пару годин до гри, де зрештою оформив дубль.

При цьому відсвяткувати з командою нападник не міг — йому слід було повертатися, тож він роздав 30 тисяч євро фанам на “випивку і паелью”, сів у літак і полетів.

“Той виграш кубка був моїм найкращим моментом в кар'єрі, я серйозно. Для маленького клубу зробити таке майже неможливо. І до всього, лише на Мальорці я відчував себе своїм — ніби частиною великої сім'ї”.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Diario RÉCORD (@record_mexico)

Вже ветераном Семмі заговорив про повернення на “Сон Мойш”, але не склалося — з часом його геть зіпсували гроші.

Не вдалося від того успіху відштовхнутися і “Мальорці”. Вже невдовзі Ібагаса, Франко, Ново були в “Атлетіко”, Рієра — в “Бордо”, Пандіані — в “Депорі”. Про Ето'О ви теж знаєте.

Єдине, що залишилось — спогади. Перед фіналом Кубка-2024 усі нападники “Мальорки” - Ларін, Мурікі, Абдон — кажуть, що “хочуть принести трофей, як тоді Ето'О”.

Американець

Про фінансову кризу-2008 та її вплив на Ла Лігу можна розповідати тижнями.

Наглі аферисти, як Дмітрій Пітерман або Ахсан Алі Саєд, користувались відсутністю запобіжників в системі і просто грабували маленькі клуби. Авжеж, “Мальорка” не стала винятком.

Першим у 2008-му на Балеари завітав британський “водопровідник” Пол Девідсон, який заявив, що “купив акції клубу за 50 млн євро”, роздав купу інтерв'ю, запіарився і... зник.

Далі були чутки про інвесторів зі Сходу; приплітали навіть Гульнару Керімову — доньку тодішнього президента Узбекистану, яку згодом репресували.

Поки ж усе це тягнулося, президент “Мальорки” Матеу Алемані утримував команду в борг. Лише в серпні 2009-го вдалося підписати угоду з надійним, як він вважав, контрагентом.

“Брати Марті Мінгарро – серйозні люди, у яких вистачить ентузіазму та коштів, щоб керувати клубом та забезпечити його стабільне майбутнє", - розпинався функціонер.

Втім, вже скоро виявилось, що брати на мілині, і лише віддавали власні борги грішми від продажів лідерів команди — Мої, Наварро, Аранго, Хурадо.

Ясно, почалися протести, і вже за пару місяців Алемані скасував угоду, щоб продовжити пошуки — і так на “Сон Мойш” з'явилась сім'я Серра Феррер. Це було трохи краще, але не настільки, аби уникнути вильоту в 2013 році.

І знаєте, що? Чимало клубів, які пережили подібне в Іспанії, так і не відновилися — “Сарагоса”, “Саламанка”, “Рекреатіво”, “Депор”. “Мальорка” легко могла піти їх стопами, якби не один нюанс — на Балеарах відпочивають найбагатші люди світу. Не лише європейці, а й американці.

У 2016 році один з них Роберт Сарвер викупив кризовий клуб, взявши в компаньйони екс-тенісиста Енді Кольберга і — увага! - Стіва Неша, якого точно знає кожен, хто цікавився баскетболом у нульові.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Steve Nash (@stevenash)

На початку це не приносило особливих дивідендів; в 2017-му “Мальорка” навіть на сезон впала до 3-го дивізіону. Але вже далі пішов поступовий рух нагору.

Коли у 2021-му Сарвера закенселили в США борці з усіма можливими дискримінаціями, це не позначилося на “Мальорці”. Роберт продав свої акції Кольбергу, а той знайшов ще компаньйонів — екс-футболіста Грема Ле Со та легенду НБА Стіва Керра:

“Я друг Енді, і коли він запропонував мені стати частиною нової інвестиційної групи, я вирішив, що це цікава можливість. Я був на Мальорці минулого літа, щоб подивитися матч, підтримати команду та зустрітися з уболівальниками".

Скільки грошей вони вклали — невідомо, але минулого літа “Мальорка” тратила більше за всіх середняків Ла Ліги. 8 млн за Дардера, 7,5 — за Ларіна, ще по 3 — за Саму Кошту та ван дер Гейдена. Паралельно клуб затіяв реконструкцію “Сон Мойш”, де прибирає легкоатлетичні доріжки і накриває північну трибуну.

В “Челсі” або “МЮ” фани можуть проклинати американський капітал, але на Балеарах він реально врятував клуб від краху.

Вождь

Авжеж, мова про косовського гіганта Ведата Мурікі.

Нічого дивного - часи тонких гравців, як Валерон чи Ето'О, на "Сон Мойш" давно минули. Останніми роками під орудою Хав'єра Агірре команда грає "автобусом", багато бореться, і навіть вийти з оборони їй непросто. А без Мурікі - взагалі ніяк.

Він прийшов в січні 2022-го на правах оренди з “Лаціо”, де в нього нічого не виходило — одразу забив 5 голів і врятував “Мальорку” від вильоту. Вже за півроку “Кіновар” його викупила — і в минулій Ла Лізі косовар забив 15 разів.

Поточний розіграш у Мурікі не такий яскравий через травми, але коли він виходить, то знову тягне команду, робить купу скидок, домінує в боротьбі.

“У нас в Косово ми грали в багнюці. Треба було дуже старатися, щоб на ній вести м'яч. Таким я і виріс — впертим. Не лише на полі, а й в житті. Це іноді добре, іноді погано”.

Мурікі було 5 років, коли серби прийшли в їхнє містечко і наказали всім вимітатися геть. Чоловіків, які виступали проти, вбивали.

В їхній сім'ї обійшлося без найгіршого — вони просто зібрали речі за якусь годину і в компанії ще 50 таких же вигнанців попленталися в сторону Албанії, де дітей підкормлювали солдати НАТО. Повернутися додому вийшло вже після війни — і це був далеко не рай. У 15 років Ведату доводилося вибирати — йти на тренування чи на роботу офіціантом.

Мурікі пробив собі дорогу в Європу через “Фенербахче”, за який вболівав його дідусь, але й забиваючи по 15 голів за сезон не вважав себе талантом.

Коли у “Лаціо” справи не заладились, він навіть хотів кинути футбол і зайнятись чимось іншим; на оренді в “Мальорку” наполягла його дружина — і зараз на косовара молиться Пальма.

“Можливо, вам не подобається його стиль, але він і не той типаж, якого обожнюють старшокласниці. Його гра не є естетично красивою, зате вона ефективна і по-футбольному технічна. В нього дійсно хороша ліва нога”, - каже екс-Куле Андреа Орланді.

Mural of Vedat Muriqi in Mallorca ????????????#CopaDelRey pic.twitter.com/HvxMZqQhbZ

— Kosovar Football ???????? (@kosovarfootball) April 4, 2024

Тим часом сам Мурікі в інтерв'ю називає партнерів “стіною, яку не пробити” - і це не лише відсилка до часів Надаля та Купера, а й щира правда.

“Мальорка”, може, не історичний клуб, але вона тримається за свої традиції, і це дає їй натхнення претендувати на більші речі, ніж вона сама.