Ті ж самі граблі Манчіні та Італії. Адзуррі знову залишилися без Мундіалю

Вперше в історії збірна Італії не пробилася на два Чемпіонати Світу поспіль. Перемога на Євро витягнула її з дна депресії, на яке впала через невихід на Мундіаль-2018, але за дев'ять місяців після неї кальчо знову на дні. Той грандіозний успіх тепер здається винятком. А нинішній провал - навіть гучнішим, ніж в 2017-му. Адже до нього призвели домашні невдачі проти збірних Швейцарії, Болгарії та Північної Македонії, а не Іспанії та Швеції.

Без династій

Італії не вдається створювати династії. Великі успіхи та провали чергуються дуже часто. Невихід з групи на Чемпіонаті Світу-1966 через поразку від Північної Кореї та перемога на Євро-1968, фінал ЧС-1970 та невихід на Євро-1972, перемога на ЧС-1982 та невихід з групи на Євро-1984, невихід на Євро-1992-фінал ЧС-1994-невихід з групи на Євро-1996. Фінал Євро-2000-виліт від Південної Кореї в 1/8 фіналу ЧС-2002. Невихід з групи на Євро-2004-перемога на ЧС-2006. Невиходи з груп на ЧС-2010 та -2014 та фінал Євро-2012.

Причини? Раніше такою можна було вважати захисний футбол. Для гри від оборони потрібні максимальна організація та мотивація, відмінна фізична форма. А такі зберігати впродовж тривалого часу важко. Та й збірна, яка не вийшла на Чемпіонати Світу-2018 та -2022, а між ними виграла Євро, грає якраз в атакувальний футбол, заснований на контролі м'яча.

Ближче до істини психологічне пояснення. Помічник Роберто Манчіні Альберіго Евані заявляв, що італійці найсильніші, коли притиснуті до стінки. Євро-1968 "Скуадра Адзурра" вигравала після ганьби Північної Кореї, яку тоді сприйняли дуже боляче. Чемпіонати Світу-1982 і -2006 - після корупційних скандалів Тотонеро і Кальчополі, які опустили репутацію кальчо нижче плінтуса. Успіхи на Євро-2012 та -2020 прийшли після провалів на Чемпіонатах Світу, які сприйняли як кінець ери, або навіть й кальчо.

Раймондо Де Магістріс з TuttoMercatoWeb писав вчора: "Коли англійські фанати співали It's Coming Home, вони давали нам необхідний імпульс, злість. Ніхто не зрівняється з нами в такі моменти. Але які ми в нормальній ситуації? Який наш рівень, коли немає ейфоричного бедламу, що дозволяє пережити незабутні ночі як в Берліні та Лондоні"?

Можливо, причина в тому, що італійці в футболі дуже консервативні і не полюбляють змінюватися. Зокрема, кадрово. Енцо Беарзот, Арріго Саккі, Марчелло Ліппі, Чезаре Пранделлі на наступний свій великий турнір везли героїв попереднього, категорично не бажаючи помічати їхню погану форму та прорив інших гравців. На ті ж самі граблі наступив і нинішній тренер.

Без свіжості

В березневому виклику Манчіні сперся на переможців Євро, пояснивши це гострою нестачею часу для адаптації нових гравців. При тому, що в січні відбулися збори в Коверчано. При тому, що найкращий бомбардир Серії А Чіро Іммобіле у збірній завжди розчаровує, а молоді форварди Распадорі та Скамакка якраз в чудовій формі. Новачком ж в атаці став натуралізований 30-річний бразилець Жоао Педро. Він вийшов на поле проти македонців на 89-ій хвилині. А Іммобіле замінили на 77-ій на опорника.

Лоренцо Інсіньє грав, незважаючи на погану форму і лише один гол з гри за "Наполі" цього сезону. А Політано, який чудово грає в тому ж самому "Наполі", так і залишився в запасі. Жоржиньо та Верратті переживають слабкі сезони в "Челсі" та ПСЖ, Барелла виглядає вкрай втомленим в "Інтері". Але грали вони, а не Сандро Тоналі з "Мілана", Лоренцо Пеллегріні з "Роми". Грав другий правий захисник "Мілана" Флоренці, при тому, що перший правий захисник "россонері" Калабрія навіть не викликаний до збірної.

Звісно, можна спробувати виправдати Манчіні травмами правого вінгера К'єзи, захисника Ді Лоренцо, лівого Спінаццоли, лідерів центру оборони Бонуччі та К'єлліні. З першими трьома Італія втратила свій головний козир з Євро – швидкість, інтенсивність, тиск на флангах. Але ж восени, коли майже всі вони були, "адзуррі" грали так само загальмовано, не переграли вдома Болгарію і в гостях Північну Ірландію, двічі не переграли Швейцарію. А Бонуччі та К'єлліні загалом проводять жахливий сезон, постійно травмовані.

Можна виправдати тренера двома невдалими пенальті Жоржиньо проти швейцарців, що, як сам гравець заявив, переслідуватиме його все життя. Але загалом збірна не виглядала добре. Навіть на самому Євро в плей-офф почали проявлятися її проблеми, втрата швидкості та гостроти. Тоді вона дотиснула на характері, на ентузіазмі, на фізичній готовності. Але потім вимкнулась, пливла за течією. Не розуміючи, що її запас міцності дуже невеликий і їй потрібно кожен матч грати на сто відсотків.

Втрата перемог проти Болгарії, Швейцарії, провальний дебют проти Іспанії у Лізі Націй, пропущений в четвер на 92-ій хвилині - це вже ознаки відсутності характеру. А заяви Манчіні в середу про те, що збірна не повинна була бути тут і має намір виграти Чемпіонат Світу, свідчили про розхолодження, про ментальну неготовність грати плей-офф, про нерозуміння ситуації.

Та й атмосфера довкола, на відміну від Євро, не допомагала, а заважала. Як відчайдушні заклики Федерації до Серії А перенести тур ліги, щоб підготуватися до матчів збірної, суперечки між ними зі звинуваченнями в тому, що клуби саботують збірну. Як перенесення матчу до Палермо, подалі від стадіонів Топ-команд (щоб уникнути свисту власних вболівальників з клубних причин, як у жовтні на адресу Джанлуїджі Доннарумми у Мілані).

Крім того, якщо прибрати 5:0 над Литвою, у дев'яти останніх матчах, починаючи з півфіналу Євро, Італія забила лише сім м'ячів і перемогла в основний час лише одного разу. Причому шість з цих семи забила зі "стандартів" або ударами здалеку. В позиційній атаці, в комбінаційній грі вона була вкрай слабкою. Восени навіть аутсайдери вже розкусили її. Віддати м'яч, піти глибоко в оборону, щільно перекрити і стежити, як "Скуадра Адзурра" безпорадно пасує без здатності загострити та прискоритися.

І жодних інших рішень Манчіні не шукав, щоразу виправдовуючись статистикою. Ось і після Північної Македонії він говорив про 32:4 за ударами по воротах, 65:35 за володінням м'ячем. Відмовляючись бачити, що з 32-ох лише п'ять влучили в площину і всі стали легкою здобиччю для воротаря. Він та К'єлліні з осені говорили насамперед про відсутність удачі. Не бачачи реальних системних проблем.

Без планів

Названі локальні причини провалу важливі та суттєві. Але насамперед слід говорити про глобальну причину. Італійський футбол слабкий. Перемога на Євро була винятком, сенсацією. А невихід з групи на Мундіалі-2014 та невихід на два наступні взагалі – закономірність. Слабкість чудово помітна і з постійної гризні чиновників, і з застарілої інфраструктури, і з провалів в Єврокубках, зокрема, вже другого сезону поспіль без італійських команд у чвертьфіналі Ліги Чемпіонів.

Гроші якраз є. З 2017-го року, згідно з дослідженням CIES, Італія друга в Європі за негативним трансферним сальдо - 910 мільйонів євро. Третя за витратами на трансфери з невеличким відставанням від Іспанії. Тобто повинна виступати в Єврокубках приблизно на її рівні. Але насправді до неї навіть не наближається. Що говорить про вкрай неефективне управління. Можливо, навіть корумповане, якщо згадати про поточні розслідування проти "Ювентуса", "Інтера", "Наполі".

Фабіо Капелло вказує й на інші проблеми. "Італійський футбол 15 років імітує Гвардіолу. Через що у нас немає вертикальних пасів та фізичної сили, немає звички до двобоїв, ми не готові до високих швидкостей. Ми країна пасів назад воротарю. Але у нас ніколи не буде іспанської техніки. Ми повинні йти не іспанським, а німецьким шляхом. Як "Аталанта". Подивіться на її успіхи! Почали грати так "Фіорентина" та "Дженоа".

Він, а також Арріго Саккі, особливо наголошує на нестачі молоді. В італійських командах 65 відсотків легіонерів, і навіть в юнацьких - 30. Вони просто дешевші, ніж італійці. Тому база італійських гравців дуже мала.

Де Магістріс продовжує: "Ми винні в техніко-конкурентній неадекватності, але насамперед в егоїзмі, поверховості, ризикованості. Ми на периферії головної футбольної Європи і не йдемо тим самим темпом, що й вона. Наша ліга спирається на атаку, але за рівнем та стилем більше нагадує голландську, ніж англійську. Ми хочемо реформи лише на словах. Говоримо, що змінимо все, але нічого не змінюємо".

Стефано Барігеллі з Gazzetta Dello Sport погоджується. "Перемога на Євро була лише щасливою інтерлюдією між роками розчарувань збірної та клубів. У нас немає ані планів, ані сміливості змінити. Ми навіть не знаємо, з чого почати. ​​Ми вже давно не головні герої, а бурхливі глядачі футболу, який біжить швидко і не чекає на нас".

Що далі? В Федеркальчо заявили, що бажають залишити Манчіні. Він ж сам повідомить своє рішення після товариського матчу проти Туреччини у вівторок. Тож далі буде...

Фото - Ansa