Чоловік в епоху хлопчиків: п’ять кроків до рекорду Олів’є Жиру

Крок перший. "Гренобль"

Надворі був жаркий липень 2008-го.

"Гренобль", який за підсумками сезону вигриз путівку в еліту, під палючим південним сонцем підбирав склад для Ліги 1. Непросте завдання!

Олів’є Жиру тільки-но повернувся з оренди в Насьоналі, де наколотив 14 голів за "Істр". Для 22-річного парубка, який ніколи не подавав великих надій, це було гарно.

"Я добре пам’ятаю той тренувальний збір. У нас було мало грошей, тож ми переглядали безліч безплатних гравців", - розповідає тодішній тренер Мехмед Баждаревич.

"Коли я вперше побачив Жиру, то мене вразила його ліва нога. Він дуже хотів грати, але в мене була серйозна конкуренція. Був Насім Акрур, легенда клубу; були Франк Джа Джедже, Соф’ян Фегулі. Але Олів’є тренувався добре…"

Саме тоді в "Греноблі" Жиру пересікся з Валідом Реграгі - цю історію преса активно розкручувала перед матчем Франції та Марокко. Основний нападник одних проти головного тренера інших - звучить! Втім, шуму там більше, ніж сенсу.

Bravo les Bleus ???????? et notre @_OlivierGiroud_ encore buteur ???? !
Bravo également au Maroc ???????? et son sélectionneur @WalidRegraguiof , ancien du club !

Les 2 hommes, ici lors d’un entraînement avec le GF38, s’affronteront mercredi en 1/2.

???? @vigny6 (Dauphiné Libéré) #CDM2022 pic.twitter.com/wr6Ey9OJED

— Grenoble Foot 38 (@GF38_Officiel) December 10, 2022

Вони зіграли разом лише один спаринг проти "Меца" (2:2). Жиру забив, а далі на нього вийшов "Тур" - і Олів’є майже одразу підписав контракт.

"Валід був одним з наших лідерів, він дуже добре керував роздягальнею. Він був дуже освічений і як футболіст, і як людина. Для нас це була знахідка", - Баждаревич не здивований, що Реграгі став топ-тренером.

А от Жиру він прогледів, відпустив, і вже у 2010-му прочитав у газетах, що Олів’є виграв гонку бомбардирів у Лізі 2. Він дуже швидко вчився - це перше, що про нього написали.

Крок другий. "Монпельє"

На календарі було 19 лютого 2012-го, і в Лізі 1 відбувалося щось дивне.

Скільки б зірок не купляли шейхи для "ПСЖ", скільки б голів не забивали "Ліон", "Марсель" та нещодавній чемпіон "Лілль", на вершині ліги залишалися "Паладини" Рене Жирара.

Команда збитих льотчиків, ноунеймів та просто посередностей перемагала щотижня, і фани зривали горло, розтягуючи прізвище довготелесого і водночас гнучкого центрального нападника.

Жиру забивав ногами, головою; навіть коли він подавав, то все одно забивав - м’яч ніби сам шукав ворота. Перед очним матчем з "Монпельє" тренери "ПСЖ" сконцентрувалися саме на ньому - вважалося, що закривши Олів’є, гра буде зроблена.

Бішевац, Алекс та Сахо - три захисники-вежі - виштовхували Жиру подалі від штрафного впродовж 90 хвилин (тоді ще по 10-15 не додавали), і зрештою досягли успіху. Жиру не мав моментів, аби відзначитися. Хто ж знав, що він саме цього й чекав.

Наприкінці першого тайму, Олів’є забрав з собою двох опікунів, звільнивши простір для ривка Юнеса Бельханда - і той забив м’яч.

Весь другий тайм Олів’є продовжував водити Бішеваца й Алекса манівцями - бродив центром поля, відходив на фланги, зрідка забігаючи у "свою" зону. Захист "ПСЖ" натурально не знав, що йому робити!

Ну, а варто було Бішевацу махнути рукою, як Жиру знайшов вільні метри і навісив точно на голову Джону Утак. Матч закінчився внічию 2:2, "Монпельє" зберіг лідерство.

Після того туру "Паладини" зіграли ще 14, а тоді вперше стали чемпіонами. Жиру у свої 26 років отримав визнання, славу, пропозиції. Навіть Лоран Блан в збірну пару раз викликав - нічого особливого, вимагалося лише вигравати верх у дні, коли Бензема й Рібері давали слабину.

Жиру лишився назавжди вдячний засновнику "Монпельє" Луї Ніколлену за ту можливість:

"Лулу, без твого дзвінка у мене б не було такої долі - ані футбольної, ані людської".

Він приїхав на похорони Ніколлена у 2017-му як гравець "Арсеналу". Ніхто інший з золотого "Монпельє" не зробив навіть схожої кар’єри, хоча ЗМІ більше любили Бельханда.

Так преса побачила, що Жиру не лише швидко вчився, але й міцно тримався за здобуте.

Крок третій. "Арсенал"

Боротися за місце з Тьєррі Анрі стало особливо складно, відколи той закінчив кар’єру.

Робін ван Персі в якості наступника хоч якось задовольняв публіку, але Жиру? Олів’є дратував, навіть якщо тренер та партнери по команді запевняли в його корисності. Фани просто хотіли інший типаж, хотіли красивих фінтів та індивідуальних голів.

А ще прагнули регулярних перемог, які в середині десятих наче вітром здуло. Уся Англія тролила "Канонірів" за 4-те місце - хто ж знав, що невдовзі воно стане їхньою мрією?

Ну, а час йшов - один сезон за іншим. Жиру забивав стабільні 14-16 голів у АПЛ, "Арсенал" продовжував замикати ТОП-4. З ідейної коми усіх вивело чемпіонство "Лестера" - і мова не лише про "Канонірів", хоча й про них також.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Olivier Giroud (@oliviergiroud)

1 січня 2017-го Жиру знав, що його доля вирішена; що боси майже домовилися з "Ліоном" по Ляказетту, коли наважився на удар скорпіона в матчі з "Крістал Пелас".

"Олів’є непохитний. Навіть коли медичний персонал пропонує йому перепочинок, він проти. Після матчу з "Ньюкаслом" йому наклали п'ять швів. Він відіграв усю зустріч і навіть жодного разу не поскаржився", - захоплювався Венгер, але від лавки Жиру не вберіг.

За диво-гол "Пеласу" ФІФА нагородила француза премією Пушкаша - і так він отримав свою хвилину слави у розпал безславного періоду.

Алексіс Санчес, Месут Озіл, Аарон Ремсі, Джек Вілшир - той "Арсенал" мав море таланту, але командою так і не став. Короткі спалахи - це все, що їм вдалося. Але не Жиру.

Саме на тому етапі ЗМІ дізналися, що цей чоловік, наче колись Міро Клозе, створений передусім для футболу збірних.

Крок четвертий. "Челсі"

Бензема викинули з "Ле Бле" у 2015-му, коли він вляпався у шантаж Матьє Вальбуена.

Найкращий форвард покоління поводився, наче карикатурний гангстер, а за дурість завжди треба платити.

Тим часом Жиру працював на кожному тренуванні, і Дідьє Дешам це оцінив. Футбол збірних відрізняється від клубного тим, що часу награвати щось складне нема, і ставка робиться на прості речі. Загравання стовпа - одна з таких.

Вже на Євро-2016 було видно, що Франція повертається всерйоз, але тоді їй не вистачило хватки. Вона з’явилася через два роки у країні 404.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Olivier Giroud (@oliviergiroud)

Жиру на переможному ЧС жодного разу не пробив у площину воріт - і це мінус, але водночас він був основним в усіх важливих матчах - і це жирний плюс, заради якого француз і перебирався з "Арсеналу" в "Челсі" в січні 2018-го.

"Олів'є, ймовірно, найкращий таргетмен у світі. Коли він отримує м'яч, то здатний утримувати його, і завдяки цьому ми можемо прориватися у штрафний майданчик. Саме тому мені так подобається грати з ним", - розхвалював новачка Еден Азар.

Ну, а повна сатисфакція настала 29 травня 2019-го в Баку. "Челсі" проти "Арсеналу"; дербі Лондону в фіналі Ліги Європи - за тим поєдинком спостерігали мільйони людей, які поняття не мали, що вже наступний фінал зустрінуть з масками на обличчях.

Жиру того вечора відбігав усі 90 хвилин, і на 49-й у фірмовому стилі відкрив рахунок. "Челсі" впевнено переміг 4:1.

Так ЗМІ зрозуміли, що Олів’є ніколи не можна скидати з рахунків у великих матчах. Відповідальність не душить його, а навпаки окриляє.

Крок п’ятий. Франція

Ну, а далі нові проблеми з практикою, плюс солідний вік - здавалося, що все. Фінал.

Дешам навіть не говорив з Жиру перед відбірковими матчами до ЧС-2022. Повернувши в збірну Бензема, DD її ніби переосмислював, але виходило кострубато, що й довела Швейцарія на Євро.

Рішення було в Дідьє під носом, та деякий час він уникав його через гордість - все-таки, повернувши Каріма тренер поставив на кін власну репутацію.

Втім, тут сама доля була на стороні Франції. Після отримання Золотого м’яча Бензема вперше в житті захлеснули травми - одна, третя, п’ята… Тим часом Жиру у свої 36 років виглядав, наче з’їв молодильне яблуко; ну, або дізнався секрет Златана, що ймовірніше, зважаючи на їх партнерство в "Мілані".

"Останніми місяцями Олів’є було непросто, але він ніколи не втрачав мотивації повернутися до збірної Франції. Він завжди в це вірив і робив, що потрібно, аби опинитися в Катарі. У Олів'є ніколи не виникало бажання помсти. Він просто хотів знову бути з командою", - скромничав брат Жиру Ромен, коли форварда таки повернули до "Ле Бле".

Ну, а далі було 4 грудня, стадіон "Аль-Тумама" в Досі, 1/8 фіналу проти Польщі. Кіліан Мбаппе отримав м’яч перед штрафним, озирнувся і помітив, що центральні захисники не контролюють лінію офсайду.

Проникаючий пас, Жиру отримує м’яч - і не дивлячись на ворота б’є точно під штангу. 1:0! А ще це був рекордний, 52-й гол Олів’є за Триколірних.

***

І понеслися компліменти! Кілька днів не стихало в ЗМІ - і… майже все мимо.

Олів’є не безгрішний, і ніякий він не суперталант - не вірте глорам. Він просто чоловік, який знає, чого хоче, і важко працює заради мети.

"Його сильна сторона - віра у свої якості. Він завжди думав про те, як допомогти команді, навіть якщо виходив на поле рідко. І з кожного випробування повертався сильнішим, ніж був до цього", - резюмує Робер Пірес.

Скажете, чому ж інші не забивають 52 голи, якщо все так просто? Так чоловіків в футболі мало залишилось! Кругом одні хлопчики, які то танцюють, то плачуть, а зібратися докупи в важливий момент не можуть. На таких глянеш - і одразу ясно: в "Греноблі" на перегляді вони не бували.

Попереду в нас фінал ЧС, але точно не фінал Олів’є Жиру. З такою опозицією він продовжить давати результаті і надалі, от побачите.