Бубка: Я виїхав з України 28 лютого як біженець. Мої мати й брат – в Донецьку

Президент Національного Олімпійського комітету України Сергій Бубка на прес-конференції розповів про свою роботу з початку повномасштабної війни з Росією, а також про особисті переживання:

"На початку, коли це сталося, я був у Києві. Це трапилося о 5-й ранку. Мені важко було повірити, що це трапилось.

Спочатку я зв’язався з президентом МОК Бахом, повідомив про це йому. Я отримав його відповідь о 6.30 ранку. Я одразу побачив реакцію: через дві години була дуже сильна заява. Миттєва швидка реакція і позиція щодо війну, про вторгнення в Україну.

Наступного дня президент скликав засідання Виконавчого комітету. Він зробив перший крок, ввів перші санкції були вже 28 лютого. Через кілька днів він знову скликав Виконавчу ради. Міжнародні федерації рішуче підтримали рішення МОК.

В цей же час зі мною зв’язався президент і сказав, що потрібно приїхати. Він наполіг, щоб я приїхав до Лозанни, щоб зустрітися і обговорити, як ми маємо діяти, бо що він започаткував Олімпійський фонд солідарності для підтримки українських атлетів. І він сказав, що я потрібен, тому що без мене вони не зрозуміють, як їм розпорядитись підтримкою. Задля цього створено команду в Лозанні та в Україні. Якісь члени команди НОК знаходяться в Німеччині, деякі в Польщі, як біженці.

Я виїхав з України 28 лютого як біженець. Я виїхав поїздом з Києва до Львова. Я вам можу сказати, що на три квадратні метри вагону, було 9 дітей на верхній полиці і 8 дорослих, багаж і все таке. В деяких людей не було їжі, я взяв трохи їжі з собою, і ділився з ними: з дітьми та людьми, які були поруч. Ми їхали 12 годин. Після цього мені потрібно було ще їхати на машині в Ужгород, щоб перетнути кордон.

Я відчув себе біженцем, я був готовий, знаєте, скинути все і просто залишити рюкзак з документами для перетину кордону, бо ніколи не знаєш, що може статися за хвилину.

Це дуже важко і дуже боляче. Це моя перша публічна конференція. Всю свою енергію я витратив на виконання роботи, щоб врятувати життя та врятувати український олімпійський рух.

Дуже важко говорити, дуже важко говорити. Все-таки те, що трапилося, схоже на дуже поганий сон. Те, що ми переживаємо, не передати словами.

Особисто для мене, для моєї родини це дуже важко. Моїй мамі 85, вона не може рухатися, вона не одна – про неї піклується мій старший брат. Він також не може поїхати, і ви повинні зрозуміти – вони в Донецьку. Це все, що я можу сказати".