Новачок СК Полтава: російський паспорт я знищив. Я українець і таким залишусь

Вчора, 1-го жовтня СК "Полтава"оголосила про підписання гравця з російським паспортом Сергія Каретніка. Новачок команди Першої ліги розповів про свою позицію у питанні війни та про свій паспорт рф.

- Шкодуєш, що грав у росії і в юному віці взяв громадянство?

- Так, шкодую! Але скажу, що знаю - там є невеликий відсоток адекватних людей, які все розуміють, незважаючи на титанічні зусилля тамтешньої пропагандистської машини. Дехто з них досі тримає зі мною контакт. Вони розуміють, що між росією і Україною йде справжня війна, тримають руку на пульсі подій. Вони підтримують і мене, і нашу країну. Але вони перебувають там і не можуть вплинути на ситуацію. Багато хто просто боїться виходити на протест.

- 24 лютого розділило твоє життя на до і після. Які були думки після того, як ти дізнався про повномасштабну війну?

- Я не міг у це повірити. На той момент я вже перебував в Україні. Але коли побачив усе те, що коїться, у мене не було слів. Лише злість і ненависть до ворога!

- Коли зрозумів, що настав час повертатися в Україну?

- Останні кілька років я хотів повернутися в Україну. Їздив до Польщі, але там кар'єру продовжити не вдалося. А ще у мене тоді була кохана дівчина у росії. І це був той фактор, який не давав звідти поїхати.

- Вона росіянка?

- Так, із Краснодара. Але ми з нею вже не спілкуємося.

- Вона не сприйняла твоє повернення в Україну?

- Вона кмітлива дівчина і розуміє, що відбувається. Ще задовго до повномасштабного вторгнення вона приїжджала в Україну разом зі мною. Була у Лубнах та Полтаві. Їй подобається Україна. Вона захоплювалася українцями, казала, що вони набагато добріші, позитивніші, ніж росіяни, що вміємо допомагати один одному.

- У чому ще різниця між українцями і росіянами?

- Відмінність є в усьому. Українці справді європейська нація. Саме тому росія так і не стала моїм домом. Мені там не подобалося. При першій можливості я завжди сідав у потяг та приїздив до батьків в Україну.

- Яким був твій шлях додому?

- Я ще до повномасштабного вторгнення приїхав додому.

- Як тоді сталося, що в тебе виявився контракт із клубом "Динамо -Владивосток"?

- Узимку я шукав собі клуб. Агент, мій друг, запропонував підписати контракт із цим клубом. За декілька днів до закриття трансферного вікна я погодився від безвиході. Але жодного дня я не провів у цьому клубі. Хоча якраз 23 лютого вони оприлюднили інформацію про підписання контракту терміном до літа 2022 року. Відверто кажучи, навіть не думав що вони реєструватимуть цей контракт. Та й взагалі у той час не думав про футбол.

- Ти написав заяву про вихід з російського громадянства. Яка доля твого російського паспорта?

- Так, після початку повномасштабної війни я написав заяву, а паспорт просто знищив! До речі, викликали мене до поліції в Лубнах. Мене перевіряли. Вивчали мій телефон, всі переписки в ньому. Та мені приховувати не було чого. Думаю, я не єдиний, хто через це пройшов.

- Навіщо ти приймав громадянство росії?

- Розумієте, тоді, коли я його отримував, це було потрібно для футболу. Мені тоді було лише 17 років, багатьох речей я не розумів. Питання російського громадянства було більше не моїм рішенням, а людей, які займалися моїм просуванням. Я ніколи не писав відмови від українського громадянства. Я українець і таким залишуся.

- Як у 2014 році сприймав події, що вже тоді демонстрували російську агресію?

- Звичайно, це загарбництво. Розумів, що це дуже погано. Причому, я це застав, перебуваючи у донецькому "Металургові".

- Не було думки ще тоді повернутися в Україну?

- Були. Але життя склалося по іншому. Ми всі платимо за власні помилки.