Що в імені твоєму? Привабливий Верес 90-х і неоднозначні бізнесмени

"Верес" ніколи не був флагманом і навіть в союзні часи його максимумом була бронза другої ліги в 1981-му і 1990-му. Другий пік припав на розпад Радянського Союзу і в 1991-му непоганий рівненський колектив ще й вийшов у фінал Кубка республіки, де програв "Темпу" із Шепетівки.

Будучи заявленим в першу лігу стартового розіграшу чемпіонату України, "Верес" впевнено виграв її (14 перемог в 26 матчах) і по праву заслужив підвищення в класі. Правда стартовий елітний сезон обернувся невдачею, останнім 16-м місцем. Хоч за кількістю очок рівняни і не сильно відстали від більшості конкурентів (три бали від восьмого місця при двох за перемогу), а з "Зорею-МАЛС" і зовсім мали порівну очок. Той чемпіонат основним воротарем починав 18-річний Сергій Долганський, який пізніше став легендою "Ворскли" і вельми помітною фігурою воротарського цеху в цілому України.

Командою опікувався на початку дев'яностих бізнесмен Валерій Коротков, який не шкодував коштів на фінансування клубу, що малювало хороші перспективи. Ще одним позитивним моментом стало те, що влітку 1993-го "Верес" не вилетів до першої ліги, оскільки ПФЛ вирішила розширити Вищу лігу і таким чином ніхто її не покидав. Саме кампанія 1993/1994 і стала найбільш успішною для клубу, вірніше перша її частина і кубкові виступи зокрема.

Голи юного Олександра Паляниці і досвідченого Ігоря Яворського в першому турі нового чемпіонату принесли домашню вікторію над "Кременем" (2:0), яку побачили на трибунах "Авангарду" більше десяти тисяч глядачів. Далі була виїзна нічия з "Карпатами" (0:0) і переможний дубль Яворського проти "Дніпра" (2:1). У шостому турі вдома вдалося розбити "Металіст" (4:0), а київський матч з "Динамо" завершився мінімальною поразкою 1:2 при нервовій для фаворита кінцівці. Однак недовго доводилося уболівальникам "Вереса" сумувати, черговий домашній поєдинок з грандом, донецьким "Шахтарем", приніс позитивні емоції (2:0). Денис Філімонов реалізував пенальті наприкінці півгодини ігрового часу, а в кінцівці поєдинку Паляниця закріпив успіх.

У трьох наступних матчах намітився невеликий спад, три нічиї поспіль з командами середньої руки. Але потім знову дві мінімальні перемоги над "Зорею-МАЛС" (2:1) і вінницькою "Нивою" (2:1). Між цими поєдинками відбувся і домашній матч з "Металістом" в рамках 1/16 фіналу Кубку. Як і в чемпіонаті, харків'яни були в Рівному розгромлені (3:0), а матч-відповідь в листопаді закінчився на їх користь лише з мінімальним рахунком (0:1). До речі, той кубковий розіграш "Верес" почав з 1/64 фіналу, так що навантаження підопічним Михайла Дунця доводилося відчувати серйозне. Чергова серія нічиїх після матчу з Вінницею (п'ять ігор поспіль) тому підтвердженням. Проте, осінню частину чемпіонату амбітний колектив закінчив на четвертому місці з єдиною поразкою від "Динамо", що малювало непогані перспективи на весняну частину розіграшу.

Піком осінніх успіхів 1993-го стала для "Вереса" битва з "біло-блакитними" в 1/8 Кубка. Перший матч проходив 24 листопада в Рівному і приніс нульову нічию, а вихованець "Динамо" Святослав Сирота в воротах господарів творив чудеса. Через півтора тижні вже Олександр Паляниця шокував нечисленних вболівальників, які зібралися на трибунах "Республіканського", відкривши рахунок в середині першого тайму. Гол у відповідь Шкапенка був єдиним і означав, що чинний володар трофею склав свої повноваження.

Перед першим чвертьфіналом із запорізьким "Торпедо" на виїзді рівняни встигли провести чотири матчі чемпіонату, в яких набрали всього одне очко проти середняків. Поразка в кубковому матчі (1:2) ще більше роздратувала керівництво та вболівальників клубу, тому домашні 1:0 проти того ж "Торпедо" вже в рамках Вищої ліги були прийняті як невелика сатисфакція за провальне відновлення сезону навесні. Поразка у Вінниці (1:2) ознаменувала собою генеральну репетицію матчу-відповіді із запорізьким клубом, в якій "на зубах" все ж була вирвана путівка до півфіналу (1:0). Проте, було зрозуміло, що всередині колективу не все гладко, через що головний тренер покинув його не чекаючи кінця чемпіонату.

Вирішальним моментом для Михайла Дунця став виліт з Кубку (0:2 на виїзді, 0:0 вдома із "Таврією") і розгромна поразка від "Шахтаря" (0:3). Проти "Динамо" (0:3) командою керував уже В'ячеслав Кобилецький. У решті п'яти зустрічах команда чотири рази програла і зіграла вдома 0:0 з "Карпатами". Дванадцяте місце за підсумком, але в клубі все одно з надіями дивилися в наступний сезон, який обіцяв світле майбутнє. Підтвердженням цьому виступив новенький комфортабельний автобус, аналогів якому не було не тільки в Україні, але і практично по всій території СНД, а також запрошення на тренерську посаду з "Динамо" Михайла Фоменка разом із низкою сильних виконавців того часу (Микола Закотюк, Олег Кучер, Сергій Танасюк).

Однак дуже швидко справи головного мецената "Вереса" почали йти відверто погано - він програв вибори в парламент, був допитаний в рамках кримінального провадження по причині відмивання доходів, отриманих незаконним шляхом, і пізніше змушений був навіть покинути межі країни, сховавшись від слуг феміди в Англії. Позначилося це й на фінансуванні, а значить і результати команди. Цікаво, що Фоменко "відчув смажене" швидше за всіх і вже після шостого туру покинув "Верес". До того моменту рівняни набрали десять очок з 18 можливих, програвши тільки вінницькій "Ниві" (1:2). Однак і календар матчів був відверто нескладним, при цьому місце в середині таблиці йшло врозріз з амбіційними планами керівництва.

Прийняв команду знову В'ячеслав Кобилецький, що зіткнувся з розбратом в колективі і занепадом морального духу, що вилилося в негативні результати. "Верес" програв три матчі з наступних п'яти, а в Сімферополі в 12-му турі і зовсім був принижений (0:7). Перше коло рівняни абияк ще закінчили на мажорній ноті, мінімально здолавши вдома "Миколаїв" (1:0). З Кубка ж їх "попросив" шепетівський "Темп" на стадії 1/8 фіналу, причому восени "Верес" ще встиг виграти домашній матч (1:0), але навесні в гостьовому поєдинку був вибитий з турніру (0:2).

Весна 1995-го - початок смутного часу команди у Вищій лізі. Тільки три нічиї в 11 стартових зустрічах і перспектива вильоту, яка замаячила на горизонті. Взимку більшість футболістів з високою зарплатою Рівне покинули, а догравати сезон довелося під керівництвом спершу Ореста Баля, а потім Івана Краснецького. З останніх шести турів у "Вереса" залишалося чотири домашні матчі і цілком зручний календар. Проте колектив примудрився обіграти тільки "Карпати" (2:0), а з вінницькою "Нивою" зіграти внічию (1:1), поступившись в інших поєдинках, що залишилися. Останнє місце і цього разу від вильоту з еліти "Верес" не врятували навіть чиновники.

У дебютному чемпіонаті першої ліги рівняни опинилися 16-ми серед 22 учасників, але через рік покинули і другий ешелон професійного футболу, посівши передостаннє місце. У 1998-му "Верес" закінчив сезон четвертим, але скласти конкуренцію "Поділлю" з 26-очковим відставанням було практично неможливо. У наступному ж сезоні різкий спад команди продовжився, вона зупинилася за крок від позбавлення професійного статусу, випередивши чортківський "Кристал" лише на п'ять очок. В основному в "нульові" колектив залишався в числі середняків другої ліги. Невеликим спалахом на цьому тлі можна вважати сезони 2001/2002 та 2002/2003, коли вдалося посісти шосте і сьоме місця, відповідно. Сьомим став "Верес" і в сезоні 2005/2006, але це знову було лише епізодичним явищем. Апогеєм фарсу став чемпіонат 2010/2011, коли рівняни програли всі 22 матчі чемпіонату другої ліги, а закінчили його з балансом очок "-3" через несплату частини внесків за участь. Догравати той сезон "Верес" змушений був буквально ким попало, черпаючи кадри з чемпіонату області, причому далеко не найсильніших його представників. У підсумку команда змогла забити лише чотири м'ячі, пропустивши 51.

В аматорському футболі України стабільно виступає команда "ОДЕК" з Оржева Рівненської області (чемпіон країни 2013). Але навряд чи "Верес" не брав участі в чемпіонатах 2011-2014 через острах створити конкуренцію "флагману". У команди банально не було грошей і спонсорів, охочих інвестувати в проект з історією. З'явилися вони в 2015-му, причому відразу ж "купили" клубу місце в другій лізі, без попередньої участі в чемпіонаті ААФУ. Зараз це важко уявити, як і те, що клуби УПЛ і другої ліги можуть просто зробити рокіровку, помінявшись місцями, як і ліцензіями... Все це історія про те як "Верес" за два роки форсував Прем'єр-лігу, а потім, відігравши сезон, банально відмовився від свого місця на користь ФК "Львів", що на той момент був звичайним середняком групи А другої ліги. Але це тема для окремої об'ємної розмови зі всебічним аналізом і глибокими висновками. Причому не факт, що даним видом робіт повинен займатися саме спортивний відділ...

Зараз рівненський "Верес" повністю очистився від вантажу минулого, змінив керівництво, впроваджуючи в організаційні процеси європейський підхід з колективним членством, наглядовою радою й ставши першим в країні футбольним клубом зі статусом "публічного акціонерного товариства". Юрій Вірт повірив в цей проект і повернувся до Рівного, також повірили в нього великі інвестори, що зробило команду за неофіційними даними найбільш фінансово забезпеченою у групі А другої ліги УКраїни. Спортивні результати поки відстають - всього лише третє місце після двох третин дистанції. Але шанси на вихід в першу лігу вже за підсумком поточного сезону вельми непогані. Причому вихід цей буде цілком і повністю заслуженим по грі на футбольному полі. Є впевненість, що якщо навіть він не трапиться влітку 2020 го, то обов'язково станеться через рік. А стадіон "Авангард", що наразі реконструюється повним ходом, ще побачить славні часи рідного клубу, як і його перемоги над грандами!