Володимир Чеснаков: про копняки у День народження, турецький землетрус та особливості Скрипника

Таких гравців, як Володимир Чеснаков, в історії українського футболу мізерна кількість. Адже серед багатотисячної армії футболістів, які всю кар’єру присвятили одному клубові, – одиниці. У цьому місяці, до речі, окрім свого 35-річчя Чеснаков має можливість згадати про ще один цікавий відлік літ – рівно сімнадцять років тому він з’явився у "Ворсклі".

Зараз ветеран знаходиться разом з командою у Туреччині, де за давньою традицією проходить один із етапів зимової підготовки до весняної частини змагань.

- Не жалкуєте, що День народження припадає на період закордонного тренувального збору? – передусім цікавлюся у Володимира Чеснакова.

- Та ні, не жалкую. Можна сказати, що це вже стало традицією, коли мій день народження майже завжди збігається із перебуванням на зборах. Тож кожного разу відзначаю його разом із командою. А у цьому році на турецькому зборі перебувають дружина і донька, які до мене приїхали. Крім мене, багато хто з членів команди привозив свої родини. Клуб не заперечує. Навпаки – цю ініціативу він підтримує.

- Чи бувало таке, що за сімнадцять років хоча б один раз ваше особисте свято проводилось вдома?

Так. Тоді мені якраз виповнилося тридцять років. День народження припав на кілька вихідних, які були між двома турецькими зборами. Ми полетіли в Україну, де я святкував у родинному колі – разом із батьками, дітьми, дружиною та друзями. Пощастило, що ювілейну дату вдалося відзначити вдома.

- Як зазвичай вітають іменинників тренери та одноклубники?

- Коли зранку прокидаєшся, то отримуєш поздоровлення від товаришів по команді. Вітальні слова та обійми від них перед початком тренування змінюються на вітання від головного тренера. А потім з приводу дня народження для іменинника створюється святковий коридор. Всі одноклубники стають у дві шеренги і ти мусиш пробігти між ними. Пробігаючи, можеш отримати копняка по сідницям або ж хтось по спині вдарить (посміхається).

- Який подарунок від команди став для вас найпам’ятнішим у День народження?

При Василі Сачко була така традиція: його асистент Анатолій Момот, який був відповідальним у питанні щодо іменинників і завжди креативно підходив до цієї справи, щоразу щось оригінальне дарував. Це був якийсь сувенір: то статуетка, то іменна чашка чи вимпел із твоїм зображенням і написом події та року. Оце найбільше запам’яталося. Було приємно.

- Чи не пробували порахувати, скільки разів доводилось бувати у Туреччині?

- Якщо взяти навскидку, то з професіональним візитом як мінімум сімнадцять разів був. А ще традиційно приїздили до Туреччини на літній сімейний відпочинок з дітьми. Якщо все загалом підсумувати – як збори, так і курортні візити, то на турецькому Середземномор’ї був дуже багато разів.

- Нинішнє перебування "Ворскли" у Туреччині співпало із катастрофічними подіями – руйнівним землетрусом, від якого загинуло кілька десятків тисяч людей. Що пригадується із тих жахливих хвилин?

- Дякувать Богу, на відміну від інших регіонів Туреччини та Сирії нас ця біда не дуже зачепила. Вночі ми спали, як раптом почали рухатись ліжка. Було таке відчуття, як наче ти на кораблі – коливання туди-сюди. Водначас "ходили" штори, ворушились у шафі тремпелі, а на стелі хитались люстри. Що й казати, неприємне було відчуття. Можу собі уявити, яке жахіття відчули люди в епіцентрі підземних коливань. Це дуже страшно. Дай Боже, щоб такого більше ніколи не траплялося.

- Зі своїх номерів ви вибігали?

- Ні. По-перше, ніхто навіть не встиг зрозуміти, що то було. А по-друге, земні коливання були не надто сильними.

- За три останніх роки людство потерпає від серйозних наслідків – коронавіруса, війни та землетрусів. Чи задумувались над цим?

- В історії людства подібне повторювалось не один раз. Можливо, сама природа від чогось очищується чи щось таке – навіть не знаю, як то правильно пояснити. Завжди таке було – і землетруси, і цунамі, і виверження вулканів, і якісь епідемії. Все це відбувається не вперше, і гадаю, не в останнє. Нічого не поробиш, такий природний процес.

- За часів тренерства Миколи Павлова, коли один з етапів зимової підготовки проходив у Криму, найважчим випробуванням для футболістів були пробіжки по Царській стежині. А що зазвичай важко дається у Туреччині?

- Перебування без родини. Цей час дається дуже важко. А якщо брати робочі навантаження, то за всі роки ми настільки втягнулися, що попри труднощі особливо їх і не помічаєш. Адже усвідомлюєш: як би не було важко, але це невід’ємна частина твоєї роботи, яка у найближчому майбутньому приноситиме тобі плоди. Тож повинен її виконувати.

Володимир Чеснаков на початку кар'єри

- Який розпорядок дня у "Ворскли" на турецькому зборі?

- Прокидаємось о 8:00. Після цього проходимо зважування та медичні процедури у лікарів. Потім йдемо на сніданок, а о 10:45 від’їжджаємо на перше тренування. Далі – обід, сон, а о 16:45 друге тренування. Вечеря о 19:00-19:30, потім відновлювальні процедури, а о 23:00 – відбій.

- Хто із спаринг-партнерів завдав найбільше клопоту?

- Як не дивно, але це робили команди, які були меншого кваліфікаційного рівня. У перших трьох поєдинках ми грали із суперниками, назви яких я до цього і не чув. Вони створювали нам моменти, а нам це у достатній мірі робити не завжди вдавалося. Якщо ж брати дві останні зустрічі, то з такими кваліфікованими суперниками, як казахстанська "Астана" та естонська "Левадія" (обидві є провідними у своїх країнах) у нас виходило грати краще. В них ми показали доволі непоганий рівень гри. Особливо це стосується поєдинку з естонцями в рамках турніру Winter Cup, в якому вдалося досягти переможного результату. Перший тайм взагалі був без шансів для "Левадії". Нам вдалося забити три м’ячі, а ще два стовідсоткових не забили. А на другий там, як-то кажуть, забули вийти з роздягальні: трішки заспокоїлися і "привезли" собі два голи. А могли й взагалі поплатитися, адже у естонської команди було кілька сприятливих нагод для взяття воріт. Одного разу м’яч влучив у перекладину. Втім, добре, що все так для нас закінчилося.

- Чим пояснили б три поспіль "сухих" нічиї у контрольних матчах збору? Збився приціл?

- Не в цьому справа. Зараз триває збір, йдуть великі навантаження. Звичайно, хочеться забивати голи і вигравати, але на чільне місце ніхто цього не ставить. Важливіше на даному етапі – це витримати ігровий час, який нам надають тренери. Головним же нашим завданням в перших іграх було не зламатися і тримати себе в тонусі.

- Чи вдалося поспілкуватися із легендарним легіонером "Ворскли" Армендом Даллку, який стоїть біля керма одного із спаринг-партнерів - косовської команди "Дюкаджині"?

- Поговорили з його молодшим братом Ардіном та Ахмедом Янузі, які також грали у "Ворсклі". А от із Армендом Даллку, на жаль, не вдалося. Приїхавши на гру, ми вийшли на розминку, а після фінального свистка відразу ж вирушили до готелю.

- Як в команді відреагували на кадрову втрату в особі голкіпера Дмитра Різника, котрий перейшов у донецький "Шахтар"?

- Сприйняли це позитивно. Звичайно, ми раді за Дмитра, який своєю працею досяг такого серйозного успіху – перейшов до складу гранда нашого чемпіонату. Кожен український футболіст мріє грати у таких клубах, як "Шахтар" та "Динамо". Я б сказав би Різнику: "Діма, за тебе я дуже радий, але усім нам тебе буде не вистачати. Як людини зі своїми чудовими якостями, як доброго товариша та як класного воротаря, котрий не раз і не два нас виручав". Про Різника можна із усією впевненістю сказати, що він був наче половина команди.

- Якщо врахувати, що ще раніше команду залишив інший страж воріт, Олександр Ткаченко, роль основного автоматично переходить до 19-річного Павла Ісенка?

- Так, поки що він у нас зараз є основним.

- У зіграних матчах Ісенко виглядав так само достойно, як два з половиною роки тому у серії післяматчевих пенальті у півфіналі Кубка України з "Маріуполем"?

- Цілком достойно! Дай Боже, щоб Паша не зупинявся у своєму розвитку і надалі працював над своїм вдосконаленням. Вважаю, що все у нього вийде.

- Як працюється під керівництвом Віктора Скрипника?

Нормально. Навіть сказав би, що із задоволенням. У цього фахівця досить цікавий, та головне, новий підхід до футболу, цікаві та неординарні тренування. На них завжди працюється охоче.

- Ви найстарший за віком у команді, та ще й її капітан. Молодші партнери по імені та по-батькові до вас вже звертаються?

- Та ні! Я й не хочу, щоб так звертались.

- Вважаєте себе для цього достатньо молодим?

- Так (посміхається).

- На скільки років себе відчуваєте?

- Не буду казати на скільки. Скажу лише, що відчуваю себе дуже добре.

- Чи не думали зазіхнути на побиття рекорду Владислава Гельзіна, який очолює список найстарших за віком гравців УПЛ із показником у 42 роки 255 днів?

- Ні-і-і… Це дуже багато (посміхається, маючи на увазі віковий орієнтир рекордсмена).

- Думки про тренерську роботу відвідували?

- Навіть не знаю... (ненадовго замислившись) Хоч я не раз чув це запитання, можу сказати: поки що не відвідують.