Приклади для Шовковського. Колишні голкіпери, що стали успішними тренерами

Історія знає чимало випадків, коли вчорашні воротарі стали на тренерську стежину. Родзинка полягає в тому, що серед них дуже мало дійсно хороших коучів, таких, що на слуху, беруть медалі найвищого ґатунку та настільки втягуються у професію, що навіть перестають асоціюватися з ігровим амплуа. Невідомо, як себе піднесе Олександр Шовковський, але йому є до кого тягнутися — розказуємо в нашому матеріалі.

Призначення Олександра Шовковського головним тренером "Динамо" (нехай і тимчасово) викликало бурхливу реакцію серед громадськості. Незважаючи на те, що СаШо раніше працював пліч-о-пліч із Андрієм Шевченком та Олександром Петраковим у штабі збірної України, бути асистентом та діяти самостійно — кардинально відмінні речі.

До того ж існує певна упередженість — мовляв, якщо за гравецької карʼєри ти не виступав у полі, то навряд чи зрозумієш усі тонкощі. Ми вирішили розвіяти відповідний міф — розповідаємо про голкіперів, що добилися помітних успіхів у якості менеджера.

Айморе Морейра

Айморе Морейра є легендою "Ботафого" (більше 400 поєдинків), трудився біля керма двох десятків команд, проте насамперед асоціюється зі збірною Бразилії. Заслужив репутацію людини, готової перейняти естафету у будь-який момент — наприклад, таке трапилося у 1953-му та 1967-му роках. Водночас шанс його життя випав на чемпіонаті світу-1962 — Вісенте Феола пішов на лікарняний, тож саме Морейра поїхав до Чилі.

Побутує думка, що Айморе банально використав напрацювання попередника, повністю поклався на індивідуальний клас футболістів та таким чином виграв Мундіаль.

Це так, але частково — коуч зарекомендував себе прекрасним психологом, зняв навантаження з підопічних та прищепив тактичний малюнок 4-3-3. Зважаючи, що до того "селесао" застосовували морально застарілі та добре вивчені суперником 4-2-4, нововведення внесло елемент неочікуваності та позитивно вплинуло на результат.

Бразилія 1962. Айморе стоїть перший зліва, фото - Getty Images

За дужки винесемо Пеле, а точніше рецидив давньої травми проти Чехословаччини у другому турі групового етапу. Колектив не просто не розвалився, а навпаки неабияк згуртувався — журналісти не встигли розкрутити історію національної трагедії, як функції лідера підхопив Гаррінча. Плюс, Морейра не підвела чуйка стосовно Амарілдо — нападник, покликаний замінити Короля, дублем вистрелив проти Іспанії та у фіналі швидко відповів на гол Йозефа Масопуста.

Айморе не зламав механізм і це теж треба вміти, враховуючи, яким токсичним було бразильське суспільство та корумпованою федерація.

Раймон Гуталс

Однозначно найбільш прославлений та титулований тренер із нашого списку. Раймон Гуталс був посереднім воротарем, захищав інтереси непримітних бельгійських клубів, зате в подальшому збудував видатну карʼєру. Завдяки йому збірна Бельгії зробила величезний ривок — у 1970-му, після шістнадцятирічної перерви, вийшла на ЧС, а на домашньому Євро-1972 здобула бронзові медалі.

Також відзначимо період у "Андерлехті" та "Стандарді" — окрім того, що Раймон домінував на внутрішній арені, він зарекомендував себе і в Європі. Показово, що "пурпурно-білі" взяли Кубок володарів кубків та два Суперкубки Європи, а льєжці зупинилися за крок від перемоги у КВК-1982 — сильнішою виявилася "Барселона".

Апофеозом фахівця став спочатку фінал, а потім і тріумф у Лізі чемпіонів з "Марселем". До провансальців епохи Бернара Тапі можна ставитися по-різному, однак це не применшує титанічну працю Раймона — він зібрав зірковий склад, оступився на "Црвені Звезді", але у 1993-му здолав "Мілан" Фабіо Капелло.

Покинув "Марсель" ще до того, як вибухнув корупційний скандал та гранд був понижений у класі, повернувся до "Андерлехта", а згодом став телеекспертом. Помер у грудні 2004-го, стабільно входить до різноманітних рейтингів найпрестижніших менеджерів усіх часів — у 2019-му "France Football" поставив Гуталса на 47-му сходинку.

Діно Дзофф

Мало хто сперечатиметься із тим фактом, що Діно Дзофф є одним із найвидатніших представників воротарського цеху. Десять трофеїв із "Ювентусом", перемога на ЧЄ-1968 та ЧС-1982 — красномовне підтвердження культовості італійця.

Повісивши рукавички на цвях, практично одразу увійшов до штабу туринців, де виконував обовʼязки тренера голкіперів. У 1986-му очолив олімпійську збірну Італії, яку кваліфікував на літні Олімпійські ігри в Сеулі (щоправда, на форум не поїхав — ця місія була доручена Франческо Роцці).

І не просто так, оскільки сам Діно отримав важливіший виклик — після відходу Джованні Трапаттоні "Ювентус" помилився з кандидатурою Ріно Маркезі та шукав варіант, що не побоявся б кризових умов. Треба сказати, що Дзофф гідно вийшов із ситуації — здійснив кілька ключових придбань(Руй Баррош, Роберто Галья, Сальваторе Скіллачі, тощо) та заклав фундамент для майбутніх звершень.

Якщо Серія А не підкорилася, то Копа Італії (спасував "Мілан") та Кубок УЄФА (була бита "Фіорентина") — так. Попри прийнятні показники та оптимістичні прогнози Діно вказали на двері — почесний президент Джампʼєро Боніперті склав повноваження, а Вітторіо Кайссотті Ді Кʼюзано мав інші плани на розвиток "старої синьйори".

Довів актуальність у "Лаціо" (повернув клуб до єврокубків, згодом обійняв посаду віце-президента та за крайньої необхідності рятував римлян), а у 2000-му дістався до фіналу чемпіонату Європи — "скуадра адзурра" порадувала якісним футболом, однак спіткнулася на яскравій Франції Роже Лемерра. Міг залишитися, але після нищівної критики Сільвіо Берлусконі взяв весь удар на себе та вчинив як справжній чоловік задля збереження іміджу гравців.

Останнім місцем роботи була "Фіорентина", у 2005-му пішов на пенсію.

Нуну Ешпіріту Санту

Нуну Ешпіріту Санту виступав у "Віторії" Гімарайнш, "Депортиво" Ла-Коруньї, "Порту" Жозе Моурінью та ще декількох незначних командах, але так і не став зіркою. Формально португалець має низку нагород, серед яких є Кубок УЄФА та Ліга чемпіонів, проте його роль впродовж двох доленосних сезонів у стані "драконів" була невеликою.

Зате Санту сам вміє ставити цікавий футбол — наприклад, його симпатичний "Ріу Аве" у 2014-му дійшов до фіналу Кубка Португалії та Кубка португальської ліги (тільки от у обох випадках виграла "Бенфіка"). Ці звитяги вивели колектив до Ліги Європи, де потім сталася зустріч з київським "Динамо" — правда, на містку вже знаходився Педру Мартінш.

З "Валенсією" Нуну потрапив до топ-четвірки Ла Ліги, з "Порту" ж фінішував другим у Прімейрі 2016/17, але кваліфікувався до 1/8-ї ЛЧ, де не впорався з туринським "Ювентусом", майбутнім срібним призером розіграшу.

"Вулвергемптон" також має бути вдячний — "вовки" підвищилися із Чемпіоншипу, в 2019-му зайняли сьомий рядок Премʼєр-ліги, а далі здорово показали себе в Лізі Європи, де їх у чвертьфіналі зупинила "Севілья".

Гадаємо, що навіть проблеми в "Тоттенгемі" не підірвали авторитет Нуну — треба розуміти, що вони є системними та не вирішуються роками (інакше б "шпори" не пропускали пʼять мʼячів за 20 хвилин). Сьогодні Ешпіріту Санту керує саудівським "Аль-Іттіхадом", якому приніс Суперкубок країни, а прямо зараз лідирує в чемпіонаті — на 3 очки випереджає "Аль-Наср" Кріштіану Роналду.

Хулен Лопетегі

Як футболіст, Лопетегі себе слабко реалізував — так, він залишив помітний слід у "Райо Вальєкано", проте не засвідчив клас у "Реалі" та "Барселоні". Щодо тренерства, то воно видається дуже контрастним — Хулен може похвалитися успіхами з молодіжкою Іспанії та "Севільєю", але поряд з тим його переслідують провали у "Порту" та Мадриді.

Звичайно, не все однозначно — складно мотивувати та "запустити" команду, що, по-перше, виграла три поспіль Ліги чемпіонів та, по-друге, втратила тренера (Зінедін Зідан) й гравця (Кріштіану Роналду), навколо яких функціонувала роками. Але глобально, за нинішніх обставин Лопетегі закритий шлях до топів, які ставлять перед собою постійну боротьбу за трофеї.

Чи це погано? Гадаємо, що ні. Натомість Хулен чудово "прокачує" колективи, що не навантажені надмірним тиском — так у 2020-му "Севілья" відсвяткувала черговий тріумф у Лізі Європи, розібравшись з "Інтером". На жаль, прощання з "нервіонцями" не склалося, але тут варто насамперед питати з Рамона Мончі, що провів належну трансферну кампанію.

Та і зараз Лопетегі в тренді — баск не побоявся прийняти "Вулвергемптон", який після Бруну Лажи стояв на виліт із Премʼєр-ліги. Враховуючи, що "вовки" давно покинули зону вильоту, обіграли "Ліверпуль", "Вест Гем", "Тоттенгем", "Челсі" та міцний "Брентфорд", то у Хулена немає підстав хвилюватися — своє завдання він виконає.