Справи сердечні. Як Шахтар виявився схожим на Динамо

Тут треба розділяти: "Шахтар" як клуб ніколи не кепкував з приводу так званих "динамівських сердець" – кадрової тренерської політики свого вічного антагоніста. Кепкували, жартували, а іноді відверто насміхалися з цієї теми вболівальники "Шахтаря". А вболівальникам можна. Для того вони й уболівальники. І їх навіть не звинуватиш у відсутності далекоглядності, адже у процесі аналізу провалів своїх конкурентів, як і успіху своїх улюблених команд, часто гору беруть емоції. Тому тут ні в кого пальцем не тикнеш зі словами "а бач, як життя повернулось"… Тож залишається сухо констатувати у порожнечу: а бачите, як життя повернулось.

Мудрі люди говорять, що Бог не приходить бити палицею. Він просто робить так, що іноді далекі й невластиві тобі речі стають твоїм єством. І тоді доводиться переосмислювати свій колишній світогляд.

Ну хто б міг подумати, що у 2023-му році головним лейтмотивом промови тренера "Шахтаря" (нехай і виконувача обов'язків) буде відсилання до справ сердечних? А тут уже й думати не доводиться, а просто читати чорним по білому на офіційному сайті "гірників":

"Сьогодні я прийняв "Шахтар", бо це моя сім’я. Коли сім’ї важко, треба допомогти. Тому я не побоявся навіть перед такими іграми взяти команду і спробувати зробити все, що від мене залежить.

Я їм учора сказав, що я не Гвардіола, я не Клопп, я – Дарійо Срна, у якого немає великого досвіду тренерської роботи, але в мене є "шахтарське" серце. "Шахтарське" серце, яке дуже важливе для всіх. І це серце мені сказало, що треба допомогти сьогодні команді. У такій важкій ситуації для країни, для "Шахтаря" я не міг відмовити й сказав президенту, що обома руками "за".

Насправді нічого поганого у політиці так званих "клубних сердець" немає. Навпаки, вірні своєму ремеслу та місцю роботи люди й повинні цінуватися. Подивіться на "Реал", де думають (чи вже, можливо, мріють?) про прихід на тренерський місток Рауля Гонсалеса чи Хабі Алонсо. А Пеп Гвардіола у "Барселоні"? "Лаціо" точно не відмовився б від тренерської думки Дієго Сімеоне, який дозрівав у Римі як гравець. І ще можна знайти безліч подібних прикладів. Всі вони будуть суперечити усталеним в Україні стереотипам про те, що, мовляв, погано довіряти відповідальну місію заслуженим клубним людям.

• Більше аналітики зі світу футболу читайте в режимі Live у Telegram UA-Football

Породила цей український стереотип робота київського "Динамо", де часто до керма приходили місцеві, вірні, але не компетентні легенди. Але ж проблема не в "серцях". Сергій Ребров показав, що можна бути успішним в одному клубі і як гравець, і як тренер. Проблема в умовах, у яких дозріває те чи інше рішення щодо тренерських перелаштувань. І ось саме в цьому компоненті "Шахтар" з відставкою ван Леувена й призначенням (нехай навіть тимчасовим) Дарійо Срни став схожим на "Динамо".

Відставка посеред сезону, без списку пропрацьованих кандидатур на вакантне місце, з призначенням спеціаліста, якого можна оцінювати за ментальними та харизматичними, але не професійними скілами. Таке резюме у дев'ятьох з десяти рядових українських поціновувачів футболу викликало б асоціацію зі столицею, з факсами, (у особливо їдких – з шубами), але аж ніяк не з серпом, молотом і донецькими териконами.

І вже байдуже, як "Шахтар" прийшов туди, куди прийшов: все це стало наслідком емоцій одного тільки президента клубу, чи, як не соромляться розповідати злі язики, йому хтось нашіптував на вушко. Тепер приводи для кепкувань та насмішок має інша сторона. Та, яка досі перебувала в ролі "жертви".

З іншого боку, закономірність, тенденція, системність – це більш як один випадок. У кожного бувають погані дні, невдалі рішення й провальні справи. Головне – не класти їх на потік. Якщо після Срни "Шахтар" очолить тренер, який працюватиме довго та успішно, то емоційну бурю імені Патріка ван Леувена забудуть і спишуть на разове помутніння. А ось якщо гойдалки триватимуть, якщо біг з кута в кут не припиниться, то не гріх буде задуматись про перемогу токсичного середовища українського футболу над досі тверезим футбольним світоглядом Ріната Ахметова.

Але для ґрунтовних висновків щодо цього питання потрібен час.