Акценти. УПЛ: вісімка найкращих - підсумки та прогнози

Про нижню вісімку йшлося минулого разу. Як казав Карлссон, який живе на даху, продовжуємо розмову.

"Чорноморець". У цьому місці я завжди плачу. Переконаний, не будь війни, команда Григорчука за підсумками цього сезону грала б у Європі. Належний потенціал проглядався відразу після його приходу, але той склад практично розбігся, а нинішній вище голови, на жаль, не стрибне.

Так, це правда: одеситам неабияк дісталося від суддів. Систематичні результативні помилки простежуються, навіть якщо погоджуватися не з усіма претензіями клубу до арбітражу його матчів. Другий сезон поспіль, до слова, і цей збіг симптоматичний. "Пролунав постріл, і куля просвистіла біля скроні. Штірліц насторожився".

Але правда й те, що коучу "моряків" майже нікого випускати на заміну. І умовна дюжина його підопічних, яка сміливо втілює в життя тренерський задум, раз у раз залишаючись на полі в меншості, банально себе вичерпала. Не сьогодні так завтра, не миттям так катанням, а довести потрібно було, на жаль, саме це.

Тому доля Одеси – середина таблиці, як і "Ворскли" Скрипника. Їхні долі і проблеми нині багато в чому схожі. Хіба що у полтавчан більш усталений і, отже, зіграний кістяк команди.

Обидві команди демонструють привабливу гру. В обох клубах надії пов'язують із Кубком. Але обох і там навряд чи чекають із квітами... Якщо ж справи у господарів підуть іще гірше, а непересічні наставники команд їх покинуть – пиши пропало. І тоді хтозна, чи не поповнять вони лави борців за виживання.

Чого ніяк не скажеш про "Рух". Команда Пономарьова однозначно "награла" на своє місце в першій шістці. По-хорошому, на ньому б мала й фінішувати. Належний запас міцності у неї є.

Чому багато хто може позаздрити – базується вона на своїх вихованцях, які ростуть як на дріжджах. У хорошому сенсі доморощений тренер сміливо робить на них ставку, при цьому граючи у видовищний футбол.

Особисто для мене головним відкриттям сезону стали саме львів'яни, від яких такої прудкості очікував найменше. За умови кадрової стабільності, за підсумками наступного сезону бачу їх у Європі. А поки що й шосте місце – колосальний прогрес.

"Динамо" повертається додому. Із призначенням Шовковського команда знайшла, нарешті, ґрунт під ногами. Пам'ятаю, як він, завершивши кар'єру, спочатку не виявляв бажання працювати тренером. Сьогодні ж, повне відчуття, що в Києві таки знайшли ту цілющу касету – з тими самими конспектами.

Перехвалювати, звичайно ж, не варто, але в каламутній воді нинішньої УПЛ киянам цілком під силу нав'язати боротьбу за чемпіонство.

Кому? Природно, "Шахтарю", який синхронно з одвічним конкурентом гордо випрямляє поставу. Є таке нехитре передчуття, що перше місце розіграють аж ніяк не "нові дворяни", а дуже навіть старі, до болю і оскомини знайомі нам обличчя. І головним претендентом залишається все той же чинний чемпіон.

Його склад більш кваліфікований і більш збалансований. Його кадрова політика, як і раніше, більш розумна, логічна і системна. Таких персонажів, як, наприклад, Дячук, у складі не може бути вже за визначенням.

І, за великим рахунком, головною проблемою "Шахтаря" і головним шансом для "Динамо" цілком може стати успішна участь команди Пушича в Лізі Європи і Кубку. Хоча, за сучасного розвитку календарної справи в УПЛ...

Третє місце "Полісся" анітрохи не дивує, а цілком відповідає і амбіціям клубу, і його можливостям, і підходу до справи, і вимушеному недобору очок фаворитами. На тлі теперішньої "вишки" команда Калитвинцева виглядає солідно. І все ж межею її можливостей у першому сезоні назву зону Ліги конференцій.

Я б сказав, що вона все ще в процесі формування. Продукт не готовий до вживання гурманами, які знаються на їжі. І може бути поданий до столу лише завдяки виниклому дефіциту на делікатеси.

Через брак кращого в Європу вирушить Житомир. А він, на мій смак, поки що надмірно академічний, чи що. Є старання, вміння, організація, навіть характер – не вистачає ігрової пристрасті. Того, що змушує за тебе вболівати. Не в окремій грі, а постійно.

Знову ж таки, виключно на мій погляд, це більш виражено проглядається в команді Максимова. "Дніпро-1", як на мене, найсимпатичніший із претендентів другої хвилі. Вражає і те, як швидко і впевнено підняв його з бруду в князі новий коуч. Але при цьому неприємно здивувало висловлювання президента клубу про "харківських аферистів".

Адже саме вони зуміли за лічені місяці, в умовах початку війни, створити колектив, який одразу проявив себе і, навіть зменшивши оберти навесні, став найбільш видовищною командою сезону. Не кажучи вже про віце-чемпіонство. Так, найважливішу роль у тій команді грав Довбик, і втративши його, вона "здулася". І тим не менше.

І так, цікаво буде подивитися, як Максимов впорається, якщо піде Піхальонок, нехай і не здається зараз незамінним. І добре якщо він один. Взагалі "Дніпро-1" виглядає більш вразливим, порівняно з конкурентами. Менш благополучним, чи що. І саме це не дозволяє мені розташувати його в підсумковій таблиці вище тієї ж зони ЛК.

Залишається нинішній лідер. Той, що купається в спонсорах, яких нам невпинно і детально перераховують мало не кожні п'ять хвилин у домашніх трансляціях. Дітище Вернидуба, який вкотре підтвердив свою здатність збивати добротні команди в короткий термін. Між іншим, із людей, які самі по собі зірок із неба не хапали. Це споріднює його, перш за все, з Григорчуком.

"Кривбас" на ходу. Він має намір зберегти свій склад і твердо боротися за чемпіонство. Ось йому-то якраз цієї самої футбольної пристрасті не позичати. При цьому ніхто тут мережив не плете, формула проста: борись – біжи – прострілюй – і бий. Такий собі типовий робочий український футбол. Який дає результат в УПЛ, особливо сьогодні.

І все ж ризикну припустити, що вище третього місця він не фінішує. Не вистачить класу. А кваліфайн Ліги Європи для Кривого Рогу – саме те і шикарний прорив, на який він заслуговує.

Насамкінець хотілося б нагадати, що прогнозом, незважаючи на грецький переклад цього слова, у сучасному житті називається аж ніяк не передбачення. Як пише Вікіпедія, це ймовірнісне судження про майбутній стан об'єкта дослідження. Тому автор, зрозуміло, не претендує на роль Нострадамуса українського футболу.

Попереду два місяці довгого очікування. За цей час змінитися може дуже багато чого. І лише потім – футбольна весна. Доживемо – побачимо. Стандартна авторська приказка, якій набагато більше, ніж два роки.

Фото: Олександр Приходько, Анатолій Спиця, Михайло Лозовий, Аліна Єрофеєва / UA-Футбол