Під грифом Цілком таємно. Як Чорноморець в Києві від холери ховався

У той непростий час багато, що відбувалося у величезній країні під назвою СРСР, всіляко приховувалось і мало гриф "Цілком таємно". Це ж стосувалося і епідемії холери, що охопила майже мільйонну Одесу в розпал літа 50 років тому. Автору цих рядків, який досліджував цю тему не один рік, вдалося не тільки відновити картину подій в житті головної команди міста - "Чорноморця", але й ознайомитися з секретними матеріалами того часу.

КАРАНТИН З МІЛІЦІЄЮ ТА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ

В Одесі, що відрізняється унікальною здатністю поширювати інформацію в мить ока, городяни вперше зашепотіли про холеру в кінці липня 70-го, а сполошилися не на жарт вже на початку серпня, коли "сарафанне радіо" вже стало розростатися новими подробицями. Іноді вигаданими, але в більшості своїй правдивими. В усякому разі, одесити, які знають толк в чутках і домислах в умовах найсуворішої державної таємниці зробили висновок: "Диму без вогню, таки да - не буває".

Походження чуток про холеру в Одесі виникло не випадково: за неофіційною інформацією, в першій половині літа перші осередки інфекції були зареєстровані спочатку в Батумі, потім в Астрахані. Серед міст, які фігурували в "холерному" списку, називалися також Нахічевань і Керч.

Після того, як в Одесі був зареєстрований перший смертельний випадок, а в інфекційну лікарню один за одним почали надходити пацієнти з властивими симптомами, холерний вібріон Ель-Тор був виявлений і в морській воді пляжу на Лузанівці. Медики сполошилися не на жарт, а влада змушена була в терміновому порядку приймати надзвичайні заходи. У місті був введений карантин, а навколо Одеси та прилеглих до неї селищах курортної зони зросло щільне кільце оточення з міліції і військовослужбовців.

Листівка з "холерним" текстом була видана видавництвом "Чорноморська комуна" тиражем 1 мільйон примірників і у дні епідемії вкладалася у поштові скриньки всіх мешканців Одеси

Коли серпень з величезною кількістю відпочиваючих - як "санаторних", так і "дикунів" набирав обертів, в Одесі слово "холера" офіційно ніде не звучало. Відповідальні особи в органах влади і медицини як і раніше робили вигляд, що справа всього лише в "гострих кишкових захворюваннях". Але на той момент одесити, які давно второпали, що до чого, вже чітко знали про всю серйозність ситуації. Вони слідували рекомендаціям лікарів щодо дотримання особистої гігієни, не пили сиру воду з-під крана і ретельно мили з милом овочі і фрукти. До слова, у багатьох городян старшого віку останній зі згаданих способів використовується до цих пір.

ПОВЗКОМ ЧЕРЕЗ КІЛЬЦЕ ОТОЧЕННЯ

Кому було не позаздрити в Одесі в період епідемії, так це приїжджим. Коли їм стало відомо про карантинні заходи, багато хто спробував покинути місто в спішному порядку. Однак зробити це могли лише щасливчики, які встигли виїхати з Одеси завдяки вдалому штурму поїздів, літаків, морських суден і автобусів до повної їх відміни. Решта охочих виїхати змушені були залишитися в місті на п'ятиденну обсервацію. Або ж скористатися послугами бажаючих заробити човнярів, які перевозили на інший берег лиману тих, хто втікав від холери за 25 рублів з людини. Як же в Одесі без ґешефту (одеською мовою це слово означає "угода" - прим. В.К.)! Прорвати кільце оточення люди намагалися й іншими методами: хто на автомобілі, хто на возі, а хтось пішим ходом. Одеська колега розповідала, як один молодий чоловік під покровом ночі долав карантинний кордон... поповзом через поле, щоб потрапити до своєї дружини в Миколаївську область. Героями тієї пригодницької історії були її майбутні батько і мати.

"НО ПАСАРАН, ХОЛЕРА НЕ ПРОЙДЕ!"

Обсерваційними пунктами, до речі, стали піонерські табори, санаторії, будинки відпочинку, турбази, а також десять потягів, які стали притулком для тих пасажирів залізничного вокзалу, хто не мав житла, і навіть теплоходи "Абрау-Дюрсо" та "Перемога". Кажуть, і круїзний лайнер-красень "Тарас Шевченко" теж використовувався для цієї мети. На одному з них обсервацію проходив письменник-сатирик Михайло Жванецький, який намагався покинути місто ц котрий згодом написав розповідь "Холера в Одесі". В її рядках атмосфера тієї Одеси передана влучно:

"Курортники в паніці покинули гостинне місто. На дахах вагонів битком, купе забиті, а в місті стало тихо: холера в Одесі ... В ресторані вільно. "Заходьте, рекомендуємо ..." У магазинах від вашої появи починалася здорова метушня. У трамваї ви могли поступитися місцем жінці без побоювання, що на нього відразу ж кинеться швидкий конкурент. Холера в Одесі! .. В місті стало так чисто, що можна було лежати на асфальті. На вулицях з'явилися розгублені таксі з зеленими вогниками, чого не спостерігалося з тринадцятого року... ".

Взагалі епідемія холери в СРСР, незважаючи на свою засекреченість, не тільки не зупиняла людей мистецтва, а навпаки - давала їм творчий імпульс для написання відповідних творів. "Холерна" тема не залишилася без уваги легендарного Володимира Висоцького, який заспівав пісню "Холера" на власні вірші в тому ж 70-му:

"На трудовую вахту встал народ
Для битвы с новоявленною порчей,
Но пасаран, холера не пройдет,
Холере - нет, и все, и бал окончен!"

Не злічити числа всіляких розповідей і наукових праць про холеру в СРСР і в Одесі зокрема, що вийшли за півстоліття з тих пір. Ця тема не вичерпалася навіть у 2019-му, коли режисер Валерій Тодоровський зняв фільм "Одеса" про ті тривожні події серпня-вересня 1970-го.

ФУТБОЛ ЗАКРИТИЙ. ПОВНА ІЗОЛЯЦІЯ

У той час, коли в охопленому тривогою місті всі ковтали куплені в аптеці таблетки тетрацикліну і окситетрацикліну (аби чогось не сталося!), футболістам одеського "Чорноморця" був рекомендований карантинний режим. Про те, що ступінь серйозності в зв'язку з холерою в Одесі досить висока, "моряки" дізналися через кілька днів після повернення з Мінська, де проводили чергову гру чемпіонату з тамтешнім "Динамо". Черговий офіційний поєдинок у них був запланований на 13 серпня з московським ЦСКА, тому в якості ігрової практики "Чорноморець" зіграв товариський матч з німецьким "Заксенрінгом" з Цвіккау. Він відбувся 6-го числа і завершився перемогою одеситів 4:2. Йдучи з поля, хтось із "моряків" напевно вже думав: от би і з армійцями Москви через тиждень так само вдало зіграти. Але зась - не так сталося, як гадалося! Після матчу один з високопоставлених міських чиновників повідомив команді, що місто закривається на карантин через холеру. І запропонував старшому тренеру Сергію Шапошникову надати свої міркування з приводу подальших дій "Чорноморця".

Можна уявити, яке випробування випало тоді на керманича одеської команди. Але після колегіальної наради рішення було прийняте: пунктом карантинної дислокації "Чорноморця" став Центральний стадіон ЧМП. Всі члени команди в призначений час з найнеобхіднішими речами з'явилися до місця збору, після чого їх чекала довга ізоляція. Жили футболісти в стадіонному гуртожитку, по кілька осіб в одному номері. Там же, на стадіоні і тренувалися. Залишати територію під час карантину суворо заборонялося, бачитися ж з рідними можна було лише через паркан.

- На стадіоні команда перебувала в повній ізоляції, - згадує один з кращих футболістів в історії "Чорноморця" Володимир Нечаєв. - Якщо не помиляюся, тривало це десь дванадцять днів. Заняття проводили на майданчиках спортивної арени, а харчувалися в розташованому на стадіонному дворі кафе. Пам'ятаю, кожен член команди в ході карантину раз у раз здавав аналізи - калу, сечі і крові.

МОГУТНІСТЬ "САРАФАННОГО РАДІО"

Перебуваючи в ізоляції "моряки" рахували день за днем, живучи надією на те, що епідемія ось-ось піде на спад. Однак все відбувалося з точністю до навпаки: кількість хворих лише зростала, викликаючи серйозну тривогу у городян і паніку у приїжджих. Зрозуміло, в той непростий час мова про футбол в місті не йшла - вона відступила на другий план. Якщо не на третій-четвертий ...

За здоров'ям спортивної гордості Одеси було встановлено особливий контроль, адже футболісти і тренери завжди вважалися привілейованими персонами. Багато в чому завдяки такому статусу вони дізнавалися чимало того, що партійно-радянськими керівниками всіляко приховувалось. Ось тільки кремлівські боси не врахували одного: могутності одеського "сарафанного радіо". А ще заборонених в СРСР "Радіо "Свобода" та "Голосу Америки". Вони казали правду, якої так не вистачало геть засліпленому пропагандою радянському народові.

Коли стало зрозуміло, що епідемія холери на спад не йде, а лише посилюється, були перенесені на більш пізні терміни заплановані на 13-е, 17-е і 25-е серпня три календарних матчі - з тим же ЦСКА вдома, донецьким "Шахтарем" на виїзді та тбіліським "Динамо" в Одесі. До слова, навіть якщо б їх і не перенесли, приїхати на гру в приморське місто ті ж армійці і тбіліські динамівці не змогли б - літаки в Одесу не літали.

ДЗВІНОК В ОДЕСУ ІЗ СТОЛИЧНИХ НИВОК

Через два тижні перебування в ізоляції "Чорноморець" перервав карантин і автобусом вирушив до Києва. В українській столиці, яка стала тимчасовим притулком на період триваючого в Одесі карантину, команда Шапошникова оселилася на старій динамівській базі на Нивках. Там вона була забезпечена всім необхідним - перш за все, харчуванням та умовами для тренувань. Гостинні господарі, що прийшли на виручку тимчасовим футбольним "біженцям", надали можливість проводити свої домашні ігри і передматчеві тренування на головній спортивній арені столиці - київському Центральному стадіоні.

- Під час проживання в Києві хлопці переживали за рідних і близьких, що залишилися вдома, - воскрешає в пам'яті події тих днів нападник Валерій Поркуян, який вирізнявся в "Чорноморці" в ті роки. - Мобільних телефонів тоді не було, тому періодично ходили на переговорний пункт, щоб зателефонувати в Одесу. Дізнавалися не тільки про справи в родині, а й про обстановку в місті з холерою.

Пропуск трьох турів поспіль через форс-мажорні обставини погіршив і без того незавидне турнірне становище "Чорноморця". Якщо після програної зустрічі в Мінську від "Динамо" (0:2) одесити опинилися в зоні "вильоту", займаючи 15-е місце в таблиці, то під час тривалого серпневого простою опустилися на 16-е (тоді у вищому ешелоні чемпіонату СРСР виступало 17 команд - прим. В.К.). Такий стан справ не міг влаштовувати ані самих "моряків", ані їх уболівальників, які були позбавлені можливості забезпечити своїм улюбленцям підтримку: в Одесі тривав карантин і з міста без особливої ​​потреби і обов'язкової обсервації нікого з городян не випускали. У Києві ж атмосфери рідних трибун "Чорноморець" не відчував, та й кількість глядачів за мірками тих часів на матчах з його участю була невеликою - 10.000 - 20.000. Для порівняння варто уточнити: в першій половині чемпіонату на одеському Центральному стадіоні ЧМП збиралося навіть по 25.000 - 35.000!

50% ОЧОК З ДОМАШНІХ ІГОР НА... ВИЇЗДІ

Першим серед суперників, з яким "Чорноморцю" довелося грати в столиці України, став сусід по турнірній таблиці - "Спартак" з Орджонікідзе. Одеські футболісти, які вже скучили по грі, зуміли здобути перемогу з різницею в два м'ячі - 3:1. У тому поєдинку "дублем" відзначився Валерій Поркуян, який лише за півтора місяці до цього повернувся зі збірної СРСР, у складі якої перебував на чемпіонаті світу-1970 у Мексиці. Цікаво, що роком раніше він виходив на поле київського Центрального стадіону в футболці "Динамо". На газоні, де знайома чи не кожна травинка, грати завжди комфортніше, ось Поркуян і відчув натхнення, забивши два м'ячі.

- Добре пам'ятаю ту гру, - каже форвард. - Спочатку спартаківці намагалися чинити нам опір, і навіть зрівняли рахунок після мого гола, що відбувся завдяки прострілу Босого, який я замкнув. Нічия нас, ясна річ, не влаштовувала і після перерви ми зуміли дотиснути суперника. Один з м'ячів після прострілу вздовж воріт вдалося забити мені, ще один гол на рахунку Босого.

Став автором гола Поркуян і в наступному київському матчі "моряків" - з московським "Динамо". Правда, в ньому не вдалося поповнити клубну скарбничку хоча б одним очком - "Чорноморець" поступився динамівцям з мінімальним рахунком 1:2. Через чотири дні одеситам належало зіграти в Києві перенесений через карантин на три тижні поєдинок з тбіліським "Динамо". У ньому суперники створили біля воріт один одного лише по одному гольовому моменту і в підсумку розійшлися миром - 0:0.

Втрата 50 відсотків очок на "домашній" арені української столиці, як і поразка 14 вересня від донецького "Шахтаря", на перенесену гру з яким "Чорноморець" вилітав з Києва, перемістили команду на передостаннє, 16-е місце в таблиці.

ПОСТАКАРАНТИННИЙ РЕЖИМ: ЧЕРЕЗ ТРИ ДНІ НА ЧЕТВЕРТИЙ

А тим часом в Одесі епідемія холери, яку вперто продовжували називати як завгодно, але тільки не прямою назвою, пішла на спад. 5 вересня в інфекційну лікарню перестали надходити хворі, однак обласна ЧПК (Надзвичайна протиепідеміологічна комісія - прим.В.К.) вирішила почекати ще десять днів, після чого 16-го числа карантин було офіційно знято. З підсумковими цифрами в секретних документах: 125 хворих і 20 померлих. Правда, ще протягом трьох тижнів вільний виїзд з міста все ще здійснювався за спеціальними документами і довідками про відсутність вібріононосіїв. В'їзд же в Одесу дозволявся лише у службових справах.

Повернувшись до Одеси з Донецька, на "Чорноморець" очікував напружений графік боротьби за виживання. Через форс-мажорних обставин у заздалегідь складений календар матчів за участю одеської команди довелося вносити корективи, що не тільки порушило його стрункість, а й створило чимало проблем. В даному випадку організаційні до уваги не бралися, куди важливіше був стан футболістів - як фізичний, так і психологічний. У посткарантинний період "Чорноморець" п'ять матчів поспіль проводив в режимі через три дні на четвертий. Незважаючи на труднощі, цей відрізок "моряки" пройшли непогано, набравши 7 очок з 10-ти можливих. Яскравим спалахом став поєдинок з київським "Динамо", який був першим домашнім після довгої розлуки. 30.000 уболівальників, що неабияк скучили за футболом, забезпечили гарячу підтримку своїй команді. І та їх не підвела, завдавши поразки динамівцям - 3:2! До речі, вперше в своїй історії.

І знову одним з авторів голів став всюдисущий Поркуян, який засмутив своїх колишніх одноклубників. Відзначився в цьому важливому матчі і молодий Володимир Нечаєв, для якого гол став дебютним в еліті.

- Як зараз пам'ятаю, як забивав Рудакову, - згадує він. - Спочатку ми програвали 0:1, коли я заробив пенальті в наші ворота. Зіграв, немов голкіпер: м'яч, що летів у порожні ворота, в падінні зловив руками, і суддя вказав на "точку". Зараз за таке порушення видалили б з поля, а в ту пору все обмежилося призначенням одинадцятиметрового. Його реалізував Мунтян. Але не минуло й десяти хвилин, як Рудак від мене отримав з гри. З лівої ноги.

СПОРТИВНІ ПРИНЦИПИ - НЕ ДЛЯ "ЗЕНІТА"

Чергова гра в Одесі, яка увійшла в той самий п'ятиматчевий відрізок - з бакинським "Нефтчі" також завершилася перемогою "Чорноморця" - 1:0 (і знову відзначився Валерій Поркуян!), поліпшивши його турнірне становище. Команда Сергія Шапошникова піднялася на 13-у сходинку, вселивши в уболівальників надію на порятунок від "вильоту". На жаль, чергові п'ять матчів, серед яких були і два перенесених через карантин - з армійцями Ростова і Москви дозволили набрати лише 4 очки.

На тому етапі заочну боротьбу з "Чорноморцем" за збереження місця в еліті вів ленінградський "Зеніт". Одеські вболівальники досі вважають, що команда з берегів Неви підклала "морякам" свиню. Причому, двічі.

- Через ленінградців "Чорноморець" змушений був понижуватися у класі два рази, - ділиться наболілим відомий колекціонер, дослідник футбольної історії і затятий шанувальник "моряків" Олександр Сергієнко. - Перший раз "Зеніт" мав "вилетіти" в 1967 році, проте його залишили в еліті штучно, всупереч Положенню про змагання. Як тоді писали, Ленінград, як колиска Жовтневої революції, в честь 50-річчя цієї події, не міг залишитися без команди у вищому ешелоні радянського футболу. От "Зеніт" і залишили. Притягнувши політику в спорт, футбольні чиновники вирішили збільшити число його учасників, сформувавши на наступний рік дві групи по десять команд в кожній. А в 1970-м "Зеніт" теж витягли за вуха, адже потрібно було, щоб "вилетів" "Чорноморець". Спортивні принципи у нас завжди порушувалися.

ЯК РОСТОВ-ТАТО ПІДВІВ ОДЕСУ-МАМУ, АБО СЛЬОЗИ ПОРКУЯНА

У ключовому матчі із "Зенітом", який слідував після перемоги над київським "Динамо", втомлена від побутових, моральних і турнірних випробувань команда Шапошникова крупно програла. У грі, що відбулася на стадіоні імені Кірова в Ленінграді, був зафіксований великий рахунок - 4:1, який надихнув команду з берегів Неви. Намагаючись зачепитися у вищій групі класу "А" "Зеніт" задіяв метод стимулювання суперників "Чорноморця", що в повній мірі проявилося незадовго до фінішу чемпіонату. Так, зокрема, було перед виїзною грою "моряків" з ростовським СКА.

Ростов-тато й Одеса-мама напередодні домовилися про потрібний результат на користь української команди, однак в ході матчу стало ясно: "Зеніт" виявився спритнішим. Від прикрості, що ростовчани в останній момент схитрували у здавалося б непорушній джентльменській домовленості, "Чорноморець" після гри був в шоці. Поркуян навіть плакав.

Другу частину матеріалу читайте в понеділок