Луїс Монті. Якщо переможеш - помреш, якщо програєш - теж помреш

Він був надійний та незламний, наче скеля, в нього було чому повчитися і що перейняти. Не всі його любили, але поважали всі без виключення – і свої, і чужі.

Чемпіон світу 1934 року Луїджі Бертоліні про Монті.

Напередодні фіналу мундіалю 1934 року проти чехословаків гравцям Скуадри Адзурри зачитали напутнє слово від Беніто Муссоліні: «Перемога або смерть, джентльмени. Якщо чехи грають коректно, ми теж граємо коректно. Якщо ж вони вдадуться до заборонених прийомів, ми повинні вдарити першими, а вони мають впасти до наших ніг. Удачі завтра. Ви повинні перемогти. Якщо ні – можуть бути наслідки». Нікому з футболістів збірної Італії не потрібно було пояснювати, що ховалося за евфемізмом «наслідки». Цей лист особливо зачепив Луїса Монті, який 4 роки тому захищав кольори Аргентини в фіналі першого мундіалю. Один з найбрутальніших футболістів в історії сумно пожартував: «В Уругваї вони погрожували вбити мене, якщо ми виграємо. В Італії вони погрожують вбити мене, якщо ми програємо. Чорт забирай, краще б я став садівником!». Готуючись до найгіршого, Монті почав згадувати всі свої злети та падіння.

Луїс народився у 1901 році в Буенос-Айресі, у сім’ї італійських емігрантів. Монті не уявляли свого життя без футболу. Так, дядьки Луїса стояли біля витоків клубу Сан-Лоренсо, а згодом у цій команді з’явилися ще троє представників цієї династії. Проте наш герой завжди сам вибирав свій шлях. Він вирішив спробувати власні сили в складі принципового суперника Сан-Лоренсо – Уракана. Не без допомоги талановитого хавбека в 1921 році жоден аргентинський клуб не встояв перед натиском урагану. Після дебютного тріумфу Монті надіслав своїй родині записку, в якій процитував знамените послання Гая Юлія Цезаря: «Прийшов, побачив, переміг». Родичі доклали чимало зусиль, щоб перетягнути Луїса до сімейного Сан-Лоренсо. Проте він відмовив та опинився в Боці. Там, несподівано для себе, Монті опинився на лаві запасних. Його терпцю вистачило лише на три місяці. Тепер Луїс помінявся ролями з рідними: він благав взяти його в Сан-Лоренсо. Сім’я пробачила блудного сина, й починаючи з 1922 року хавбек сяяв в складі Святих.

Хоча «сяяв» – це дуже голосно сказано. В першу чергу Монті вирізняла надійність. Луїса часто приставляли до найнебезпечнішого футболіста суперника. Й він майже завжди усував свою жертву з гри. Якщо Луїсу бракувало майстерності, то в хід йшли його інші козирі, за які він і отримав своє прізвисько «Костолом». Після протистоянь з Монті його опоненти, як правило, ще довго зализували рани в лазареті. На тренуваннях Сан-Лоренсо під час двосторонніх ігор всі мріяли опинитися в одній команді з Монті. Ні, зовсім не тому, що він гарантував перемогу. Просто на тренуваннях Луїс грав так само, як і в офіційних матчах. Нікому не хотілося на кілька тижнів або й місяців піти у незаплановану відпустку. Вболівальники ж Сан-Лоренсо обожнювали Луїса та називали його «Doble Ancho» – «ширше двох». Він виправдовував дане прізвисько не лише своїми антропометричними даними, а й тим, що тримав під контролем набагато більшу ділянку поля, ніж інші гравці. А ще Монті мав унікальні лідерські якості, він ніколи не спішив викидати білий прапор, навіть тоді, коли його команда горіла в 3 м’ячі. Якщо ви думаєте, що Луїс був тільки прив’язаним сторожовим псом, то сильно помиляєтесь. Він вмів і любив ходити в напад. Також Монті чудово диригував діями команди, що потім неодноразово ставало в пригоді наставнику Скуадри Адзурри Вітторіо Поццо.

В 1923 та 1924 роках Луїс повторює свій золотий успіх часів Уракана. Природно, що наставник альбіселесте Анхель Васкес не міг ігнорувати Костолома. У 1924 році Монті вперше одягнув футболку збірної. Але наш герой не вразив наставника, тому Васкес відчепив його від поїздки на чемпіонат Південної Америки 1924. А ось через три роки, після ще одного тріумфу зі Святими, Монті здобув перший серйозний титул зі збірною. Ще більш солодкою перемогу на чемпіонаті Південної Америки робило те, що в ключовому матчі аргентинці здолали олімпійських чемпіонів, уругвайців. Поєдинок вдався на всі 100 %. За 5 хвилин до кінця, за рахунку 2:2, уругваєць Канавессі відправив м’яч в сітку воріт. Щоправда, власних. Як писали аргентинські газети, ця вікторія показала, яка команда насправді є найсильнішою збірною світу. Вони завели стару платівку: «Якщо б альбіселесте поїхали на Олімпіаду в Париж, то уругвайцям не бачити б чемпіонства, як своїх вух». Асоціація футболу Аргентини готова була пожертвувати всім заради перемоги. Вона хотіла втримати вдома всіх лідерів збірної до Олімпіади 1928, а тому закривала очі на чималенькі конверти, які отримували провідні футболісти альбіселесте, та на фіктивні свідоцтва про працевлаштування.

Проте це ж Аргентина, а не Німеччина, і тут ніколи нічого не відбувається згідно з планом. За декілька тижнів до початку Олімпіади в Амстердамі участь альбіселесте в футбольному турнірі опинилася під питанням. Фінанси, які асоціація тривалий час збирала на поїздку в Нідерланди, зникли в бездонних кишенях чиновників. Коли гравці альбіселесте вже втратили надію на олімпійське золото, на горизонті раптом з’явилися кілька багатих підприємців, які виділили чималенькі гроші на «святу справу» – забрати футбольну корону в ненависних уругвайців. Усі ці негаразди позначилися на грі збірної, яка в останніх тренувальних матчах перед Олімпіадою виглядала дуже блідо. Однак з першого ж матчу в Нідерландах все для альбіселесте почало складатися – краще не придумаєш. Першою під аргентинський каток потрапила збірна США. Цей матч ще довго снився янкі в кошмарах, адже не кожного дня програєш 2:11.

В чвертьфіналі бельгійці вже до 10-ї хвилини отримали три голи. Однак аргентинці вкотре створили собі проблеми на рівному місці. Вони подумали, що перемога вже у них в кишені. Червоні дияволи швидко скористалися сплячкою, в яку впали альбіселесте. І на 53-й хвилині Мьошаль відновив статус-кво. Аргентинцям знадобилося трішки більше 20 хвилин, щоб оговтатись від цього відчутного удару. Бельгія ж не змогла скористатися тим, що альбіселесте перебували в стані гроггі. В останню п’ятнадцятихвилинку латиноамериканці розставили все по своїх місцях, ще тричі запаливши червоне світло за воротами європейців. В півфіналі Фортуна посміхнулася аргентинцям на всі 32 зуби, підкинувши їм в суперники єгиптян. Альбіселесте розтрощили фараонів 6:0 та почали готуватися до фіналу, в якому на них чекали…

Звичайно ж, уругвайці. 90 хвилин сусідам виявилось замало, щоб визначити сильнішого. В переграванні Фігероа вже на 17-й хвилині вивів Селесте вперед. Уругвайці взяли м’яч під свій контроль та змарнували кілька стовідсоткових нагод, щоб добити пораненого аргентинського звіра. Здеморалізовані альбіселесте з останніх сил відбивалися, зовсім забувши про дорогу до воріт олімпійських чемпіонів. І тут своє вагоме слово вкотре сказав вожак аргентинської зграї. Монті організував стрімку контратаку, яку й довів до логічного завершення. Тепер вже альбіселесте не давали спокійно дихати уругвайському захисту. Однак аргентинське цунамі успішно гасили два хвилерізи Селесте – Насассі та Аріспе. Щоправда, навіть цим геніальним захисникам було не під силу помножити на нуль фантастичний напад альбіселесте. Інколи Тарасконі, Орсі та Феррейрі вдавалося проскочити Сціллу та Харібду та вийти на побачення з Масалі. На жаль, для Монті і Ко, цього дня голкіпер грав, як Бог. Після чергового сейву Масалі, альбіселесте не встежили за Ектором Скароне, постріл якого приніс Селесте друге олімпійське золото. Розчаровані аргентинці, на чолі з капітаном Монті, повернулись додому на щиті.

Через рік альбіселесте взяти маленький реванш, здолавши Селесте на чемпіонаті Південної Америки. Для повноцінної вендетти аргентинцям бракувало перемоги на Олімпіаді. Альбіселесте зовсім не хотілося чекати ще довгих 3 роки, щоб поквитатися з уругвайцями за всі старі образи. І ось в травні 1929 року аргентинці отримали листа від FIFA, який змусив їх стрибати від щастя. Вже влітку 1930 року вони матимуть нагоду втерти носа уругвайцям на дебютному чемпіонаті світу. Цього разу аргентинці тренувалися набагато ретельніше, ніж перед Олімпіадою. В 1929 році в Буенос-Айрес приїхали самі родоначальники. Щоправда, це були не Арсенал, Евертон чи Шеффілд Венсдей, а скромний Челсі, який фінішував лише 9-м в другому дивізіоні. Аргентинські учні переплюнули англійських вчителів з рахунком 3:2. Однак ця перемога не додала латиноамериканцям оптимізму. Адже гра закінчилась гучним скандалом, який не обійшовся без Луїса Монті. За кілька хвилин до кінця поєдинку капітан лондонців Ендрю Вілсон у грубому підкаті скосив форварда господарів. Суддя відверто проспав цей фол. І тут аргентинські вболівальники вирішили влаштувати самосуд над британським м’ясником. Вони легко зім’яли нечисленні поліцейські редути та затопили поле. Натовп налякав навіть Вілсона, який не боявся самого чорта. Він пройшов Першу світову війну, де йому в руку влучив заряд шрапнелі. Через це Ендрю завжди одягав спеціальну рукавицю, яка маскувала понівечену кінцівку. Вілсон намагався заховатися в роздягальні від гарячих аргентинських вболівальників, але один з них дістав його та вдарив в обличчя.

Футболісти альбіселесте теж не відставали від своїх фанатів. Природно, що в епіцентрі бойових дій опинився Монті, який в бійках відчував себе, мов риба в воді. Він копнув в яйця Джорджа Роджера, котрий після цього підступного удару опинився в глибокому нокауті. Англійці ледве вирвалися з пекла, на яке для них перетворився стадіон. На цьому неприємності британців не закінчились. Якщо вірити главі делегації Челсі, хтось з аргентинських футболістів розбив скло в дверях гостьової роздягальні. За словами цього ж таки зацікавленого свідка, він бачив неподалік від місця злочину Монті. Гравці Челсі, розуміючи, що в роздягальні залишатися не надто безпечніше, ніж на футбольному полі, наче корки з шампанського вискочили звідти. Діставшись автобуса, заморські гості змогли трішки перевести подих. На жаль для Синіх, ненадовго. Коли вони спробували рушити, то виявили, що аргентинські фанати прокололи шини автобуса.

• Читайте також: Метаморфози Хосе Андраде: Чистильник взуття. Секс-символ. Алкоголік

15 липня 1930 року альбіселесте розпочали свій похід за Золотою Нікою. Аргентинці мали зіграти дебютний матч чемпіонату світу на новенькому «Сентенаріо». Але й тут латиноамериканський магічний реалізм відкоригував плани організаторів. Головна арена дебютного мундіалю змогла прийняти футбольний матч лише 18 липня, через 5 днів після першого матчу турніру. Тому аргентинцям довелося грати з французами на «Парк Сентраль», домашній арені Насьйоналю. Альбіселесте підходили до цього матчу в статусі явного фаворита. Не додавало галлам вістів й те, що вони 13 липня зіграли з Мексикою (якщо вірити деяким з гравців Синіх, вони з користю провели свій вихідний, відвідавши кілька борделів). На 2-й хвилині поєдинку Монті знову проявив себе в усій красі. Він так приголубив Люсьєна Лорана, що той до кінця матчу лише безпомічно шкандибав по полю (тоді замінами на мундіалях і не пахло). Попри гру в більшості, аргентинці ніяк не могли пробити Алексіса Тепо, який в цьому матчі стояв за двох. Також галли отримали допінг від місцевих вболівальників, які чудово розуміли, що лише сусіди можуть перегородити їхнім улюбленцям шлях до трофею. На 81-й хвилині Монті довів, що вміє не лише ламати суперників, а й грати в футбол. Його удар зі штрафного змусив капітулювати навіть фантастичного Тепо.

В наступному матчі аргентинці потренувались на мексиканських кошенятах – 6:3. До фінальної гри групового етапу аргентинці та чилійці підходили, маючи на своєму рахунку по дві перемоги. Ключовий матч перетворився на побоїще. За фотографіями, які вціліли з тих доісторичних часів, можна скласти враження про це «видовище». На них 30 поліцейських намагаються розборонити суперників, які йдуть стінка на стінку. Хто запалив іскру з якої розгорілося полум’я? Мабуть, ви без проблем відповісте на це елементарне питання. Чилієць Артуро Торрес збив Монті. Луїс миттєво підвівся з землі та потужним ударом в носа відправив свого кривдника в нокдаун. На щастя, поліцейським швидко вдалося вгамувати пристрасті. В футбол ж краще грали аргентинці, які заслужено пройшли до півфіналу. Там янкі не створили серйозних проблем альбіселесте, програвши в одні ворота з рахунком 1:6. Саме Монті відкрив рахунок в поєдинку. Але цього разу він обійшовся без свого традиційного дублю: гол + зламаний суперник.

В фіналі на вболівальників чекав матч мрії – Уругвай проти Аргентини. Луїс віддав би всі свої попередні досягнення за перемогу над Селесте 30 липня 1930 року. Щоправда, невдовзі в ці плани Монті довелося внести суттєві корективи. Коли арбітр Джон Лангенус дав стартовий свисток Луїс з радістю пожертвував б усіма своїми трофеями, щоб не перемогти у фіналі. В чому причина такої дивної метаморфози? Безстрашного Монті не на жарт залякали. Перед фіналом він отримав анонімне послання: «Якщо ти проігноруєш цього листа, то можеш розпрощатися зі своїм життям. До речі, як там здоров’я в твоєї дружини та дочок?». Монті ніколи не бракувало хоробрості, але життя рідних – зовсім інша справа. Тому Луїс відмовився грати в фіналі. Тренерському штабу довелося добряче поламати голову над тим, ким замінити Луїса. Зрештою, після тривалого перетягування линви, Монті в день матчу повідомив, що готовий зіграти в фіналі. Насправді, Луїса змусили вийти на поле у вирішальному матчі. Він зізнавався, що віддав би все золото світу аби цього дня опинитися якомога далі від «Сентенаріо»: «Я дуже боявся. Мені не виходили з голови дружина та доньки. Під час матчу я навіть не розумів, що зараз граю в футбол. Перед фіналом я постійно плакав та трясся від страху в роздягальні. Природно, що на газоні «Сентенаріо» в фіналі вболівальники побачили не звичного Бика (ще одне прізвисько аргентинця), а невинну овечку. Я був власною тінню. Мені дуже прикро, що я підвів партнерів, адже ми весь матч грали в меншості. Я впевнений, що з Чивідіні (він замінив би Луїса, якщо б Костолом таки закосив від фіналу) ми б взяли титул», – розповідав Монті.

Попри непомітність Луїса в першому таймі, він декілька разів загравався та забував, які наслідки матиме для нього перемога. Луїс був геніальним футболістом, і навіть демонструючи відсотків 30% своїх можливостей, взяв участь в двох гольових атаках Аргентини. Однак в перерві «добрі люди» нагадали костолому про те, що не зводять очей з його рідних. І в другій половині фіналу Монті скидався на колоса на глиняних ногах.

«Луїс просто стояв в центрі поля. Видавалося, що він просто не розумів, де знаходиться. Монті зовсім не нагадував того чудового диригента, якого ми бачили в сотнях зіграних ним матчів», – розчаровано відзначав El Grafico. В другому таймі, коли Уругвай перевернув хід матчу на свою користь, аргентинці почали шукати Монті, сподіваючись, що він, як завжди, поведе їх вперед. Проте Луїс просто стояв, показуючи, що йому плювати на результат матчу. Наприкінці матчу Кастро зробив контрольний постріл по воротах альбіселесте, встановивши рахунок 4:2. Попри поразку в фіналі, в Аргентині футболістів зустрічали як героїв. Преса писала, що їхні ідоли зробили у ворожому лігві все, що могли. Просто в фіналі їм не дали перемогти. Журналісти валили все на суддю, який закривав очі на численні фоли Селесте, уругвайських вболівальників, які готові були лінчувати альбіселесте в разі їхньої перемоги, та на Монті.

«Луїса в фіналі було не впізнати. Коли в одному з епізодів уругваєць впав, то Монті негайно підбіг до нього та допоміг йому піднятися. Хіба це той Луїс, до якого ми всі звикли? Фінал показав, що в нього замість яєць – піхва. Іншим гравцям теж погрожували, але це аж ніяк не вплинуло на гру. Лише Луїсіта наклала в штани», – писала одна з буенос-айреських газет. Монті зробили персоною нон ґрата як в аргентинській збірній, так і в Сан-Лоренсо. При зустрічі колишні друзі відмовлялися подавати йому руку. Луїс закинув тренування й почав думати над тим, щоб повісити бутси на цвях. Аж раптом прилетіли італійські купці, щоправда, не з Венеції, як в Шекспіра, а з Турина, що в футбольному плані значно спокусливіше. Луїсу пропонували такі гроші, які йому й не снились. На батьківщині Монті доводилося працювати в муніципалітеті, щоб якось звести кінці з кінцями, адже гроші в конвертах йому видавали в Сан-Лоренсо вкрай нерегулярно. А після конфузу в фіналі мундіалю, боси Святих вважали, що це Луїс має їм доплачувати за те, що вони миряться з присутністю в клубі прокаженого Монті. «В Аргентині після чемпіонату світу 1930 року я повинен був вибрати між боягузом та запроданцем. Я зупинився на другому варіанті».

В Ювентус Монті потрапив з подачі барона Маццоніса. Віце-президент б’янконері практично ніколи не помилявся з трансферами. Його недарма називали Мідасом, адже все до чого він доторкався згодом перетворювалося на золото. Щоправда, коли в Ювентусі вперше побачили Луїса, то подумали, що цього разу нюх підвів Маццоніса. Схильний до повноти Монті за кілька місяців простою набрав близько 20 кілограмів зайвої ваги. Гравці Ювентуса почали насміхатися над Монті, заявляючи, що цей бик більше пасує не для кориди, а для бійні. Папараці теж вставили свої 5 копійок: «Тепер Луїса варто називати не «ширше двох», а «ширше трьох». Бик вирішив втерти носа всім своїм недоброзичливцям та почав тренуватися, як проклятий. День Луїса починався о 6 ранку з 10-кілометрової пробіжки. Для того, щоб швидше скинути зайві кілограми, Монті тренувався в трьох вовняних светрах. Бик відмовився від будь-яких транспортних засобів, за що й отримав прізвисько – «людина, яка ходить пішки». Каторжна праця швидко дала свої плоди. Через два місяці Луїс скинув 20 кілограм. Він став одним з головних гвинтиків ідеального механізму Ювентуса, який 5 разів поспіль вигравав скудетто. Та й Вітторіо Поццо аж ніяк не міг обійтися без універсального солдата Монті….

Після того як на 76-й хвилині Антонін Пуч відкрив рахунок в фіналі мундіалю, життя Луїса і його партнерів по Скуадрі Адзуррі висіло на волоску. Тоді італійські задниці врятував ще один оріунді. Раймундо Орсі за 9 хвилин до фінального свистка дивовижним ударом пробив Планічку. А на початку овертайму Ск’явіо замкнув пас Гуайти, зробивши Італію чемпіоном світу.

Монті згадував: «За перемогу в фіналі нам обіцяли, що ми отримаємо все, що захочемо: жінок, гроші, автомобілі, будинки. Але мене це зовсім не спокушало. Головний приз, який я дістав за перемогу на мундіалі, був безцінним. Це було моє життя».