Як Київ Москву на місце ставив. Перемога Динамо над Спартаком, як привід полюбити футбол

Автори UA-Футбол діляться з читачами найпотаємнішим - продовжуємо цикл матеріалів про знакові, пам'ятні, визначальні матчі, які так чи інакше вплинули на розвиток і становлення журналістів українського футбольного порталу №1. Сьогодні про історичне протистояння, відродження "Динамо" в 90-х, дивовижну команду Сабо, молодого Реброва і Леоненка-футболіста. Свого часу Віктор Леоненко дійсно був чудовим форвардом.

За що ми любимо футбол? За інтригу, за видовищність, неймовірні емоції, атмосферу свята і голи? Не без цього, але, швидше за все, ця гра як ніщо інше схожа на саме життя. Іноді позбавлена ​​логіки, іноді драматична, може здаватися несправедливою, але також приносить неймовірну радість, коли наша улюблена команда досягає успіху, перемагає. Особливо, коли перемагає заслужено, показуючи гарний футбол, і повністю домінує над сильним суперником.

Як і багато інших, я полюбив футбол з тих пір, як батько купував нам квитки на стадіон. В кінці 80-х, тоді ще на київському "Республіканському" я вживу спостерігав за командою Лобановського і захоплювався кумирами - Олегом Блохіним, Ігорем Бєлановим, Олександром Заваровим, Олексієм Михайличенком та багатьма іншими. Але ці дитячі спогади уривчасті і неповні. А ось матч 1994 року "Динамо" Київ - "Спартак" Москва пам'ятаю і зараз в найменших подробицях. Мабуть, саме цей матч і став багато в чому визначальним для мене.

Раніше в тому сезоні в кваліфікації ЛЧ кияни розібралися з "Силькеборгом" (0:0 і 3:1), вийшов такий собі розігрів перед головним шоу. Власне завдяки перемозі над датчанами "Динамо" і вийшло в основний раунд Ліги Чемпіонів 1994/95. Нескінченне очікування жеребкування, хвилювання і... перша ж гра в групі з непримиренним суперником. Ні, суперником не те слово - справжнім ворогом. Так, саме такі тоді були настрої серед уболівальників.

Матчі між "Динамо" і "Спартаком" без зайвої скромності продовжували називати дербі. На початку 90-х це залишалося протистояння кращих команд Східної Європи, до того ж найтитулованіших клубів недавно зниклого СРСР. Ну і давно сформовані відносини між уболівальниками і клубами...

Тут необхідно зробити короткий екскурс в історію, щоб розуміти ситуацію, в якій ми всі перебували. Всього три роки пройшло, як совєтська імперія розпалася, при цьому напруга між Києвом і Москвою зберігалася, особливо в спорті. На Чемпіонаті Європи 1988 і Чемпіонаті світу 1990 кістяк збірної СРСР був складений з українських гравців, успіхів на міжнародній арені домагалися наші команди і наші футболісти, а рейтинги, коефіцієнти "Союзу нерушимого республік свободних", і з ними право виступати на європейській і світовій аренах дісталося Росії. Багато ключових гравців прийняло російське громадянство, багато в чому для того, щоб зіграти на ЧС-1994.

• Читайте також: Історія однієї зради. Як "живий" матч в Німеччині навчив не засуджувати уболівальників

Україна тоді все починала з нуля і перемогу над "Спартаком", в той час найсильнішою командою Росії, неможливо переоцінити. Група в сезоні ЛЧ 1994/95 нам попалася дуже непроста - "ПСЖ" і "Баварія" так само були суперниками киян, але серед уболівальників йшли розмови: "Неважливо, як ми зіграємо з мюнхенцями і парижанами, очевидно, вони сильніші, головне ж обіграти москвичів". На жаль і на щастя, так воно і сталося. Але хто зараз згадуватиме про наступні п'ять поспіль поразок на євроарені, коли у нас в пам'яті залишилася така яскрава перемога.

Жоден огляд, жодна трансляція не зможе передати атмосферу того матчу, розвиток подій, драматизм і напругу, яка буквально зависла в повітрі. Команда Йожефа Сабо виглядала на голову сильнішою за гостей, але забити не виходило. Флангові прориви Лужного і Косовського, чудові паси Ковальця, помітно старався Леоненко, не менше трьох можливостей вразити ціль було у лідера атак киян того часу. М’яч не йшов у ворота.

Вся київська команда виглядала чудово, але не просто не забивала, а пропускала м'ячі. Вже на 12-й хвилині Пісарєв забив безглуздий гол після банального навісу з флангу. Шок на трибунах. Потім Косовський заробив пенальті, а Михайленко програв дуель Тяпушкіну. І вершиною несправедливості став гол Тихонова ближче до перерви, несподіваний провал нашої оборони в центрі поля і Шовковський не встиг на перехоплення.

• Читайте також: Коли Метеор ще був головним стадіоном Дніпра. Як я полюбив футбол

"Динамо" йшло на перерву, програючи 0:2. На переповненому стотисячному стадіоні тоді панували змішані почуття. З одного боку - гра подобалася, було відчуття, що "біло-сині" сильніші і повинні дотискати "м'ясо", як мінімум відіграти два м'ячі, але страшна невдача, злий рок переслідував команду.

Все стало на свої місця у другому таймі, справедливість запанувала. Майже відразу після свистка арбітра про відновлення гри вдалося забити Леоненку. Двох обіграв форвард і класно пробив у самісінький кут – от міг же. "Динамо" ще додало, контролювало м'яч і мчало вперед, більше не помиляючись в обороні, майже не помиляючись - сейв Шовковського після небезпечного удару Цимбаларя. Потім "Спартак" грав на утримання рахунку. За це і поплатився. Хоча згадуючи той вечір, є таке відчуття, що по-іншому і бути не могло. Після пасу Ковальця Леоненко зробив дубль, а Ребров, який вийшов на заміну в другому таймі, забив вирішальний третій гол. Ще один асист Ковальця, 20-річний Ребров замикав дальню штангу. Мурашки по шкірі, після кожного наступного перегляду фрагментів цього неймовірного протистояння.

Підсумкове - 3:2, знаменна перемога "Динамо", справжнє свято і буря емоцій. Звичайно, після матчу не обійшлося без традиційних "дружніх" зустрічей уболівальників. Гостей з Москви тоді зустріли і проводили в кращих традиціях "братніх народів".

Для мене це був не перший матч на стадіоні, але один з перших усвідомлених, і саме він залишив в пам'яті найпомітніший слід. Все було в ньому - інтрига, видовищність, неймовірні емоції, фантастична атмосфера і заслужена перемога. А ще цей матч показав, що Москва завжди і у всьому залишається позаду Києва, воля до перемоги української команди дала хороший імпульс для становлення нашого футболу, самоствердження і майбутніх успіхів. І не тільки у футболі. Часто згадуючи той матч, приходжу до думки, що перемога москвичів в першому таймі стала можливою тільки через відсутність удачі у господарів, але Фортуна посміхається сильнішим, тим, хто хоче перемогти і робить для свого успіху все можливе. Головне ніколи не опускати руки, тоді і "другий тайм" буде за нами.