Нульова нічия проти німецького гранда при жахливому морозі. Тоді я вперше сходив на футбол

Ми в UA-Футбол продовжуємо розповідати читачам про знакові матчі в житті кожного з нас: автори і редактори згадують атмосферу першого знайомства з футболом через телевізор або прямо на стадіоні. Пропонуємо і вам перейнятися духом минулого, а в коментарях ви завжди можете поділитися своїми спогадами про важливі для вас футбольні події в історії. Сьогодні - про "Шахтар", Лігу чемпіонів та Львів.

Незважаючи на любов до футболу з раннього дитинства, вперше на стадіон в якості глядача я потрапив лише в 17-річному віці в компанії свого батька і його друзів. Хмельницький - не дуже футбольне місто і на матчі "рідного" клубу я ходити відмовлявся. Зате, як тільки донецький "Шахтар", через складну ситуацію на сході країни, "перемістився" до Львова, ближче до мене, відразу виникло бажання подивитися футбол наживо, а не просто через екран телевізора. Можна сказати, що я був щасливчиком, адже потрапив не на рядовий матч УПЛ або кубка, а відразу на плей-офф Ліги Чемпіонів, коли в Україну завітав один з найтитулованіших клубів світу - "Баварія". Погодьтеся, це велика удача наживо поспостерігати за такими майстрами як Нойер, Алонсо, Швайнштайгер, Левандовскі, Гетце, Алаба.

Крім радості і передчуття - відчувалося і якась тривога. По-перше, дуже не хотілося при першому ж живому перегляді футболу побачити побиття команди, яку будеш підтримувати. Шанси на провал були немаленькі. І справа не тільки в силі суперника, але і в стосунках "Шахтаря" з німецькими клубами. За рік до цього була ганьба в Леверкузені (чотири голи в ворота Пятова). А за п'ять днів до заповітного матчу Левандовскі і компанія відірвалися в грі з "Гамбургом" (5:0). Залишалося сподіватися, що вони свій ліміт голів на найближчий час вже вичерпали (забігаючи наперед - саме так воно і вийшло).

Гра проходила в середині лютого. Львів не надто дружелюбно зустрів гостей з Мюнхена дуже холодною погодою. На вечір передавали порядку мінус 10, а значить підготуватися потрібно було серйозно. Пити алкоголь ні вік, ні стиль життя не дозволяв, а тому доводилося робити ставку на інші засоби захисту від холоду. У хід пішли підштаники, дві пари штанів, максимальна кількість кофт і светрів. Одним словом, стиль "полоненого німця в 43-му".

Але найбільший мінус поїздки - це дорога до стадіону. Він розташований не в центрі міста, а на самій його околиці, й доїхати туди в день гри було не найпростішим завданням. Варіант поїздки в тролейбусі відпав відразу, бо залізти туди було практично неможливо. Здавалося, що на таксі можна буде дістатися швидше, але в цей же момент занадто багато людей поїхало на футбольну арену, а тому більшу частину часу ми просто стояли в пробці.

Далі не стало легше. Попереду належало пройтися ще кілометр до самого стадіону і це при такому-то холоді. Подолавши всі випробування ми все ж добралися до пункту призначення і досить спокійно пройшли на наші місця. Благо, виїхали з запасом, а більшість фанатів люблять підходити до стадіону за п'ять хвилин до гри. Видно, у них таке хобі - штовхатися в чергах.

Розминка гравців практично не викликала емоцій, але був час зробити декілька пам'ятних фото. Найцікавіше почалося з гімну Ліги Чемпіонів. Це саме той випадок, коли "краще один раз почути наживо, ніж сто разів через телевізор".

Сама гра вийшла не такий видовищною, як хотілося б. Перша половина пройшла при істотному натиску баварців, які без проблем проходили центр поля і кілька разів турбували П'ятова. Наші вболівальницькі місця були на половині поля гостей, тому можна було уважно стежити за нудьгуючим Нойером, якого атака "гірників" майже не напружувала. Він спокійно ходив біля своїх володінь і іноді отримував передачі від партнерів.

Більше самого матчу захоплювала атмосфера на стадіоні. Не потрібно зайвий раз говорити, що на гру проти "Баварії", "Арена Львів" була забита вщерть (на єврокубки тоді ходили з великою радістю). За офіційними даними - гру відвідало понад 34 тисяч глядачів. Було дуже незвично бачити стільки народу одночасно, адже минулим рекордом за скупченням людей для мене був прем'єрний сеанс останнього "Гаррі Поттера". Особливо круто було, коли всі глядачі робили, так звану, "хвилю". Вона і з екрана телевізора добре виглядала, але коли ти бачиш це вживу, а паралельно ще й береш участь - радість від того, що відбувається, збільшується в рази. Додатковий плюс від "хвилі" - можливість зробити хоч якісь рухи і трохи зігрітися.

Другий тайм був набагато приємнішим за перший. У ньому зародилася надія на можливу перемогу. Ювіляр Хабі Алонсо (сота гра в ЛЧ) отримав не найпотрібнішу жовту картку, яка стала для нього другою. Здавалося, що ось зараз варто піти вперед, ризикнути, адже "не так страшний грізний суперник, коли він в меншості". Але Луческу вирішив не ризикувати, а просто довести матч до нульової нічиєї. Його вчинок зрозумілий, але як же мені, 17-річному вболівальнику, який вперше бачив гру команди з трибун, хотілося побачити забитий гол.

Вибратися зі стадіону після матчу було ще складніше, ніж туди дістатися (хоча здавалося, куди вже). Завданням нашої групи з шести чоловік було якомога швидше знайти таксі, бо до поїзда залишалося трохи більше години. Водій, з яким ми домовилися заздалегідь, нас "продинамив", а тому потрібно було дуже різко шукати іншого. За підсумком, сам не знаю як, але ми втиснулися в першу ж машину і досить швидко доїхали назад. Картина була досить весела, коли шість немаленьких чоловіків, в позі "скрученого банана", намагалися вчасно доїхати до вокзалу, щоб всю ніч потім на ньому не ночувати. Але, не знаю яким дивом, нас чекав хепі-енд. І ми не просто встигли вчасно доїхати до вокзалу, у нас навіть залишилося небагато часу на купівлю їжі в дорогу.

У самому поїзді ми були в піднесеному настрої. Тоді здавалося, що в матчі-відповіді можна буде знову зіграти на утримання, зробити ставку на контратаки. Але за три тижні в Мюнхені, коли я сидів біля екрана телевізора, "Шахтар" протримався цілих три хвилини. А після - фол Кучера, пенальті і кінець інтриги. Варто відзначити, що автор до сих пір не підтримує рішення арбітра. Вилучати Олександра на самому початку - вчинок невиправданий і несправедливий. Потрійне покарання, яке знищує будь-які шанси андердога.

PS. За рік я знову вирушив до Львова на матч "Шахтаря" проти німецької команди.Тільки в той раз, в лютому в Україну прилетів "Шальке". Уявіть рівень мого розчарування, коли матч знову завершився без голів. Тоді я зарікався, що на футбол до Львова більше приїжджати не буду. Благо, гнів мій був недовгим, вже в травні я втретє відвідав "Арену-Львів" і в той день "гірники" без особливих проблем розібралися з "Динамо" - 3:0.