У листопаді 86-го. Як Алекс Ферґюсон заклав фундамент Манчестер Юнайтед

У нинішньому сезоні "Манчестер Юнайтед" виглядає досить непогано - команді пророкують повернення до топ-четвірки та подальшу реорганізацію. Попри стартові помилки Еріку тен Гагу довіряють та вбачають у ньому "саме того" - фахівця, що нарешті покладе край усім бідам.

Якщо ж оцінювати пройдений етап більш глобально, то це - повний провал. За іронією долі останнім, кому підкорилися трофеї, був Жозе Моурінью - людина, яку на "Олд Траффорді" взагалі-то не прийнято хвалити. Та і він не досягнув жаданої величі - вболівальники все одно відмотували час назад, згадуючи сера Алекса Ферґюсона.

І знову згадають. Сьогодні знаменна дата - рівно 36 років тому, 6 листопада 1986-го, поважний шотландець був представлений у якості головного тренера. "Червоні дияволи" відкрили нову епоху, але якою видався її старт? Пропонуємо вашій увазі ретроспективу.

***

"МЮ" Аткінсона любили і навіть обожнювали. У порівнянні з прагматичним Дейвом Секстоном, який боявся зробити зайвий крок, Великий Рон виглядав розкуто і рок-н-рольно. Команда це відчувала: в один момент могла запросто декласувати суперника, а потім, охоплена емоціями, поступалася непримітному середняку.

Рон Аткінсон та МЮ в фіналі Кубка Англії 1983, фото Getty Images

Наочний приклад: у розіграші 1985/86 "манкуніанці" фінішували четвертими - вище "Челсі" та "Арсенала" - і Аткінсона, що тривалий період утримував певну планку, дружньо поплескали по плечі. А от старт наступної кампанії викликав ледь не блювотний рефлекс: три поспіль поразки у серпні, стільки ж - у вересні і ось "Юнайтед" на 21-у місці. З 22-х.

Кілька перемог непомітно розчинилися на тлі серії нічиїх і 6 листопада Рональду вказали на двері. Офіційним тригером послугував виліт із Кубка футбольної ліги - "Саутгемптон" пронісся вихором і зафіксував на табло 4:1. Хоча, правду кажучи, справа й так була попередньо вирішена - Мартін Едвардс, який головував у клубі з 1980-го по 2002-й роки, домовився з Ферґюсоном.

Під Едвардсом теж похитувалося крісло і він хотів отримати беззаперечну зірку. Вісім медалей, взятих на просторах Шотландії, і не з "Селтіком" чи "Рейнджерс", а з "Абердіном" - це круто. Втім, й вони тьмяніли, коли йшлося про звитяги в Європі - у 1983-му Алекс дав по зубах мадридському "Реалу" і після Кубка володарів кубків поповнив колекцію Суперкубком УЄФА ("Гамбург" Ернста Гаппеля не витримав тиску "Абердіна" і поступився 0:2).

Солідний результат, гідний уваги. Ферґюсон ще не був "сером" і "Ферґі", проте стовідсотково сформованим спеціалістом. Причому відмінним від Аткінсона - виваженим, вдумливим і стратегічним. Все це підкуповувало, але перш ніж запросити шотландця, довелося трохи погратися у шпигунів.

"Очевидно, я не міг просто подзвонити в "Абердін" і сказати: "Це Мартін Едвардс, я можу поговорити з Алексом Ферґюсоном?" Тож одному з моїх директорів спало на думку зімітувати шотландський акцент і сказати, що він є агентом Гордона Стракана".

Стракан був прекрасним приводом - півзахисник з’явився на "Театрі мрій" у 1984-му і під час перемовин Едвардс та Ферґюсон познайомилися.

"Тоді у нас виникла проблема, оскільки Стракан підписав контракт з "Кельном". "Абердін" хотів отримати від нас більше грошей, Алекс цьому посприяв і тоді я з ним особисто познайомився. Тож тепер, як тільки я зв’язався з Алексом, то просто запитав, чи варто нам приходити на розмову. Він дав нам правильний сигнал і ми домовилися зустрітися вночі. У мене не було жодного короткого списку із кандидатів. Це було ще до того, як звільнили Рона".

***

Ферґюсон був вдячний Аткінсону, у якій манері той пішов - жодних нарікань, злості і прокльонів. Рональд міг наостанок жбурнути камінь (погодьтеся, все ж неприємно, коли за твоєю спиною ведеться діалог), проте натомість продемонстрував тактовність. І це, мабуть, єдине, що хоча б якось відбілювало його репутацію - адже у "МЮ" панував цілковитий хаос. Ні структури, ні ідеї, про зразкову поведінку годі й говорити.

Ось що пригадав сер Алекс:

"Питання дисципліни хвилювало мене всю кар’єру. Коли я обговорював з Мартіном Едвардсом пропозицію у листопаді 1986-го, він обмовився, що деякі гравці забагато п’ють. Він сказав, що клуб цікавився мною, бо я мав репутацію тренера, який цінує дисципліну і не терпить неналежної поведінки. Коли я очолив "МЮ", у команді нехтували багатьма речами, включно з одягом, у якому гравці їздили на виїзні матчі. Вони вбирались у спортивні костюми компанії, що була спонсором - Reebok, Puma, Adidas. Це було неподобство. Я негайно наказав, щоб вони їздили в брюках, клубних блейзерах і краватках".

У 60-х, розбудовуючи знаменитий "Лідс", Дон Реві наполіг на тому, щоб команда носила білий колір - референс, зроблений у бік мадридського "Реалу", стрепенув роздягальню та допоміг набути ідентичність. Ферґюсон цінував подібні штуки, та і менталітет у "МЮ" був - лише приспаний.

фото - Getty Images

Взагалі шотландець прагнув керувати усім, стати насамперед менеджером, який задасть тональність і вектор. Взяти ту ж молодіжку - Ерік Гаррісон був хорошим тренером, однак потенціал його вихованців не вражав. Ферґюсон схопився за голову - "Сіті" генерував більше випускників і мав кращі підготовчі умови. Нічого-нічого - з ініціативи Алекса був розширений скаутський відділ і через кілька років світ побачив Клас 92.

Або тренувальний процес - Ферґюсон обрав модель, якій залишився вірним до самісінького кінця:

"Я робив акцент на контролі м’яча. Коли я очолив "Сент-Міррен", то започаткував тренувальні квадрати, в яких двоє гравців змагалися проти чотирьох в обмеженому просторі. Ми почали з квадратів приблизно 23 на 23 метри. Метою було покращити навички у роботі з м’ячем. Коли було помітно прогрес, ми звузили квадрати. Це допомагало розвивати майже усі якості: уважність, роботу корпусом, культуру пасу. Зрештою, це навчило грати в один дотик. Цей метод я використовував до свого останнього тренування в "МЮ", що відбулося 18 травня 2013-го".

Саме у таких нюансах і криється успіх Ферґюсона - у вмінні бути собою, безпомилково оцінювати людей, встановлювати стандарти, слухати і не ігнорувати дрібниці. Він чітко усвідомив - як це не парадоксально, але результат у момент закладення фундаменту не є прерогативою. Забігаючи наперед, наголосимо: коли по завершенні дебютного відрізку "манкуніанці" фінішували одинадцятими, то Алекс був невимовно радий. Його погляди дали паростки.

"Я завжди знав, що неможливо зібрати видатну команду без організації. Більшість власників клубів і тренерів займається підбором складу без будь-якої чіткої мети. Вони роблять усе навиворіт і надто женуться за миттєвим результатом. Перш ніж збирати чудову команду, треба вибудувати чудову організацію, в якій усі елементи будуть на своїх місцях. Для цього потрібен час.

Коли я прийшов у "МЮ", у нас було чотири чи п'ять департаментів, у яких працювало 85 людей, включно з агрономами, робітниками пральні, кухарями та адміністративним персоналом. Клуб заробляв на продажу квитків та сезонних абонементів. Якщо нас показували по телевізору, що в середині 1980-х бувало дуже рідко, ми отримували невелику чотиризначну суму за права на трансляцію. Коли я оцінив ситуацію, я захотів спершу розбудувати клуб, а не сформувати команду".

***

Що цікаво, свій дебютний матч Ферґюсон програв - на виїзді "Оксфорду" (0:2). Підкреслимо одну особливість: шотландець, поринаючи у давнину, залюбки ділиться менеджерськими тонкощами (що аж написав кілька книжок), однак мало розказує про саму гру. Бо вона була відверто жахливою, принаймні, у перший місяць.

Що робити з матеріалом, який не одразу піддається обробці? У одному з інтерв’ю коуч розповів, як боровся з надмірним алкоголізмом і небажанням оточуючих коритися. Правило "лідирувати, а не керувати" не давало плоди. "Футболісти думали, що я мало що можу сказати про себе і якщо підозрювали, що все це нервує мене, то мали рацію", - резюмував Ферґі.

Все відбувалося не за помахом чарівної палички - як би Ферґюсон не хвалив тих виконавців, з якими починав, реальність є такою, що він не міг дочекатися літнього міжсезоння і трансферного періоду. Як тільки він настав, то найперше був придбаний Вів Андерсон - захисник, вишколений Браяном Клафом. Клаф хоч і любив прикластися до пляшки, зате мав міцний кулак - Ферґі якраз шукав поводирів, що дали б необхідний імпульс.

"Я сказав Мартіну Едвардсу, що мені дійсно потрібно близько восьми нових гравців. На мій подив, він був шокований. Можна сказати, я був шокований тим, настільки він був шокований".

Це все було потім, а от у листопаді-початку грудня справи йшли так собі. Після поразки - непереконливий обіграш "Квінз Парк Рейнджерс" (1:0) на "Олд Траффорді". Далі - двічі поспіль по 3:3 з "Тоттенгемом" та "Астон Віллою". Із плюсів - присутність бойового характеру, очевидний мінус - дірява оборона; прикметно, що троє із захисників, які брали участь у цих поєдинках (Йон Сівебек, Грем Хогг та Кевін Моран) у найближчому майбутньому покинули колектив.

Втім, Ферґюсон шукав і опору - нею стали Браян Робсон та Норман Вайтсайд, футболісти атакувального плану. Ставка на цю зв’язку спрацювала - помалу, але "Манчестер" почав вилазити із функціональної та психологічної ями. Тріумф проти "Лестера" (2:0) був підкріплений подарунком на Boxing Day - "Ліверпуль" капітулював 0:1.

Це неабияк окрилило і в подальшому "червоні дияволи" видали шестиматчеву безпрограшну серію - 4 перемоги, 2 нічиї, 10 забитих та 2 пропущені. Причому у суперниках не статисти - "Арсенал", "Манчестер Сіті" та "Ноттінґем Форест".

фото - Getty Images

А ось квітень-травень склалися сумбурно - повторна вікторія проти "Ліверпуля" була зіпсована поразками, допущеними у боротьбі з "Ньюкаслом" (1:2) та "Вімблдоном" (0:1). "Банда психів" під орудою Дейва Бассета не дала розвернутися "МЮ за підтримки рідних трибун - єдиний м’яч відвантажив Денніс Уайз…

***

У сучасному футболі немає сантиментів. Зараз складно повірити, щоб хтось чіплявся за тренера, який не може виграти бодай щось впродовж чотирьох сезонів. Преса старалася зліпити із Сульшера наступника Ферґюсона, однак нічого не вийшло - варто було керівництву МЮ підняти ставки, як норвежець кулею вилетів за поріг.

Ферґі також стояв за крок від краху, але його врятував Кубок Англії-1990. Як зізнався Едвардс, він завжди підтримував Алекса, проте нашіптування з боку ледь не перетворилися у його внутрішній голос.

Добре, що розум узяв гору. "Тиск зростав і зростав, все було досить погано, але стало б ще гірше", - пояснив Мартін.

З обіграшем "Крістал Пелес" у 1990-му в кабінетах "Манчестер Юнайтед" полегшено видихнули. Нарешті запрацювали принципи, закладені Ферґюсоном у перший рік його роботи. Вони довели свою актуальність, були дбайливо перенесені через більш ніж чверть століття і гарантували 48 трофеїв - поки що ніхто і поряд не стоїть із таким досягненням.