Падіння Прометея. Як Манчестер Юнайтед прощався з Боббі Чарльтоном

На вісімдесят сьомому році життя не стало Роберта Чарльтона. Прославлений футболіст залишив по собі добру памʼять, встановив безліч рекордів та став іконою “Манчестер Юнайтед”. Але як він пішов із клубу?

Ніхто та ніщо не може кинути тінь на знаковість Боббі Чарльтона. Найкращий гравець в історії Англії із величезним запасом, чемпіон світу, тріумфатор Кубка європейських чемпіонів, володар “Золотого мʼяча”. Один із небагатьох “малюків Басбі”, хто вижив у Мюнхенській авіакатастрофі та повернувся на поле; беззаперечний лідер, який допоміг “МЮ” оговтатися від втрати та вивів його на вищий рівень, підкріплений трофеями.

Словом, про Чарльтона можна говорити багато — усі дифірамби виправдані. Ми також розповімо епізод, але з відтінком смутку — як атакувальний півзахисник провів останній матч за “червоних дияволів”.

Rest in Peace, Sir Bobby Charlton ???? pic.twitter.com/XstXQyEYG3

— 90s Football (@90sfootball) October 21, 2023

***

5 травня 1971-го Метт Басбі поставив остаточну крапку в якості тренера — переміг “Сіті” у дербі. Рахунок 4:3 видався ковзким (“містяни” сильно додали у другому таймі та цілком претендували на очко), проте Чарльтон, Лоу та Бест, який напрацював на дубль, все ж гарантували сприятливий результат.

Це не було прощання на мажорній ноті — по-перше, “манкуніанці” фінішували восьмими у турнірній таблиці, по-друге, Басбі раніше вже йшов. У 1969-му “МЮ” опинився перед невідомістю, спробував варіант із Вілфом Макгіннессом, пожалкував про про це та навколішки вмовив метра знову приступити до роботи.

Через два роки й близько не було впевненості у завтрашньому дні — попри те, що Метт вказав на ірландця Френка ОʼФаррелла, як на свого наступника, всі розуміли, що кризи не оминути. Коли все залежить від конкретної людини, то це цілком логічний процес. Подібний розвиток подій ми бачили з відходом Алекса Ферґюсона — як не старається “Юнайтед”, однак досі не відповідає минулим, просто таки захмарним стандартам. Ерік тен Хаг приніс першу нагороду після безтрофейної засухи, але чи задоволені фанати? Питання риторичне.

Не всі футболісти здатні адаптуватися до кардинальних змін, дехто взагалі не вважає це за потрібне. Для Чарльтона Басбі був другим батьком та пройшов з ним крізь вогонь та воду (не лише метафорично). Коли іменитий наставник залишив справи та був оголошений ОʼФаррелл, півзахисник відмовився всерйоз приймати нові порядки.

Треба визнати, що в тридцять чотири важко “переформатуватися”. Чарльтон володів залізобетонним авторитетом, сама команда помітно постаріла та дивилася у бік капітана. Власне, кому цікавий ірландець, прибулий із “Лестера”?

ОʼФаррелл панікував, влаштовував розбірки тет-а-тет, не знав, як дати раду пасивній роздягальні. Будучи призначеним у червні 1971-го та звільненим у грудні 1972-го, він не вважав свій період провальним — все через Боббі, з яким посварився та прагнув виставити за поріг.

Це не був конфлікт на особистому підґрунті, базувався на спортивній складовій, проте вщент програний. Тут ще роль дісталася Метту, який втручався у залаштунки та цим “підкосив” Френка: “Басбі вибрав мене особисто. Він описав, що треба зробити, дав мені пʼятирічний контракт. Втім, пролунали тривожні дзвіночки, коли Метт поставив під сумнів мої рішення. Це заважало та зробило мою роботу неспроможною”.

Фігура Басбі досі відчувалася та висіла над головою — виникло враження, що саме його вердикт є підсумковим та давав імунітет конкретним гравцям. Тож ОʼФаррелл протримався вісімнадцять місяців та після поразки “Кристал Пелес” (0:5) склав повноваження. Перший раунд Чарльтон витримав.

Однак невдовзі Метт сам усвідомив сувору реальність — жоден тренер не витягне клуб із таким багажем. Висновок? “Забронзовіла” еліта повинна піти. Хто потягне цю місію?..

Вболівальники “манкуніанців” не дуже люблять Томмі Догерті, адже у його час команда вилетіла з Першого дивізіону. Але менеджеру, відомому по успішній трансформації “Челсі”, варто віддати належне — він зробив усе, щоб втілити перестановку поколінь. Звісно ж, не без допомоги Басбі, який, незважаючи на нещадну критику преси, дав повний карт-бланш. Ось як воно трапляється — спочатку ти “зʼїдаєш” за аналогічну ініціативу ОʼФаррелла, чим фактично ламаєш йому подальшу карʼєру, а потім всіляко підтримуєш співвітчизника. Зла іронія, не інакше.

На порядок денний були винесені насамперед три кандидатури. Догерті подобався Деніс Лоу, але того замучили травми і ніхто не знав, на що розраховувати в майбутньому.

Бест? Гріх викидати двадцятисемирічного нападника, проте Джордж не зраджував собі у позаігрових втіхах.

Підкорювач жіночих сердець настільки сильно саботував ідеї Томмі, що останній образився та твердо гадав, що Бест його спеціально підставив та зруйнував плани, коли повернувся спиною. Пояснення наступне: “Я шахраював на тренуваннях, я шахраював на полі. Я більше не міг цього робити, не хотів брати участь у цьому. Я сказав: “Досить. Чесно”.

Чарльтон? На камеру Боббі вражав ввічливістю та скромністю. В більш інтимній атмосфері англієць не добирав слів та примхливою поведінкою нагадував Кріштіану Роналду, правда, обійшовся без інтервʼю. Догерті дав зрозуміти — час сплив і вибрики не вплинуть. Ні в якому разі це не походило на “злив” (як не крути, в кампанії 1972/73 гравець забив 8 мʼячів — найбільше серед партнерів), але саме прізвище тяготіло, було свідченням вчорашньої епохи. На жаль, так стається з усіма.

***

Майже увесь сезон Чарльтон провів від дзвінка до дзвінка. Проблема полягала у тому, що він не міг самотужки тягнути таку конструкцію, оскільки вищезгадані конфлікти зробили “червоних дияволів” дуже незбалансованими та з підірваною мотивацією. Боббі доклав до цього руку, тож мусив миритися зі становищем — як результат, “МЮ” погано почав у чемпіонаті (перша вікторія відбулася аж в 10 турі) та глобально прийшов до тями лише у лютому-березні, після чого зафіксував серію із пʼяти перемог поспіль.

Забігаючи наперед, констатуємо, що “Манчестер Юнайтед” посів вісімнадцяте місце. Колектив міг дещо підправити турнірне положення, але в кінцівці дистанції неочікувано поступився “Шеффілду” (1:2). Залишився поєдинок з “Челсі” на “Стемфорд Бридж” й саме 28 квітня 1973-го Боббі мав попрощатися — заради такої події на лондонській арені зібралося більше 40 тисяч глядачів, ще з десяток ошивався неподалік. Буденна зустріч між суперниками, що давно ні на що не претендували, перетворилася на гучне свято.

Перед стартовим свистком репортери BBC спіймали цікавий епізод — Браян Мірс, голова правління “Челсі”, подарував Чарльтону памʼятний портсигар із гравіюванням. Все це сталося блискавично — в ФА обмежили будь-які сторонні презенти, щоб уникнути спекуляцій, й надали плеймейкеру двадцять пʼять фунтів стерлінгів.

Сам матч видався невиразним — господарі тиснули, “МЮ” відбивався, й ці муки припинилися на 60 хвилині. Пітер Осгуд не зумів як слід обробити мʼяч після скидки партнера, й круглий зрикошетив від його гомілки прямісінько повз воротаря Алекса Степні. Потім газетярі вправлялися у жартах — це ж треба, побачити такий комічний гол у грі імені Чарльтона, відомого філігранною технікою.

Daily Express відреагував з іронією: “Шкода, що переможний гол Осгуда виявився таким невдалим, що він мало не вибачився”. Пітер й справді смішно стенув плечима, що потрапило у трансляцію — мовляв, маємо, що маємо.

Втім, вже скоро всі перемкнулися суто на Чарльтона — рефері Джон Єйтс сповістив про завершення й вболівальники радісно заревіли. Боббі посміхнувся, обмінявся рукостисканнями, салютував публіці і оточений журналістами попрямував у підтрибунне приміщення. Фінал не був настільки красивим, про що із сумом зізнався Чарльтон, але все одно епохальним.

Боббі Мур дав коментар на сторінках Daily Mail: “Боббі приніс на “Олд Траффорд” клас та славу. У найглибших закутках Південної Америки єдині два слова, які місцеві жителі знали англійською, були “Боббі Чарльтон”.

Так було і в найвіддаленіших куточках Європи. Куди б він не їхав, натовп впізнавав його, махав рукою та просив автограф. Його ефектні голи та спортивна майстерність поєднувалися з ніжністю та скромністю.

Він міг би стати найвидатнішим лівим нападником, якого бачив світ. Натомість він задовольнився безсмертям у півзахисті. Я буду сумувати за тобою, і футбол більше не побачить таких, як він”.

Догерті запевнив, що докладе максимальних зусиль, щоб підписати гідну заміну: “Це величезне завдання — замінити такого видатного виконавця. Це майже неможлива робота, і, на мій погляд, є лише один спосіб зробити це — підписати гучне імʼя. Вам потрібне гучне імʼя, щоб компенсувати відхід легенди. У мене вже є три гравці, призначені для цієї роботи”.

От тільки ці слова нічого не коштували — плани щодо залучення великої зірки не були втілені, зокрема, через пасивність правління. Томмі підтягнув молодь, запросив низку шотландців, однак не підсилив лінію атаки — в підсумку “МЮ” жахливо виступив у розіграші 1973/74 та понизився у класі. Що швидше пішло на користь — клуб відсік зайві рудименти, що не були помітні у більш стабільний період, та очищеним взявся за повернення.

Що стосується Чарльтона, то він подався до “Престон Норт-Енд”, спробував себе граючим тренером, але не виправдав очікування. Далі — виставкові матчі, поїздки до Індії, Вельса та Нової Зеландії.

Боббі справедливо став культовим персонажем, на якого прийнято рівнятися. Він нагадує міфічного Прометея, що запалив вогонь у серцях фанатів “Манчестер Юнайтед” та підняв команду із попелу, коли вона ризикувала зникнути. Єдине, перед чим спасував наш герой — це час.