Справа принципу. Як Ешлі Коул залишив Арсенал ні з чим та перебрався в Челсі

Сьогодні не здивувати трансферами із “Арсеналу” в “Челсі” та навпаки. Лише за останні роки сталися переходи Кая Гаверца, Жоржинью, Вілліана й Давіда Луїса, ще раніше кольори змінили Олівʼє Жиру та Петер Чех.

Між усіма кейсами є спільна риса — вони не настільки сильно зрезонували в медіапросторі, як це було у випадку з Ешлі Коулом. Нині обидві лондонські команди перебувають в режимі становлення (принаймні, їм ще працювати і працювати, щоб досягти планки, взятої “Манчестер Сіті”).

А от на початку нульових ситуація була інша. По-перше, на горизонті зʼявився російський олігарх, що взявся з двох ніг міняти старі порядки — це не подобалося ні серу Алексу Ферґюсону, ні Арсену Венгеру, які вели між собою напружене суперництво.

По-друге, новий власник “Челсі” мав достобіса грошей й цим змінив Премʼєр-лігу — якщо зараз експерти плюються від марнотратства в Саудівській Аравії (а дещо раніше — Китаї), то тоді всіх дратувала агресивна поведінка Романа Абрамовича. Щоправда, інвестиції останнього окупилися — подібне ми навряд побачимо на Близькому Сході, а бульбашка, роздута політикою Піднебесної, остаточно луснула з настанням ковіду.

Так, Абрамович славився щедрістю — наголосимо, це не було основним фактором у виборі Коула, адже спочатку фулбек взагалі не збирався покидати “Гайбері”. Проте в нашій історії все ж таки фігурує фінансове питання — як підсумок, після гучного скандалу до футболіста приклеїлось знамените прізвисько Cashley (cash — готівка). Втім, про все по порядку.

***

Ешлі обожнювали в “Арсеналі”. Вихованець академії, захисник, який показав, що є життя після глибокошанованого Найджела Вінтерберна, професіонал, чий клас не соромилися обговорювати найзапекліші конкуренти. З травмою Сілвінью Коул безповоротно забетонував місце в основі та згодом здобув низку регалій — два чемпіонства, три кубки та два Суперкубки Англії. Життя прекрасне — навіть попри численні витівки, що заповнювали передовиці газет, та любовні походеньки.

Однак у 2005-му-2006-му все почало ламатися — контракт оборонця потихеньку спливав, й сторони ніяк не погоджувалися на компроміс. У наш час зерно конфлікту визнали б сміховинним — Коул, аби не платити зі своєї кишені агенту, просив підвищення на 5 тисяч фунтів стерлінгів й отримав від керівництва категоричне “ні”. Джонатан Барнетт (вів справи Гарета Бейла, а тепер представляє інтереси Джека Ґріліша) наполягав на щотижневій сумі в 60 тисяч фунтів стерлінгів, тож Ешлі оскаженів, коли дізнався про відмову.

“Коли я почув Джонатана, то був у неймовірному гніві. Він же приймає рішення, цей під*рас Джонатан. Я кричав у трубку! Я кричав у трубку, я був дуже розгніваний, я тремтів від гніву, я не міг повірити в те, що чув”, — розповів гравець на сторінках автобіографії.

Коли тобі двадцять пʼять, ти у розквіті сил та володієш шаленою популярністю, то не гріх зайняти принципову позу. До того ж Коул справедливо наполягав на змінах — вірою та правдою трудився на благо команди та до цього не мав жодних претензій. Зачеплене еґо коштувало дорого.

“Я був молодим, наївним та дурним, але відчував, що повинен це зробити. Тоді я був трохи впертим. Можливо, я повинен був сісти за стіл з кількома людьми та пройти через все це з крижаною головою. Я був запальним, не усвідомлював, що роблю, однак ні про що не шкодую. Коли озираюся назад, то думаю, що відбулося те, що мало відбутися”, — пояснив фулбек.

Найприкріше те, що в менеджменті “канонірів” відповіли аналогічним кроком — вирішили, що помʼякшення стосовно виконавця продемонструє їхню слабкість. В ідеальному світі жоден футболіст не повинен перевищити емблему, яка в нього на грудях, але в 2006-му (тим паче 2023-му) такі високопарні речі ніхто не хоче слухати.

Венгер пробував донести високі матерії та лише долив масла у вогонь — Коул пригадав цей епізод: “У клубі були “ознаки” того, що я “зрадник”, хоча я не зробив нічого поганого. Я розмовляв з Девідом Дейном та Арсеном Венгером. “Ні, Ешлі, це неправильно, ти не можеш це вчинити” — викликало в мені ще більше злості”.

Якби в природі не існував інцидент імені Флорентіно Переса та Клода Макелеле, ще можна було б повірити у недалекоглядність мсьє Арсена. Президент “Реалу” допустив фатальну помилку, коли відмахнувся від ідеї з пролонгацією французького опорника та цим розвалив чемпіонський колектив. Ешлі мав не меншу вагу — якби він залишився, то це лише б підтвердило амбіції лондонців; тим не менш, правління зволікало й втратило контроль над ситуацією.

“Продаж Коула — мій найбільший трансферний біль. Ешлі пішов з клубу, виникло непорозуміння через кілька тисяч фунтів. А в той час всюди було чутно про Романа Абрамовича. Коул продовжив розвиватися ще більше”, — із сумом констатував тренер.

***

Чи розглядав Ешлі варіант з “Челсі”? Спочатку гравець розмірковував над тим, щоб перебратися до Іспанії: “Мій контракт в “Арсеналі” закінчувався. Я консультувався з агентом, який представляв іспанські клуби. Я не мав наміру залишатися в Англії — хотів підписати контракт з “Барселоною” чи “Реалом”.

Я пішов на зустріч. Я не ховався. Я не найняв приватну кімнату, спілкувався у переговорній. А потім мене спіймали на “таємній зустрічі”, яка нею не була, сказали, що я всіх обманюю в “Арсеналі” та виставили в поганому світлі перед фанатами”.

Токсична атмосфера спонукала Коула до активніших дій — було зрозуміло, що відносини із “канонірами” добігають до кінця. Й тут на авансцену вийшов Жозе Моурінью. Власне, який би коуч відмовився від такого футболіста? Що важливо, вони пасували одне одному — Ешлі горів бунтарством, Особливий також не потребує коментарів.

27 січня 2005-го португалець у компанії виконавчого директора Пітера Кеньйона зустрівся з Джонатаном Барнеттом — трійцю побачили в Royal Park Hotel. Також фігурував Піні Захаві, але йому, на відміну від решти, нічого не перепало від Футбольної асоціації — організація визнала, що ізраїльський агент не був причетний до конкретної угоди.

“Арсенал” пішов у інстанції, адже “аристократи” не вступили в прямі перемовини, та цілком прогнозовано виграв справу. Моурінью оштрафували на 75 тисяч фунтів стерлінгів, “Челсі” компенсував 300 тисяч, плюс, був покараний зняттям трьох очок умовно. Найбільше постраждав Барнетт — окрім 100 тисяч фунтів стерлінгів штрафу у нього відібрали ліцензію на вісімнадцять місяців та дискваліфікували — на девʼять. Нічого-нічого, Роман Абрамович усе відшкодував.

Такий потужний сигнал боляче вдарив по іміджу “Арсеналу” — їхній підопічний фактично послав їх на три літери, й про це дізналася Велика Британія. Практично увесь сезон 2005/06 Коул провів у запасі, виступав невиразно, був подавлений шаленою істерією серед журналістів та вболівальників.

Девід Дейн, співвласник команди, сподіваючись врятувати репутацію, таки вмовив захисника перепідписати договір на рік, проте він же перетворив Ешлі на цапа-відбувайла. Причому функціонер робив вигляд, що здатен диктувати умови й влітку 2006-го вимагав 25 мільйонів фунтів стерлінгів. На “Стемфорд Бридж” у відповідь покрутили пальцем біля скроні, віддали Вільяма Галласа, який і так мав піти через появу Міхаеля Баллака, та доплатили 5 мільйонів. От скажіть, це рівноцінний обмін?

Ми не захищаємо Коула, оскільки він гідно не попрощався та втік через чорний вхід. Втім, і не готові ставити клеймо зрадника — гравець мав резонні підстави для образи, не був почутий та стояв на своєму до кінця.

Фанати “Арсеналу” презирливо прозвали його Cashley та розмахували двадцятками під час дербі, але в глибині жалкували, що клуб не зумів знайти достойну заміну та ще донедавна переживав до болю знайомі проблеми на лівому фланзі. Ешлі зі свого боку поширював у соцмережах характерні меми зі здобутими трофеями у складі “Челсі”, жартував, якщо не глумився, та все одно був частково правий. Найіронічніше те, що Абрамович дав йому в 2006-му 70 тисяч фунтів стерлінгів на тиждень — переконані, що від цієї звістки Венгер ще довго кусав лікті.

Фото - Getty Images/Global Images Ukraine