Видатний президент, забутий супер-бомбардир та український воротар. Про перший Лібертадорес, що стартував 60 років тому

Клубний чемпіонат Південної Америки, який нині носить назву Копа Лібертадорес, мав би стати першим загально-континентальним змаганням. Кубок Європейських чемпіонів стартував у вересні 1955-го, змагання ж Кубку Мітропи, попри усю їхню престижність, все ж не були повноцінним форумом клубів з усього Старого Світу. У лютому-березні 1948-го року в столиці Чилі Сантьяго зіграли турнір найсильніших команд Південної Америки. Організувала турнір КОНМЕБОЛ, тож це були, хай й пробні, але цілком офіційні змагання. Сім чемпіонів своїх країн, або переможці найпрестижніших в державах ліг (чемпіонати штатів, регіонів, як у випадку Болівії, Еквадору та Бразилії) зібралися, аби провести коловий турнір усі проти усіх. Не було представників тільки трьох країн. Колумбія не мала професійних змагань і тому не співпрацювала з КОНМЕБОЛом, те саме й у випадку Венесуели. А от у Парагваї тільки но закінчилася громадянська війна, що забрала до 50 тисяч життів і почалися масові репресії – про футбол тоді забули.

Титул переможця турніру, а він мав назву Чемпіонат південноамериканських чемпіонів, виборов бразильський "Васко да Гама", випередивши зірковий аргентинський "Рівер Плейт" з Ді Стефано. Турнір усім сподобався і… більше не повторювався. Нині його навіть не враховують у залік континентальних клубних чемпіонатів. Ситуація ж типова для тих місць – вирішили зібратися якось згодом і про усе домовитися. Терміном ж зустрічі стала традиційна "маньяна", тобто – трохи пізніше.

Хто знає, скільки б найкращу команду ще не виявляли на цьому континенті, якби не Європа. Очна та заочна суперечка з нею для латиноамериканського футболу була надзвичайно принциповою. І ось з 1956-го за Атлантикою коронують клубних чемпіонів. Тільки це змусило гонорових сеньйорів зібратися і започаткувати змагання. Вони стартували 60 років тому, 29 квітня 1960-го.

Того дня на легендарному стадіоні "Сентенаріо" в Монтевідео "Пеняроль" розгромив болівійський "Хорхе Вілстерманн" 7:1.

Цього разу збирали тільки чемпіонів країн, для Бразилії зробили виняток, прийняли володаря кубку, який тільки заради цього й провели. Через такі умови не було представника від Еквадору, там у 1959-му чемпіонат не проводили. Федерації ж Перу та Венесуели вирішили поки своїх представників не відправляти, подивитися, що вийде.

Таким чином, стартували сім клубів. На відміну від турніру в Сантьяго, тепер грали за кубковою системою, а ще вдома та на виїзді, якщо треба то й третій матч.

Згідно з жеребом поталанило парагвайській "Олімпії", яка почала змагання відразу з півфінальної частини.

Головними фаворитами вважали представників Аргентини та Уругваю. Сенсаційний володар першого кубку Бразилії "Баіа" сприймався менш солідно та ще вона зі старту натрапила на потужний "Сан Лоренцо" з неймовірним форвардом Хосе Франсіско "Нене" Санфіліппо на чолі. От він і вибив бразильців – загальний рахунок двох матчів 5:3 (3:0, 2:3) на користь "Сан Лоренцо", три голи забив Санфіліппо. Цікаво, що згодом у нього будуть блискучі виступи в Бразилії, зокрема за "Баію".

До речі, беззаперечно основним воротарем "Сан Лоренцо" був уродженець Києва Владімір "Вальтер" Тарнавський, котрий за рік до згаданих подій зіграв один матч у складі збірної Аргентини.

У наступному колі чемпіон Аргентини нарвався на "Пеньяроль" і програв у триматчевій дуелі. Козир у вигляді "Нене" Санфіліппо побив ще більш видатний форвард еквадорець Альберто "Золота голова" Спенсер.

Спенсер – дуже цікава постать, а от той, хто його знайшов для "Пеньяроля" – ще цікавіша і варта розповіді якраз у контексті нашої історії.

1918-го року народився Гастон Гуелфі, один з найбільш видатних президентів в історії світового футболу. В Латинській ж Америці поруч з ним просто немає кого поставити й близько.

Він був сином італійських емігрантів, не таких бідних як більшість мешканців барріо (район) Пеньяроль. Гастон отримав якісну освіту та пішов працювати до маленької родинній компанії “Мануель Гуелфі і Сіа”. З’ясувалося, що Гуелфі-молодший – дуже здібний бухгалтер та економіст, це призвело до стрімкого зростання компанії. А футбол був його найбільшим захопленням у житті. Гастон відвідував усі матчі "Пеняроля" в Монтевідео, а ще був лідером вболівальників.

Усе згадане та підтримка відомого бізнесмена й політика Фернандо Паррабере, який також вболівав за "Пеньяроль", Гуелфі у 1958-му виграв вибори і став наймолодшим керманичом клубу, йому було 39 років.

Гастон Гуелфі пообіцяв виборцям усі можливі титули, навіть світову корону, фінансову успішність, стабільність. Також запевнив, що президентство не буде для нього трампліном у велику політику. Найбільш дивним є те, що він виконав усі обіцянки. Більшу частину своїх статків він витратив на "Пеньяроль".

У 1959-му президент особисто літав до Еквадору, аби подивитися на гру Альберто Спенсера, до Монтевідео повертався вже з нападником на борті. Спенсер став супер форвардом для "Пеньяролю" на ціле десятиліття. Еквадорець був зіркою не меншою за умовного Еусебіо, але зі збірною йому не пощастило і тому його згадують нині нечасто.

Повертаючись до першого Лібертадорес, зазначу, що Спенсер став найкращим бомбардиром турніру. Він забив переможний гол у домашньому матчі. Взагалі, обидва поєдинки проти парагвайської "Олімпії" вийшли несподівано важкими для "Пеньяроля". Суперник зіграв у жорсткий і дисциплінований футбол. В Асунсьйоні ж уругвайці тривалий час поступалися в рахунку, аж поки на 83-й хвилині Луїс Альберто "Ель Негро" Кубілья рахунок не зрівняв, "Пеньяроль" взяв трофей.

Це була дуже сильна команда з цілою низкою зірок таких як Луїс Марія "Людина кіт" Майдана, Вілльям Рубен Мартінес, Франсіско "кавалер штрафної" Маєвскі, Нестор "Тіто" Гонсалвес, Карлос Аріель "Лучо" Борхес, Хуан Едуардо "Кат" Хохберг, Юпітер Кресчіо і, звичайно, Спенсер та Кубілья. А ще в першій команді вже перебували, але не зіграли в змаганнях жодного разу майбутні легенди Роберто Матосас і Педро Роча.