Володимир Мазяр: Гравця Мазяра у своїй команді не хотів би бачити в житті. У нього футбол був на другому плані

Нинішній гість UA-Футболу володіє унікальною властивістю. У час глибокої кризи в українському футболі, коли кількість команд щоразу скорочується й відповідно робочих місць на ринку тренерської праці стає щораз менше, Володимир Мазяр залишається при справі постійно. Щастить? Можливо. Але поряд із тим тренер дає результат. Де б не працював – у Кам’янському, Рівному чи Винниках.

При цьому пан Мазяр вважається постаттю вельми епатажною. Тільки за останній час про нього неоднозначно висловилися кілька відомих у футболі людей. З різних галузей – футболісти, журналіст і власник клубу. Наш співрозмовник ставиться до цих висловлювань доволі болісно, але при цьому стверджує, що усім людям дивиться у вічі сміливо, без докорів сумління.

У нинішньому інтерв’ю пан Мазяр розповів, як отримував прикурити від Лобановського, боявся Конькова, рятував Покору, "бився" з Хахльовим і "їв хот-доги" за гроші Козловського.

- Пане Володимире, попереднього разу ми спілкувалися з вами торік навесні, невдовзі після того, як ви залишили кам’янську "Сталь". Те інтерв’ю ви завершили, зацитувавши Віктора Прокопенка: "Робота наставника оцінюється після першого звільнення. Якщо маєш запрошення, то попрацював справді якісно". Без роботи тоді ви залишалися недовго. Вже через місяць очолили "Верес", а після рівненців влаштувалися у винниківському "Русі". Тепер ось нове призначення – в Житомирі.

- Віктор Євгенович – досвідчений спеціаліст, він прожив життя і знав, що говорив. Мені приємно, що виходячи з цього принципу все у мене залишається гаразд. Крім того, доповнив би слова Прокопенка ще двома тезами: тренерська робота оцінюється за результатом і підготовленими ним гравцями, котрі пізніше виступають на більш високому рівні. Крім того, маю зауважити, що ні з Рівного, ні з Винників мене не звільняли. У тому ж "Вересі" склалася ситуація, за якої мені довелося піти.

- У ЗМІ з’являлася інформація, що ви пішли після бійки з президентом клубу Олексієм Хахльовим.

- Це вигадки. У мене з Хахльовим були і залишилися понині нормальні стосунки. За потреби ми продовжуємо спілкуватися. Вина ж у тому, що ми розійшлися, лежить як на мені, так і на керівництві клубу. То як у сім’ї. Не може бути винуватцем хтось один. У нас виникли певні непорозуміння і через це співпраця припинилася. Думаю, зараз про це не жаліє жодна зі сторін. Можливо, зірвався я. Можливо, мене не зрозуміли. Важливо, що за час, проведений на чолі "Вереса", мені не соромно. Навряд чи у вболівальників рівненського клубу є до мене претензії. Ми вийшли у Прем’єр-лігу, а клуб продовжив прогресувати й після мене. Проект у рівненців доволі амбітний. Гадаю, на досягненому "Верес" не зупиниться і найближчим часом здобуде право виступати у єврокубках.

- Пан Хахльов говорив, що за дострокове розторгнення контракту ви винні клубові мільйон доларів.

- У контракті був такий пункт, але в підсумку нам вдалося досягти компромісного варіанту. Спершу я пішов у відпустку. А коли повернувся, мене попрохали не розхитувати човен, тимчасово утриматися від відвідування стадіону. Річ у тім, що рівненські вболівальники ставилися до мене з симпатією і не зовсім розуміли, чому я пішов. Тому в цій ситуації найліпше було промовчати.

- Після "Вереса" ви якийсь час вважалися претендентом на посаду тренера "Карпат".

- Перемовини зі мною велися ще до того, як "Верес" вийшов з другої ліги у першу, тобто навесні 2016-го. Але я був не єдиним кандидатом. Врешті львів’яни зупинилися на Валерії Яремченку, а мене все влаштовувало у Рівному. З того часу контактів з "Карпатами" не мав. Чутки про те, що я міг опинитися у Львові цього літа, не мають під собою реального підґрунтя.

- Врешті ви опинилися у "Русі", де теж дали результат, але звідки вже теж пішли.

- З власником клубу Григорієм Козловським відразу домовилися, що допрацюю до зими, а потім у мене є трохи інші плани. Мене покликали, щоб допомогти. Команда у Винниках була непогана, але, за словами пана президента, потребувала шокової терапії. Хлопці виглядали виснаженими фізично й морально. Відповідно мусив змінювати ситуацію кардинальним чином. Зрештою, я бачив, що потенціал у хлопців високий і від мене вимагалося витягти команду на ті місця, на які вона здатна. Приємно, що нам це вдалося.

Мною керувала цікавість. Хотілося спробувати, чи зможу створити команду, не провівши ні селекційної роботи, ні міжсезонних зборів. Раніше таких прецедентів у тренерській кар’єрі не мав, тому сприймав цю роботу як новий досвід. У підсумку ми завершили осінню частину чемпіонату в першій лізі дев’ятими. Хоча якби не травми окремих виконавців і відсутність фарту в деяких матчах, очків могли набрати й більше. Але в цілому команда на завершальному етапі демонструвала помітний прогрес. Вірю, що з Андрієм Кікотем на чолі "Рух" продовжить поступ угору.

- Зважаючи на те, що команда досягла результату, розмова про те, щоб ви залишилися й на весну, велася?

- Ні. Ми розійшлися на тому, про що домовилися. У пана Козловського одна філософія розвитку клубу, а в мене інша. Наші погляди не збігалися, тому смислу продовжувати співпрацю не було. До того ж у мене вже була пропозиція очолити інший клуб.

- Невже "Полісся"?

- З Житомира зателефонували вже коли став безробітним. Ще влітку мав пропозицію з-за кордону. Тому працювати в "Русі" починав з умовою, що в разі, якщо мене покличуть, відразу піду. Але слава Богу цей варіант зірвався.

- "Слава Богу" для кого?

- Судити не мені. Я радий, що отримав величезний досвід.

- Ходять чутки, начебто пан Козловський полюбляє втручатися в тренувальний процес, любить підказувати, як має виглядати склад команди.

- Можу сказати, що за весь період нашої співпраці пан президент втрутився у роботу команди лише раз. І мене той випадок приємно шокував. Мова про матч з одеською "Перлиною", коли суперники забили нам м’яч з порушенням правил чесної гри. Григорій Козловський наполіг, щоб одесити борг повернули. Був і ще один випадок. Коли проводили дуже важкий поєдинок з "Волинню". Ми дуже хотіли перемогти, але забити ніяк не вдавалося. У перерві президент зайшов до роздягальні. Чесно кажучи, очікував, що почую якісь пропозиції про зміни у складі. Натомість пан Козловський заспокоїв команду і пообіцяв у разі перемоги підвищені преміальні. Ця мотивація виявилася дуже дієвою. При цьому преміальні хлопці отримали відразу після матчу.

Загалом же впродовж усього часу роботи у Винниках мав повний карт-бланш і щодо вибору складу, і в тренувальному процесі. З президентом весь той час ми спілкувалися не надто часто. В основному контактували через генерального і спортивного директорів. Ми спілкувалися перед тим, як розпрощатися. Пан Козловський сказав, що умови контракту я виконав навіть не на сто, а на 110 відсотків. Не приховуватиму, мені було приємно.

- З найсвіжішим інтерв’ю Григорія Козловського ознайомилися? З тим, у якому президент "Руха" розповідає, що ви прохали гравців купити хот-дога і що вашу зарплату в клубі забирала дружина.

- Забирала то забирала. Кожен будує своє сім’ю так, щоб вона була щасливою. У мене наразі ситуація складається так, що дружина не лише забирає зарплату, але й допомагає з моральної точки зору. Вона для мене одночасно і критик, і опора. Щасливий з того, що у мене є така дружина.

Стосовно хот-догів, то варто почати з того, що пан Козловський на виїзди з нами не їздив. Ця інформація була вкладена у його вуха кимось із оточення. Чесно кажучи, посміявся, прочитавши таку небилицю. Підозрюю, що й сам Григорій Козловський говорив несерйозно, жартував. Крім того, раніше я не працював у командах, які не платили мені заробітної плати. І не грав безкоштовно теж. Тобто бодай на хот-дог я собі заробив. Крім того, завжди поряд був помічник, котрий при потребі міг би мене вгостити.

- На новому місці роботи ви ще, мабуть, не засвоїлися. Мене насторожила інформація, що кандидатури на посаду головного тренера "Полісся" голова Житомирської облдержадміністрації Ігор Гундич обговорював з мером міста Сергієм Сухомлином.

- Мене привабило те, що пан Гундич не викликав мене на зустріч, а приїхав до мене сам. Зрозумів, що у моїх послугах справді зацікавлені. Мав розмови і з головою ОДА, і з мером. Переконався, що ці люди живуть інтересами команди і жадають, щоб у Житомирі був справді боєздатний колектив. Також сподобалося те, що слова цих людей не розходяться з ділом. Триває реконструкція стадіону. Відбудовується учбово-тренувальна база. Чимало вже зроблено, але я бачив проект і зрозумів, що в найближчому майбутньому команда буде забезпечена всіма умовами для тренувань, відпочинку й відновлення. Мені навіть приємно, що пани Гундич і Сухомлин зупинилися саме на моїй кандидатурі. Звичайно, для мене то новий виклик. Зі "Сталлю" і "Вересом" другу лігу вже вигравав. Тепер сподіваюся повторити це досягнення з "Поліссям".

- Але ж не в цьому сезоні, адже восени житомирці відстали від місць, які дозволяють підвищитися в класі, безнадійно.

- Я підписав контракт на два роки. Весну присвятимо награванню складу з прицілом на наступний чемпіонат, а вже з сезону-2018/2019 поборемося за вихід до першої ліги. Перед нами стоїть мета, щоб через півтора року "Полісся" розпочало новий чемпіонат на новому стадіоні у першоліговому статусі.

- Навесні команда знову проводитиме домашні матчі в Коростені?

- Це питання наразі відкрите. Розглядаємо кілька варіантів з різними райцентрами Житомирщини. Хочемо здобути своєю грою, бійцівськими рисами прихильність вболівальників з різних куточків області. Випереджаючи ваше запитання про потенційних новачків, можу сказати, що конкретика буде 15 грудня. Наразі тривають переговори.

- Пане Володимире, у вже згадуваній розмові з паном Козловським журналіст Віктор Вацко сказав, що ви маєте неоднозначну репутацію. В принципі, те саме в інтерв’ю нашому виданню тиждень тому сказав нападник "Прикарпаття" Ігор Худоб’як. Чому вони так говорять?

- Метра нашого коментаторського цеху знаю ще з кінця 90-х, коли він працював у рідному Львові. З того часу ми знайомі особисто і при зустрічі завжди спілкувалися. Іноді й зідзвонювалися. Але тепер, розповідаючи про мою "неоднозначну репутацію", Віктор не вважав набрати відомий йому номер, розпитати, що й до чого. Коли почув ці не дуже приємні для мене балачки, зателефонував Вацкові сам і сказав: "Хочеш приписати мені контори? Але я в житті у них не грав. Проти мене грали і я це бачив. Але що мені було зривати матчі?"

Мене колись попереджували, що чим далі буду тренувати, тим більше матиму ворогів. Що ж, мені не залишається нічого іншого, як наживати недругів ще більше. Стосовно Худоб’яка, то я дуже хотів бачити його у "Вересі" влітку 2016-го. Він пройшов з нами міжсезонні збори і повністю нас влаштовував. Думаю, його висока результативність у поєдинках другої ліги за "Прикарпаття" - то результат проведеної нами у "Вересі" спільної роботи. Певен, приніс би нам користь Ігор і у першій лізі.

Але проблема в тому, що до Рівного Худоб’як виступав за ужгородську "Говерлу". Коли справа дійшла до підписання контракту, мені зателефонував Олексій Хахльов і сказав, що колишні футболісти закарпатського клубу під підозрою через участь у договірних матчах. Стосувалося це не конкретно Худоб’яка, а команди в цілому. Тому президент порадив від запрошення екс-футболістів "Говерли" утриматися. Сприйняв цю інформацію з жалем, бо іншого форварда таранного типу в мене не було. Точніше, був Борис Орловський, а в ході сезону змогли запросити Дмитра Козьбана. Сказав про все Ігореві у вічі. Як є. Тому мені й дивно було читати, що Худоб’як, мовляв, не розуміє, чому ми не підписали контракту. Та ще й затаїв на мене якусь образу. То найменшою мірою дивно. Втім, у цьому контексті притримуюся тези Валерія Лобановського, що всім футболістам тренер подобатися не може.

- Ось вам ще один натяк. Від Романа Покори, який свого часу в інтерв’ю UA-Футболу згадував, що погодився взяти Мазяра в азербайджанський "Сімурґ" з Закаталів "не відразу, бо Володя – дуже непростий чудак".

- Може, непростий, але Роман Михайлович, мабуть, пам’ятає, як я його від відставки рятував. Відразу згадується матч проти "МКТ-Араза", який тоді тренував інший українець Ігор Наконечний. Ми поступалися 0:1, двох гравців "Сімурґа" арбітр вилучив з поля. Коли суддя додав до основного часу три хвилини, Покора вже не вірив, що ми здатні врятуватися. Піднявся з лави і пішов геть. На останніх секундах кажу Міші Старостяку: "Дай пласер на ворота". Той виконав, а я головою забив – 1:1. Якби ми програли, Романа Михайловича звільнили б. Пізніше щось схоже було і в зустрічі проти "Карабаха". Але ми виграли 3:0 і всі три м’ячі були на моєму рахунку. Про мене можна різне говорити, але у мене немає підстав від когось ховатися чи соромитися своїх вчинків.

- Серед тих, хто відгукувався про вас добре, можу згадати згадуваного вами Орловського.

- Боря був одним з лідерів нашого "Вереса". Якби не травма коліна, перенесена операція, він приніс би команді ще більше користі. При мені Орловський був лідером опорної зони. На жаль, Юрій Вірт розгледіти того, що бачив у грі Бориса я, не зумів. Однак навіть перейшовши до лав друголігового "Львова", Орловський демонструє доволі якісну гру. Бачив, як добре він зіграв у кубкових поєдинках проти "Сталі" й СК "Дніпра-1". Вважаю, що Борис заслуговує більшого, ніж виступ за клуб другої ліги. Він надзвичайно працелюбний футболіст і певен, що свого ще досягне. Головне, щоб не заважала травма, після якої він остаточно відновився лише зараз.

- Один з найкращих волейбольних тренерів України Ігор Філіштинський якось сказав, що для того, щоб команда грала, треба прагнути, щоб підопічні тренера зненавиділи. Згодні з Ігорем Дмитровичем?

- Не знаю, чи ненавидіти, але футболістам завжди повторюю, що мені не обов’язково, щоб вони мене любили. Важливо, щоб гравець виконував те, що від нього вимагається. Іноді запитую себе, чи хотів би бачити у своїй команді футболіста Мазяра. Відповідаю, що в житті не хотів би. У нього футбол був на другому плані. Я змушую футболістів дисципліновано виконувати всі свої вимоги. Не кожному моя вимогливість подобається. Та й взагалі людина не любить, коли їй роблять зауваження чи критикують. Так чи інакше, я вже навіть сміявся, що футболісти команд, які я очолював, перед відпусткою перший тост підіймали за дисципліну, самовіддачу і концентрацію. То моя фраза.

А футболіст Мазяр належав до тієї когорти гравців, яким Бог дав талант, я сам той талант розвинув і сам його й закопав. Зрештою, життя мене навчило. Не переходячи на особистості, можу сказати, що деякі мої футболісти можуть з’явитися після бурхливої ночі в жахливому стані. Але намагаюся з хлопцями говорити, йти на компроміс. Бо знаю, що сам був таким же. Але в моїй кар’єрі не знайшлося тренера, який сидів би під кімнатою і чекати вночі, коли прийде Мазяр.

- Хочете сказати, що навіть у "Динамо" Лобановського вас не контролював ніхто?

- Таких як Мазяр у "Динамо" було гравців 20. Тільки нападників. Усвідомлюю, що потрапити в той час у київський клуб було джек-потом. Але то був якраз той вік, коли я мав би сформуватися як гравець остаточно. Однак до 25-ти років людини, яка захотіла б мене проконтролювати, не з’явилося. Втім, якщо зараз запитаєте мене, чи винен у тому, що як футболіст я сповна не розкрився, бодай один тренер, відповім категорично: ні. Винен тільки я. Працюючи зараз тренером, ніколи не поставлю на поле футболіста, який слабший за конкурента. Так само чинили всі ті наставники, під керівництвом яких виступав я.

- Лобановський на вас увагу звертав?

- Кілька разів спілкувався з Валерієм Васильовичем особисто. Неймовірна людина, фантастичний тренер. Пізнаючи його розуміння футболу, можеш перемогти "Барселону", "Реал", "Баварію" - будь-кого! Заходиш на спілкування до Лобановського, а відчуття, ніби приблизився до Бога. Валерій Васильович здатен прищепити своє розуміння футболу усім, хто вміє слухати і розуміти.

Якось мені виділили вихідний. Знаючи, що не працюю, поїхав до міста. А повернувся, коли на базі в Конча-Заспі почалося тренування основного складу. Виявилося, що хтось отримав травму і навзамін Лобановський хотів бачити мене. Ледве адміністратори мене відшукали. Лобановський, побачивши мене, був лаконічним: "Тебе не повинні шукати. Ти повен чекати, коли тебе покличуть в основну команду".

- У "Ворсклі" ви працювали під керівництвом іншої непересічної особистості – Анатолія Конькова.

- Анатолій Дмитрович став для мене у Полтаві фактично другим батьком. Він часто зі мною спілкувався, знав, на що треба тиснути. Я Конькова поважав і боявся.

- Чому боялися?

- Бо він міг і… Я знав: якщо Анатолій Дмитрович викликає поговорити віч на віч, балачка буде серйозною, бо я щось "начудив". Коньков був до мене дуже суворим. Але я йому вдячний, що повірив у мене, взяв із "Динамо-2" у "Ворсклу", першим з тренерів дав змогу зіграти у вищій лізі. І грали ж ми добре – зайняли четверте місце, потрапили до єврокубків. Анатолій Дмитрович вміє гладити і за шерстю, і проти шерсті. Можу сказати, що у своїй тренерській роботі від Конькова запозичив найбільше поміж тих тренерів, з якими раніше працював.