Ігор Наконечний: Радий, що вдалося втримати Чорноморець на плаву перед тим, як команду взяв Григорчук

До вашої уваги друга частина інтерв'ю з колишнім гравцем "Чорноморця", запорізького "Металурга" і СК "Одеса" Ігорем Наконечним, в якій він розповів про виступи в чемпіонаті вже незалежної України, відрядження в Ісландію та тренерську кар'єру.

ПОТЯГ, ЩО НЕ ДОМЧАВ ДО ВИЩОЇ ЛІГИ

- Прем'єрний чемпіонат незалежної України ви провели у Запоріжжі, а потім знову повернулися в місто, яке стало рідним, одягнувши футболку першолігового СК "Одеса".

- Після розпаду СРСР пропав інтерес до турнірних подій, оскільки чемпіонат України в ту пору не йшов ні в яке порівняння за рівнем із союзною вищою лігою. Вже тоді виникла думка повернутися додому, в Одесу. Якраз в той період армія передала в руки приватного власника Володимира Подольського СК "Одеса", у якого були великі амбіції. Запросивши мене в цей клуб, його президент, пригадую, мені так і сказав: "Ти сідаєш в потяг, який мчить до вищої ліги" (посміхається). Ми тоді з нині покійним Сергієм Жарковим тренували команду в ролі граючих тренерів. І, треба сказати, досить непогано це у нас виходило. Хоча б тому, що склад "Одеси" у сезоні-1992/93 був просто супер! Досить назвати такі прізвища, як Шуховцев, Бобриков, Дем'яненко, Кочвар, Єрмаков, Тутиченко, Заярний, Харьковщенко, Єремєєв, Мусолітин, Парахневич. А ще Жаркова з Наконечним (сміється). Незабаром багато хто з цих хлопців перейшли у "Чорноморець", та й в інші клуби.

- Пригадується, у якийсь момент в футбольній Одесі стали згадувати 60-ті роки, коли місцеві "Чорноморець" і СКА були серйозними конкурентами.

- У зв'язку з цим спливає у пам'яті дуель СК "Одеса" з "Чорноморцем" в 1/16 фіналу Кубка України сезону-1992/93. У першому матчі на стадіоні СКА у рівній боротьбі ми поступилися "морякам" 0:1, а у матчі-відповіді, що проходив на Центральному стадіоні ЧМП, взяли гору у драматичній боротьбі 3:2 і вийшли до наступного етапу турніру. Після цього матчу, до речі, наставник "Чорноморця" Віктор Прокопенко зателефонував мені і запросив пограти ще у вищій лізі. Але повернутися у свою колишню команду я не міг, так як незадовго до цього на розминці перед одним з матчів чемпіонату пошкодив меніск. Я так і сказав Прокопенкові: "Із задоволенням пішов би в "Чорноморець", але незабаром лягаю на операцію". Потім мені все ж довелося залишити "Одесу". У клубі виникла неприємна ситуація - нас з Жарковим стали звинувачувати у якихось продажах. В ту пору якраз вінницька "Нива" рвалася до вищої ліги, ось це і породило невиправдані підозри. Тож так і не догравши до закінчення сезону через наслідки перенесеної операції, на початку літа я поїхав в Ісландію.

АНГЛІЙСЬКИЙ ФУТБОЛ В КРАЇНІ ГЕЙЗЕРІВ

- Яким вітром вас туди занесло?

- Поїхати в далеку країну запропонував колишній партнер по "Чорноморцю", а на початку 90-х президент цього клубу В'ячеслав Лещук. Для мене це був певний досвід, причому у багатьох відношеннях. І справа не тільки в матеріальному плані. В Ісландії я мав можливість побачити, що є й інший футбол. Ісландці в ті роки орієнтувалися на англійський стиль, який дещо відрізнявся від інших європейських країн. Вже тоді він був більш швидкісним, атлетичним. Втім, працюють вони в цьому напрямку і зараз.

- Чим вас здивувала Ісландія?

- Раніше з "Чорноморцем" пощастило побувати в різних країнах і континентах, але в Ісландії дійсно було чому дивуватися. Країна хоч і маленька, проте які там футбольні поля! Взагалі ісландці приділяли і приділяють футболу чимало уваги. У цьому питанні там досить розвинена інфраструктура, не забувають також і про підготовку юних футболістів. Було видно, що ісландці дуже хочуть проявити себе у футболі. Варто віддати їм належне, вони зуміли довести свою спроможність. Євро-2016 та Чемпіонат світу 2018 - яскраве тому підтвердження. Пам'ятаю, і раніше грати проти Ісландії було важко. На своєму полі горді ісландці майже завжди завдавали чимало клопотів збірній СРСР. Та й збірній України теж. У кожному матчі футболісти Ісландії билися, як справжні вікінги.

- А якщо говорити не про футбол, що вразило вас в Ісландії?

- Мав можливість поспостерігати за діючим вулканом. Для цього можна було піднятися до його вершини, звідки відкривався вражаючий вид на задимлений кратер. Ісландці зуміли направити енергію вулкана для своїх потреб, використовуючи її для опалення в будинках. Та й знамениті гейзери теж приносять користь - на основі цих гарячих джерел в країні обладнуються басейни.

Ігор Наконечний зіграв п'ять матчів у складі клубу "Вестманнаяер", який за підсумками чемпіонату сезону 1993 го року посів восьме місце з десяти команд

ЗА СИСТЕМОЮ ЛОБАНОВСЬКОГО

- Після відрядження до Ісландії ви повторили колишній маршрут: спочатку знову поїхали у Запоріжжя, а потім повернулися до Одеси.

- Так і було. У "Металург" покликали знову - і я пішов. Правда, цього разу запрошення отримав від нового головного тренера Анатолія Куксова. Він почав збирати команду, у якій попервах були проблеми і нічого не виходило. Так тривало до тих пір, поки "Металург" не очолив Олександр Томах. Він став вводити до складу перспективну молодь, яка прийшла з молодшого за рангом запорізького колективу - "Віктора". З Томахом команда змінилася і заграла. Багато хто, мабуть, знає, що цей фахівець є прихильником методики київського "Динамо". Він навіть був на стажуванні у Лобановського. Футболісти "Металурга" на собі це відчули - тренування відрізнялися надто вже великими навантаженнями. Було по три заняття в день. Хто витримував, той і грав у складі (сміється). І знаєте, це принесло свої плоди - команда впевнено заграла.

Провівши в Запоріжжі два сезони, я повернувся до Одеси. Там через якийсь час надійшла пропозиція пограти за аматорський колектив "Лотто-GSM", який незабаром отримав професійний статус. У другій лізі він виступав під дещо зміненою назвою - "СКА-Лотто", адже домашні матчі проводив на стадіоні СКА. Президент цього клубу Сергій Пасічник був сповнений хорошими амбіціями, сформувавши досить бойовий колектив. Ми конкурували за високе місце з херсонським "Кристалом", матчі з яким були на рідкість принциповими. У першому колі "СКА-Лотто" боровся, показуючи видовищну гру, а ось після зимової перерви намітилися фінансові проблеми. Команду незабаром розформували, а мене разом з багатьма її футболістами забрали у "Чорноморець", який виступав у першій лізі.

- Ступивши остаточно на тренерську стезю, ви попрацювали не в одному одеському клубі. У тому, що цей хліб нелегкий, швидко переконалися?

- Одна справа, коли працюєш помічником головного тренера, а зовсім інша - коли сам працюєш в цій ролі. Коли ти є асистентом, то не настільки усвідомлюєш всю повноту складності і відповідальності роботи на цій посаді. А ось ставши головним, розумієш, що це дуже важко. У зв'язку з цим пригадується один епізод з життя Алекса Фергюсона. Коли один відомий футболіст завершив активні виступи і перейшов на тренерську роботу, він підійшов до легендарного фахівця і сказав: мовляв, тепер і я з вами в одній ролі. На що Фергюсон відповів: "Ласкаво просимо до пекла"! (Сміється).

НА ПІДПИСАННЯ КОНТРАКТУ - З ОХОРОНЦЕМ

- У вашій тренерській біографії значаться також клуби ближнього зарубіжжя - Молдови та Азербайджану. Які епізоди з роботи в них спливають у пам'яті найчастіше?

- У цих країнах у мене було більше можливостей проявити себе на міжнародному рівні. Під час роботи в молдавських "Констукторулі", "Тирасполі", "Шерифі" та азербайджанському "МКТ-Араз" з Імішлі пощастило пограти в Лізі чемпіонів, Кубку УЄФА і Кубку Інтертото. Нашими суперниками були хороші команди, а це лише збагатило мій тренерський досвід. Особливо згадується робота в "Шериф" і "МКТ-Араз", у яких були амбітні президенти (тираспольська команда в Лізі Чемпіонів пройшовши естонську "Флору" поступилась "Шахтарю" Бернда Шустера, 0:0, 0:2 – прим.). Маючи хороші фінансові умови, вони вимагали від своїх команд тільки перемог. В Азербайджані були свої особливості. У 2000-х роках в азербайджанську глибинку їздив далеко не кожен футболіст. Пам'ятаю, що ще до моєї появи в Імішлі один гравець вирушив з охороною - пам'ятаєте вихованця українського футболу Артема Безродного, нині, на жаль, уже покійного? Так от, він приїхав укладати контракт з "МКТ-Араз" з охоронцем. Ось так буває.

- Тренерську роботу на професійному рівні в "Чорноморці" ви провели вельми успішно, передавши після осінньої частини сезону-2010/11 своєму наступнику Роману Григорчуку команду, готову для боротьби за повернення в клас найсильніших.

- Так, було таке. "Чорноморець", який після осіннього етапу чемпіонату зазнав кадрових втрат, намагався триматися на плаву, щоб не розгубити шанси боротися за високе місце. Радий, що я разом з колегами зумів це зробити. Після закінчення сезону мені, як і працюючому у весняній його частині в ролі головного тренера Роману Григорчуку, вручили пам'ятні медалі. Той чемпіонат першої ліги я добре пам'ятаю. Як, втім, і наступні сезони, проведені "моряками" в еліті. У той час я вже працював з дублерами "Чорноморця".

- Чим займаєтесь зараз?

- Пішовши зі структури "Чорноморця" у 2014-му, присвятив себе вихованню юних футболістів. Ось вже сьомий рік займаюся улюбленою справою. Ясна річ, що це не робота з дорослими професіоналами, але в даному випадку головне полягає в іншому. Якщо тобі подобається те, що ти робиш, і ти віддаєшся цьому максимально, то це велике щастя. Як виявилося, працюючи з дітьми, теж можна отримувати задоволення.