Український футбол прокидається від летаргічного сну. Але чи дозволить коронавірус звестися на прямі ноги?

В боротьбі з пандемією COVID-19 українська влада намагалася перейняти якнайбільше європейського досвіду. Україна взяла на озброєння метод західноєвропейських країн щодо широких карантинних заходів, які паралізували весь спорт. Тепер же, коли ситуація в більшості країн Європи стабілізується, Україна також планує поступово виходити з карантину. Разом з усім іншим, повинен відновитися й спорт.

Проте сліпо наслідувати європейський досвід українська футбольна влада не може. Адже надто різними є кроки європейських країн щодо футболу. У Франції, наприклад, чемпіонат припинили й новий почнеться не раніше вересня. Нідерланди з Шотландією теж не гратимуть, Бельгія оголосила про дострокове завершення раніше за всіх, але там ще не покладена крапка. Англія акумулює сили для того, аби відновити турніри. Там відбувається лише протистояння безпосередньо в середині Ліги. Італійські команди одностайні щодо бажання продовжити грати, але ведеться відкрите протистояння з Урядом. В Іспанії також немає єдності, однак там довіряють владі країни й готові продовжувати сезон, отримавши для того відповідний сигнал.

А що ж Україна? УЄФА, як бачимо, - авторитет далеко не для всіх. Спілка європейських футбольних асоціацій в розпал епідемії попередила всі національні Асоціації, що сезон мусить бути дограний, інакше можливі санкції. Однак рекомендації організації, очолюваної паном Чеферіним, не стали останньою інстанцією. Кожен користується правом на власний розсуд розпоряджатися долею внутрішніх турнірів.

В Україні ж спостерігається тенденція дотримання рекомендацій УЄФА. До того ж, строгого дотримання. Наївно думати, що це зумовлено високим почуттям законослухняності УАФ. Просто Андрієві Павелку вкрай невигідно йти всупереч з позицією УЄФА. Вони з Чеферіним – добрі товариші. Та й сам голова УАФ, як ми знаємо, є членом виконкому УЄФА, тому не личить нехтувати вказівками цієї організації. Крім того, відновлення футболу в такий нелегкий час – гарний піар-крок, здійснити який УАФ спробує за будь-яку ціну. Простіше кажучи, сезон в Україні має шанси продовжитися. Це не добре, і не погано – просто констатуємо факти.

Від Уряду країни йдуть позитивні сигнали. Уже від сьогодні набрали чинності деякі карантинні послаблення, а з 12-го травня зелене світло може побачити перед собою й спорт. Зокрема, футбол. Команди отримають нагоду тренуватися. Спершу – групами по 5-6 осіб, а потім – і ширшим загалом. Два тижні надані на підготовку, а вже 30-го травня планується провести перший після тривалої пандемічної паузи тур УПЛ (всі матчі – без глядачів).

Власне, післякарантинний календар турніру громадськість отримала ще до того, як була якась ясність щодо послаблення чи продовження обмежувальних заходів. Тут нічого дивного немає. УАФ мусила розробити план відновлення сезону згідно з рекомендаціями УЄФА – це і було зроблено. Позиція Павелка та компанії чітка – догравати. Не проти цього й клуби - учасники УПЛ. Є проблеми з Першою та Другою лігами, але про це – трохи згодом.

У нас ситуація розвивається не за французьким сценарієм, де догравати сезон забороняє влада. Немає англійського сценарію, де між собою не можуть домовитися самі учасники елітного дивізіону. Єдине, що може завадити великій грі – це непродуманість чи недосконалість організаційних моментів.

Наприклад, є слова Сергія Палкіна про те, що догравати, з врахуванням потреби економити, потрібно у двох-трьох містах, аби максимально спростити логістику. Від УАФ про це взагалі нічого не чути. По-друге, виникають запитання щодо спроможності всіх клубів забезпечити футболістів та тих, хто залучений до організації матчів, тестами на COVID-19. Кожна з команд, за усередненими підрахунками, повинна буде зробити по тисячі тестів, ціна одного – близько тисячі гривень. Це приблизно мільйон гривень. Додамо до цього зарплатню футболістам, витрати на логістику та інші організаційні затрати – і отримуємо загрозу виникнення англійського сценарію. Адже не секрет, що бідні ліги, якою і є УПЛ, на відміну від заможних, від припинення сезону страждають не так сильно (точніше, взагалі не страждають). Власники клубів, на чиїх плечах і висить тягар фінансування (і більшість з яких на футболі не заробляє), під час пандемії економлять. А тут не лише може завершитися період економії, а ще й непередбачена в бюджеті стаття витрат додасться.

Керівництво української Прем'єр-ліги наслідує досвід Бундесліги, котра в процесі відновлення чемпіонату розробила і запустила у використання протокол безпеки. Іншими словами – чітка інструкція щодо безпеки учасників та організаторів матчів. Тут все правильно і додаткового пояснення не потребує. Виникає лише одне запитання: а чи готова УАФ, за прикладом Німеччини, брати на себе частину фінансових зобов'язань щодо цього протоколу?

Звернемо увагу на те, що сказав Євген Дикий, виконувач обов'язків керівника УПЛ:

"Звичайно, обов'язковою умовою буде проведення тестування на наявність чи відсутність коронавірусу. Клуби поставили питання, що є певні труднощі з необхідною кількістю тестів. Чи допоможе УАФ і ліга. Ми повідомили, що зі свого боку зробимо все, що зможемо для допомоги. УАФ буде звертатися до міністерства, щоб ці тести мали прийнятну ціну. Ціна варіюється: 500 гривень, є 2 тисячі гривень, є 5 тисяч гривень".

УАФ буде клопотати лише щодо ціни. Навіть якщо вдасться "виторгувати" тести за 500 гривень, то це додаткових півмільйона гривень витрат для кожного клубу (а то й більше). Є великі сумніви, що представники українського "болота" потягнуть такі витрати.

Хочеш - не хочеш, а організаційне питання стає руба. Особливо щодо Першої та Другої ліг. Ці клуби бідні й самостійно тестувати своїх гравців та людей, залучених до організації поєдинків, точно не зможуть. Крім того, гострішою, аніж в УПЛ, є проблема логістики, адже Перша та Друга ліги мають ширшу географію. По-третє, декілька представників цих ліг відкрито заявляють про небажання і неможливість продовжувати сезон в таких умовах (зокрема, такий меседж йде від "Чорноморця" та "Миная") – і не рахуватися з інтересами учасників гри не можна. З іншого боку, мотивація одеситів зрозуміла – там фінансова скрута і припинення чемпіонату дасть змогу перевести подих й, можливо, допоможе вхопитися за якусь соломинку. В "Минаї" ж розраховують на те, що поточна турнірна таблиця, в якій закарпатці – треті, стане остаточною і саме так клуб здобуде перепустку до УПЛ. Але не треба забувати про фактор "сильних світу цього". Сергій Палкін не втомлюється повторювати, що в цей час розширення ліги є недоцільним. Також заявив, що з ним солідарний й президент "Динамо" Ігор Суркіс. Якщо ж сезон не буде відновлено, то обміну "один на три" між УПЛ та Першою лігою може не відбутися й поготів. "Минай" тоді залишиться біля розбитого корита.

Але то вже трохи інше питання. Якщо відштовхуватися від того, що грати повинні усі, то напрошується висновок – без екстрених заходів Перша та Друга ліги не продовжаться. Можна піти шляхом мінімального опору й просто припинити розіграші, сконцентрувавшись лише на УПЛ та Кубку. Але якщо бути "ідейними" до кінця, працюючи на благо Гри, то треба думати не лише про верхівку айсберга. Тут справу якраз полегшили б умовні "опорні стадіони". Тобто, арени в кожному з куточків країни, навколо яких базувалися б клуби й де відбувалися б матчі. Такий підхід спрощує логістику, але водночас вимагає єдності та компромісу від всіх учасників турніру. Але питання логістики має стояти не перед, а після питання про здоров'я та безпеку учасників гри. А щодо тестів двох думок бути не може – клубам потрібно більше допомоги, аніж просто клопотання щодо ціни.

Отже, все йде до того, що з 12-го травня дійсно розпочнеться "відлига" і футбол прокинеться після летаргічного сну. Питання тільки в організаційній складовій. Одна справа – планувати й хотіти щось зробити, геть інша – змогти це зробити. Наразі рух у напрямку до Гри відбувається, але останнім кроком доведеться переступити через багато перешкод. І не факт, що сили та розуму зробити цей крок на прямих ногах вистачить…