Юрій Роменський відзначає ювілей

Для вболівальників цих двох українських клубів ім’я Юрія Роменського значить чимало. В цілому він провів в них сім сезонів: чотири – у "Чорноморці" і три – у "Динамо". За цей період він встиг не тільки завоювати дві золоті (1980, 1981 роки) та одну бронзову (1979) медалі у складі динамівців, а й двічі потрапити до традиційного списку 33-х найкращих футболістів СРСР.

Однак Роменський заслужив на любов прихильників футболу не тільки в Одесі та Києві. Таке ж ставлення до воротаря було і в Азербайджані, де він народився і починав свій шлях у великий футбол. Перші кроки Юрій робив у рідному Мінгечаурі, де юнаком потрапив до місцевого "Текстильника". Це було у 1968-му, коли футбол у республіці був на піднесенні. Вже через кілька років талант молодого воротаря помітили у бакинському "Нефтчі", де він невдовзі й опинився. Спочатку Роменський грав за дубль, а згодом став випробовуватися в головній команді. Впродовж трьох років йому було важко конкурувати із досвідченим Сергієм Крамаренком, однак у 1975-му він все ж витіснив його із основного складу.

У розпал сезону-1977 Юрій Роменський отримав травму меніска, яка завадила йому дограти чемпіонат до кінця. Зробивши операцію, він вирішив змінити місце прописки, аби мешкати у місті дружини – Одесі. Якраз тоді виникло питання щодо служби в армії, і футболістові довелося пройти чимало випробувань, аби воно на деякий час владналося. Отримавши можливість грати у "Чорноморці", Роменський відразу ж став своїм у команді. Прийняли його і вимогливі одеські вболівальники, яких новий воротар приємно вразив своєю надійною грою. Саме після того дебютного сезону у складі "моряків" він отримав виклик до збірної СРСР, з якою наприкінці 1978 року здійснив турне по Японії. Того ж року прізвище Юрія Роменського вперше було включене до списку 33-х найкращих у Радянському Союзі.

Впевнена гра воротаря не могла не вразити провідних фахівців союзного футболу - зокрема, наставника київського "Динамо" Валерія Лобановського. Коли проблема щодо служби в армії знову поновилася, він запропонував Роменському перейти до його команди. Той погодився, провівши у столичному клубі три сезони. У цей період увійшло чимало вдалих матчів у чемпіонаті та Кубку СРСР, єврокубкових турнірах, а також у складі збірних СРСР та України. У першій з них Юрій зіграв у товариському матчі проти Данії та відбірковій зустрічі ЧЄ-1980 з Фінляндією, а у другій провів ігри Спартакіади народів СРСР 1979 року. До речі, у цих змаганнях керована Лобановським збірна України посіла третє місце.

На жаль, сезон-1981 року у "Динамо" у Роменського склався зовсім не так, як того хотілося б. Опинившись на лікарняному через хворобу, він тривалий час не грав, а його місце в "рамці" зайняв Михайло Михайлов. По завершенні чемпіонату, в якому Юрій відіграв менше третини матчів, він залишив Київ і вдруге перебрався до Одеси.

Вболівальники "моряків" з радістю зустріли новину про його повернення. І Роменський не підвів, гідно відпрацювавши свій воротарський хліб. Особливо яскравим для нього особисто і футбольної Одеси загалом став сезон-1984, в якому "Чорноморцеві" не вистачило лише одного очка для завоювання бронзи. Одеська команда у тому чемпіонаті видала вражаючий спурт із восьми матчів поспіль, в якому виграла сім і зіграла внічию один матч. Саме після того сезону 32-річний Юрій Роменський змушений був завершити активні виступи у футболі. Причиною стала важка травма колінного суглобу.

Повісивши воротарські рукавички на цвях, тривалий час працював начальником відділу футболу Української республіканскої ради спорттовариства "Трудові резерви", а потім займався бізнесом. Однак з футболом Юрій Михайлович не поривав – був тренером-консультантом у клубі "Верес", потім тривалий час разом із колишнім динамівським одноклубником Олегом Блохіним працював тренером воротарів збірної України та обох клубів, які стали для нього своїми - одеського "Чорноморця" та київського "Динамо".

Колектив сайту UA-Футбол приєднується до багаточисельних привітань на адресу ювіляра і зичать йому миру, міцного здоров’я та усіляких життєвих гараздів!