(Анти) Герой футбольного дня. Олександр Петраков

Олександра Петракова уже критикували за результати та гру збірної України? Ну нічого, вляпатись можна навіть за межами футбольного поля. Достатньо просто вийти до журналістів та сказати кілька дурниць на камеру / мікрофон.

Бути щирим та говорити правду не кожному дано. Це добра риса характеру, але не кожній професії вона сприяє розвитком та прогресивністю. Іноді просто достатньо бути стриманим, гнучким, по-своєму хитрим. Бо принцип "не винось сміття з хати" ще ніхто не скасував і навряд чи скасує.

Фото - Павло Кубанов, УАФ

Петраков просто загубився у просторі. А може просто не розуміє, що ті методи, які дієві на рівні молодіжної збірної України, не працюють у національній команді. Вже те, що після Казахстану тренер вийшов і сказав на камеру, що не може забивати замість гравців голи та дивувався, як ці футболісти грають у Лізі чемпіонів, підірвало мікроклімат в колективі. Але Петраков пішов далі: своїми наступними спічами він ще й заклав бомбу уповільненої дії на майбутнє.

Вирішив приспустити на землю зірку Серії А? Гаразд. Вирішив присоромити гравця "Динамо" за не уміння опікати опонента "сам на сам"? Теж годиться. Тренер має право і навіть повинен це робити. Але чому методом "публічної порки", а не бесідою тет-а-тет? Чи достатньо у виконувача обов'язків головного тренера авторитетності та поваги, аби його публічні нотації вправили гравцям мізки, не зачепивши їхнього самолюбства?

Бо тут дуже тонка грань, дуже крихка матерія. Можна зажити слави "простого свого хлопця" серед журналістів та вболівальників, але стати ворогом для підопічних. І тоді чекай біди. Чимало прикладів, коли команди "зливали" куди більш статусних тренерів за значно менші "шпильки".

Тривожно Петракову повинно було стати одразу після матчу з Чехією, коли тренер, поплескуючи Ярмоленка по плечу у намаганні привернути до себе увагу, у відповідь отримав тільки гарикання невдоволеної гримаси найавторитетнішого гравця збірної.

Тепер додаймо сюди потенційні образи Маліновського, Караваєва та решти, кого Петраков зачепив публічними наїздами, і отримаємо вибухову суміш. І добивайся потім від них самовіддачі у ключових матчах. Наче горохом об стіну.

Чомусь видається, що задля благої цілі Петраков обрав непідхожі методи. Та й конфлікти з журналістами на рівному місці (згадаймо реакцію в.о. головного тренера на рядове питання про тактику) – це останнє, що повинен собі дозволяти спеціаліст такого рангу. На помилках, звісно, вчаться. Головне, аби для Петракова дзвінок про закінчення уроків не пролунав завчасно.