Кубок Україны. "Волинь" - "Металург" (З) 2:1. Матч, про який хочеться згадувати

Луцьк. Стадіон "Авангард". 9800 глядачів

Головний арбітр: Сергей Даньковський (Київ)
Асистенти: Олександр Якименко, Станислав Боклажко (Київ)

"Волинь" - "Металург" (З) 2:1

Гол: Кінаш 63, Майкон Оливейра 101 (пен.) - Алозі 67

"Волинь": Ндоє, Мостовий, Карковський, Гошкодеря, Симинин, Кінаш, Лопес Де Фрейтас Рамон, Снитко (Пічкур 91), Майкон Оливейра, Лісовий (Шарпар 46), Густаво (Рибальченко 46)

"Металург" (З): Жук, Тігорєв, Тейку, Вернидуб, Кривцов (Білий 114), Міцейка (Невмивака 117), Карауш, Сілюк (Каськов 75), Калонас, Опанасенко, Алозі

Попередження: Снитко 20, Карковський 72, Рибальченко 82, Шарпар 113 - Кривцов 4, Калонас 20, Тігорєв 116

Кубковий поєдинок «Волині» проти запоріжців видався на славу – уболівальники побачили цікаву гостросюжетну гру з купою гольових моментів, незгасаючою інтригою, швидкісними й технічними діями суперників та бурхливими емоціями. Коротше кажучи, ті, хто прийшов цього прохолодного вечора на стадіон залишилися цілком задоволені побаченим видовищем.

Сам поєдинок, попри усі прогнози, розпочався з надактивних атакуючих дій господарів, які за звичкою прагнули загнати суперників до їхнього ж штрафного майданчика, аби там, знову ж, за звичкою, довбати оборону. Однак запоріжці, все ж таки, не першолігова команда і сідати захист не прагнули, хоча протиставити волинянами не змогли майже нічого. Загалом гості перший тайм провалили повністю –боротьбу за ініціативу вони програли, а їхні атаки завжди розбивалися об захист лучан. При цьому не варто казати, що металурги нічого не створили, але захисники господарів постійно хоч на якусь долю секунди, на якісь кілька міліметрів випереджали своїх опонентів і у підсумку добратися до карного «Волині» до перерви тим так і не вдалося. У перші сорок п’ять хвилин запоріжці завдали по воротам Ндоє лише три удари з-за меж карного, які виявилися дуже вже неточними, а кіпер лучан лише раз піймав до рук м’яч з гри, та й то, підбираючи слабку безадресну передачу. Намагався загострити гру екс-форвард «Волині» Алозі, але уперто потрапляв у положення «поза грою» і нічим своїм партнерам не допоміг.

Господарі ж за створеними моментами переграли гостей на триста відсотків і якби були уважнішими при завершенні атак, то ще до перерви могли зняти усі питання про переможця. З перших хвилин захисники і воротар «Металурга» змушені були ліквідовувати вкрай гострі прориви лучан. Так, на шостій хвилині Лопесу не вистачило лише кількох сантиметрів, аби замкнути подачу Кінаша з флангу. За мить той же Лопес на половині поля гостей елементарно відібрав м’яч у оборонця, увійшов в карний, але почав обробляти м’яч і захисники зуміли ліквідувати небезпеку. Незабаром потужно бив Карковський, однак, влучив у оборонця. На 17-й хвилині після подачі кутового чудово пробив головою Лопес, та, на жаль, прямо по центру, де стояв воротар металургів, котрий зумів витягти цей удар. За дві хвилини Олівейра,який у цьому матчі діяв як ніколи гостро та ще й відходив відпрацьовувати у відборах, хвацько пробив з лівої з-за меж штрафного майданчика, проте м’яч розминувся з ціллю у лічених сантиметрах… Загалом постійний пресинг у виконанні волинян змусив гостей помилятися й вони все частіше втрачали м’яч і потроху збавляли оберти своїх контрвипадів.

А після 20-ї хвилини гри ситуація біля воріт «Металурга» стала й взагалі катастрофічною. Спочатку Лопес першим встиг на підбір і метрів з десяти завдавав удар у незахищений кут, але м’яч пройшов повз стійку. На 26-й хвилині Кінаш відібрав м’яч у захисника на лівому фланзі і прострілив у центр карного точно на Лісового, але доки Максим примірявся для удару, під нього встигли підкотитися відразу три захисники й вибили м’яч подалі. Ситуація скидалася на пенальті, однак арбітр порушення не зафіксував. За дві хвилини Лісовий, виконуючи штрафний метрів з тридцяти зумів пробити «стінку», але на підборі проти пустих воріт його партнери чітко не зіграли і шкіряний пішов на кутовий. Самі після цього гості змушені були окупувати власний карний майданчик, а лучани, досягши свого, дещо перепочили й знову почали розгойдувати оборону. Хвилин за десять до перерви змусили попрацювати Жука Олівейра та Густаво, а на 38-й хвилині Кінаш, розкидавши опонентів фірмовими фінтами увірвався в карний, проте його удар з близької відстані встиг заблокувати захисник. А за дві хвилини до перерви лучани втратили найреальнішу нагоду відкрити таки рахунок. Лісовий зі своєї половини поля віддав чудовий пас на лівий край, на хід Олівейрі, захисник у падінні до м’яча не дотягнувся і Майкон вийшов сам на сам з воротарем без переслідування з боку оборонців. Нажаль, зблизившись з Жуком, бразилець вирішив пробити у дальній кут з лівої – м’яч пішов по вигнутій траєкторії і на якісь сантиметри оминув ціль…

По перерві ситуація змінилася дещо на краще для гостей. Першу п’ятихвилинку вони провели досить активно й змусили волиняни відійти на свою половину поля. При цьому запоріжцям вдалося провести ряд дуже гострих атак. Однак спочатку Силюк зблизька примудрився пробити вище воріт, а за мить «Волинь» врятував лише вчасний та самовідданий кидок Ндоє у ноги Алозі. Охолодив же ж запал металургів Шарпар. Здійснивши ривок правим флангом, В’ячеслав кваліфіковано на швидкості пройшов двох опонентів, дібрався до кута карного і завдав підступного удару поміж ніг захисника в дальній кут. Якби не відмінна реакція Жука, був би гол. А так, кіпер гостей просто чудом зумів перевести шкіряного на кутовий. Після цього волиняни знову почали нагнітати напругу біля воріт суперників. На 57-й хвилині Кінаш гарно пробив з по центру штрафного метрів з 35-ти і шкіряний лише дивом не втрапив у ціль і розминувся з хрестовиною. Згодом Лопес гарним пасом знайшов у воротарському гостей Олівейру – удар Майкона головою у нижній кут і знову чудова реакція кіпера рятує запоріжців. А відразу за цим трапився рахунок було відкрито…

Цікаво, що розпочав результативну атаку і став автором гольового пасу воротар лучан Ндоє. На 63-й хвилині Ісса потужно запустив шкіряного на лівий фланг, де Кінаш та Рибальченко синхронно залишили за спинами захисників «Металурга» і вдвох викотилися на воротаря. Кінаш пробив метрів з шістнадцяти, м’яч зачепив руку Жука і влетів у дальній кут – гол! Окрилені успіхом, господарі понеслися забивати ще, але потрапили у ситуацію, аналогів якій знайти важко. На 67-йхвилині Кінаш зі штрафного справа гарним навісом закинув м’яч на Олівейру і Майкон головою переправив м’яч у ворота. Цей гол за великими рахунком вирішував питання про переможця, але… Арбітр матчу, який уже зафіксував взяття воріт раптом відмінив гол, зреагувавши на щойно спалахнулий прапорець свого асистента, який свідчив про офсайд. Відеоперегляд епізоду засвідчив, що положення «поза грою» насправді не було – на момент пасу Майкон знаходився на лінії з захисником. А далі, доки пів-команди лучан разом з уболівальниками ще святкували гол, гості шви день розіграли м’яч, довели його до карного волинян і Алозі, вдало зігравши на добиванні, зрівняв рахунок. Між моментами, коли м’яч влітав у одні й другій ворота пройшло лише тридцять секунд…

Після цього «Волинь» надійно застигнула запоріжців біля їхніх володінь і намагалася виправити ситуацію. Вже за дві хвилини Олівейра хльостким ударом по центру змусив попрацювати Жука. Затим Кінаш ледве не закинув шкіряного «за комірець» кіперу, коли той помилився на виході, приймаючи навіс. Удар головою Шарпара впритул – вище воріт, ще кілька штрафних та кутових і на останній хвилині знову ж Шарпар з близької відстані не влучає у рамку… У підсумку основний час зустрічі завершився внічию і вперше у Луцьку глядачі стали свідками боротьби у додатковий час.

На екстра-тайми Віталій Кварцяний замінив втомленого Снитка на свіжого Пічкура, посиливши при цьому атакуюче спрямування на лівому фланзі. Як виявилося, це рішення й стало визначальним у визначенні путівки до півфіналу. Вже на перших хвилинах двічі на ударну позицію партнери виводили Кінаша і двічі Ярослав пробивав повз стійку. На 96-й хвилині двічі врятував свою команду Жук, коли за кілька секунд зумів парирувати удар Пічкура з гострого кута та ще й зреагував на розстріл впритул у виконанні Шарпара. Пасивні дії гостей у цих моментах дали привід засумніватися у їх прагненні вирішити справу без післяматчевої лотереї. А «Волинь», яка навіть у доданий час не відмовилася від активного пресингу суперника, таки зуміла добитися свого. На 99-й хвилині Пічкур зліва прострілив в карний, на лінію воротарського, Тейку не зумів зупинити м’яч і підоспілий Сімінін вгатив його, проте прямо у воротаря. Шкіряний перелетів оборонців і потрапив до Кінаша, у якого на швидкості відразу врізався Кривцов і зніс луцького півзахисника – пенальті. Виконувати вирок взявся Олівейра, який ударом з лівої розвів м’яча та кіпера по різних кутах – гол!

До зміни воріт лучани могли забити ще двічі. Але Рибальченко з близької відстані пробив вище воріт, а після удару Олівейри головою впритул під поперечину знову неабияку майстерність продемонстрував Жук, витягнувши м’яча на кутовий. Початок другої п’ятнадцятихвилинки видався менш активним, але завершився чи не найреальнішою можливістю для запоріжців для взяття воріт за усю гру. Ндоє у шаленому стрибку перервав досить небезпечний навіс справа, але не зумів зафіксувати м’яча і той став здобиччю Каськова. Удар останнього в дальній кут – і лише поперечина врятувала господарів від неприємностей. На цьому, власне кажучи було все – гостей на подальші атаки не вистачило, лучани ж не лише кілька разів серйозно потурбували воротаря «Металурга», але й могли забити втретє, але удар Олівейри на останній хвилині таки став здобиччю Жука. Фінальний свисток здійняв на стадіоні бурю емоцій – уболівальники, які від нервів провели на ногах весь додатковий час, палко вітали свою команду з виходом до півфіналу.

Віталій Кварцяний (головний тренер «Волині»): По перше, сьогодні у нас вдалий день, перш за все тому, що ми вирішили шановному моєму другу, президенту клубу, завдання, яке він поставив мені перед початком сезону: «Чемпіонат – так дивись, як би там що, але у Кубку мусиш дійти до кінця. У цьому році межа – чотири гри». Мені більше подобається коли у мене є завдання і вдається його виконати шановним людям. Це, якби, ідея і вона здійснилася. Зараз я вже стурбований тим, як будувати команду на серйозну гру у півфіналі. Перед грою я казав 51 на 49 що ми сьогодні виграємо. Хлопці показали максимум віддачі, було багато якості, але була боязкість у завершенні і бразильці шкодують ноги. Вони ще не звикли брати гру на себе і отримувати за це по ногам. Ви бачите, їх майже не били. Ось коли їх почнуть бити, тоді вони стануть гравцями. А так, вони приймають ноги, погано грають корпусом. Але якби ми їх купили за мільйон, то вони б напевно це робили. Тому решту факторів їх досконалості потрібно проробляти, включаючи компоненти українського менталітету в футболі. Я команду поздоровив, хлопці молодці і будь-хто скаже, що ми заслужено перемогли. Ми були сильнішими, ми не поступалися в швидкості, ми насправді були командою, яка заслужила грати у півфіналі.

- Віталію Володимировичу, у перед матчевому інтерв’ю Ви казали, що хлопці трохи сачкують. Не вважаєте, що це стало стимулом для того сьогодні вони щоб так добре зіграли?

- Вони не сачкували, просто такий футбольний характер. Я їм сьогодні казав що таке одержимість і як вона розшифровується для того, щоб визначити перспективність росту майстерності футболістів – буде він коли-небудь на високому рівні грати, чи ні. Нині просто мало одержимих футболістів і немає ініціативи, особистої ініціативи, яка могла б заводити команду. Сьогодні у нас в команді немає такого лідера, вони ніби знівельовані одним характером, тому грають без бурі, без урагану. Сьогодні якраз проявилася частка характеру, яку можна вважати проявом одержимості. Сьогодні ніхто не лінувався, ніхто не поступався, просто кожен зіграв, як міг, такий рівень майстерності, але одержимість прорізалася, що мене більше всього надихає.

- Ви спеціально готували заміну Пічкура наприкінці зустрічі?

- Так, я його беріг, готував, тому що, незважаючи на те, що він вже не молодий хлопець, в ньому велике футбольне життя могло бути раніше. Але він пізно почав проявляти сильні якості і у нього дуже великий талант. Тридцять років, але я в нього вірю. Та він гравець епізодичний і може посилити швидкісну гру. Бачите, наскільки змінилася гра, коли я його випустив. Я його хотів і з початку поставити, але він не завжди добре входить в гру. Якщо входить в гру – потім пропадає, а потім знову включається і знову пропадає. В ньому є якби два Пічкура. Мені вдалося його добавити і дати те, що він зробив, а потім, після зборів, я думаю ми його підготуємо і він ще принесе нам користь. Він хороший футболіст.

- Будуть якісь особливі преміальні за цю гру?

- Так преміальні були серйозні, але я не можу назвати суму, тому що нас ніхто не зрозуміє. Ми не враховуємо кризи, у нас своє життя, футбол - це специфічне господарство. Є спонсори і вони сказали, є президент. Я знаю суму і знають футболісти. Я радий що вони підуть у відпустку з копійкою в кишені. Я казав, якщо ми програємо, бо в Чемпіонаті немає різниці – п’яте, третє, перше… Та якщо ви в Кубку не вийдете до півфіналу, ніхто вас сварити не буде, просто 22 листопада я перший раз за тридцять років тренерської праці візьму літак і полечу куди-небудь в Австралію, або на Гавайські острови, або куди-небудь до білих ведмедів і ви мене не знайдете до першого дня зборів. Будете ходити картоплю продавати, торгувати чимось і будете голими. Бразильці за свої кошти полетять в Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу. Вони сьогодні старалися, у них ще рівня, звичайно, такого, як потрібно, немає, але я сьогодні ними двома задоволений. Майкон і Рамон молоді хлопці – двадцять і дев’ятнадцять років, з них зробимо гравців.

- Віталію Володимировичу, прокоментуйте будь-ласка момент з відміненим голом. І є таке враження, що «Волинь» пропустила тому що половина команди ще раділа...

- Я попросив зараз тренерів, щоб пішли до оператора і обов’язково показали момент. Я кажу, «Гошкодеря де ти був?», а він: «Я трішки біг…», а нам за це забили гол. Ви уявляєте уболівальників, котрі переживають. Я можу поставити себе на місце уболівальників, коли я уболіваю за когось, то дуже образливо, коли пропускаєш незрозумілий гол, не зараховують хороший, а тобі забивають тому, що хтось неналежно поставився до своїх обов’язків. Але я не можу сварити футболістів, а так хочеться. Але ж це не армія, це футбол, це емоції. Я їх можу зрозуміти, можливо я й сам зівнув би, розчарувався. Але молодці, що знайшли сили і все закінчилося. Бог побачив. Зараз подивимося, мені самому цікаво.

- На півфінал варіантів немає, тільки «Таврія»?

- Там «Шахтар» поки виграє, а там – «Дніпро»? Так? Ну нічого. У мене сьогодні є достатньо часу, не так як в чемпіонаті. Є грудень, є січень, є лютий і у березні, як там складуться усі регламентні норми. Ми ж в свій час і «Дніпро» перемагали, і Київ, і «Шахтар», і «Таврію» звичайно не раз. Тому я зовсім не боюся. Мені обіцяли – дійдеш до півфіналу, напишеш кого потрібно купити. Ібрагімовича там треба, то купуємо. То я зараз з них не злізу. Нехай куплять одну ногу і це вже щось буде.

- Віталію Володимировичу, здалося, Ви хотіли крикнути на захисника коли він віддав передачу Ндоє, а Ісса затим зробив гольову передачу…

- Ми так не раз забиваємо. Ндоє чудово ввів м’яч, ми це награємо. Але забувають футболісти. Ще було два-три моменти. Майкон намагався головою комусь скинути, а потрібно було доганяти м’яча, втікати і забивати. Ісса викинув в Алчевську м’яча прямо на кут їхнього штрафного, Лопес втік, його збили, штрафний подав Єременко і Павлов в падінні головою забив гол. Ще, здається, у грі з «Ірпінню» теж ввів м’яча, подали кутовий і гол. Зараз тільки трохи розгубився, бо він місяць не грав. А так, це гравець для хорошої команди у Лізі Чемпіонів. Поки в нього рівень самий високий.

- Чи не шкодуєте про втрату Пищура?

- Шкодую. Нам не вистачає ватажка, як Висоцький співав, «нету нынче вожаков». Нам його не вистачає. Він робився серйозним. Він ще не вийшов на рівень, але у нас прогресував в дуже цікавого футболіста, йому б ще півроку, рік і він би увійшов до вищої ліги, якби ми увійшли, і грав би там класно. У нас з ним не було проблем в його бажанні прогресувати. Іноді він простоював, тому що це висококонструктивний гравець, йому важко весь час бути в динаміці, але він виконував конкретну роботу і був дуже корисним. Я дуже шкодую, що зробив так, як зробив. Тепер мучусь, на жилах доводиться здобувати очки. Але головне завдання ми вирішили. Яке там в чемпіонаті займемо місце, п’яте, четверте, друге, перше – я вже спокійний. Головне завдання – сконцентруватися на підготовці до Кубку. Мені надарили коньяків кілька днів тому і зараз принесли, щоб я випив і команда. Я кажу: «Ану заберіть! Ви що, здуріли?!» Завтра ми в чемпіонаті програємо і всі забудуть, що ми увійшли до півфіналу. Історія залишиться, звичайно, але важливо не розслаблятися. Залишилося чотири дуже важливих гри. Три вдома, які, якщо ми виграємо, то буде взагалі диво. Дуже важко буде виграти три гри поспіль і потім гра в Охтирці. Якщо б нам це вдалося, ось тоді ми б першими-другими закінчили коло. Тоді можна було б попити що-небудь таке.

- Після матчу з «Кривбасом» сьогодні була найкраща гра «Волині». Складається таке враження, що мотивація з’являється тільки з командами Прем’єр-ліги?

- Мотивація є весь час. Ви бачите, команда Прем’єр-ліги все одно намагається грати у футбол. Вони ж відкривалися і нам давали простір. Можна було прийняти, втекти, десь обігратися. І ми пресингували усю гру. Ми сто двадцять хвилин сиділи на пресингу. Фізично ми виглядали цікавіше за Запоріжжя, хоча у них хороша команда. У швидкостях ми не поступалися, десь при прийомі м’яча ми робили паузу, а потім прискорювалися. Це проблема гравця першої ліги. В Прем’єр-лізі в момент прийому футболіст уже йде вперед. Ще є над чим працювати, хоча цілий тиждень над цим працювали, місце прийому міняти треба на п’ятій передачі. А вони на першу, потім знову другу – повільно усе. Ті команди, які прижають до нас, ви ж бачите, грають дев’ять в обороні і один попереду на контратаки. І ми 0:0, 1:1 з «Динамо-2», не можемо забити. Був Пищур – ми розривали лінію. Зараз важко пройти, Пічкур наривається на трьох захисників, інші теж. Важко, здалеку не б’ємо, немає гравців з ударом Сабо, Мунтяна. Б’ємо на тренуваннях багато, а у грі забуваємо про це. Хочемо завести у ворота, а як туди заведеш, якщо там вісім оборонців і простір весь закритий? Тому ми топчемося на місці, маємо перевагу, а реалізувати не можемо. І на висоті ми не виграємо, Пищур забивав головою, скидав під удар та забирав по два-три захисники, був простір. Я шукаю зараз гравця, займаюся, потрібен обов’язково хороший гравець таранного типу. До збірної світу я б включив Крауча і Ібрагімовича. Один 203 см, інший 194 см – ось це нападники.

Роман Григорчук (головний тренер «Металурга»): Перш за все, я поздоровляю ФК «Волинь» з перемогою, з проходом до наступної стадії Кубка України. Що стосується коментаря щодо цієї гри, то я слухаю ваші питання.

- Склалося враження що перший тайм ви повністю програли, в чому причина?

- Причина є глобального характеру. Таке враження, що ми боїмося грати у футбол. На рівному місці якісь довгі передачі виконуємо, тобто ми не граємо у футбол. Треба робити поправки і ми знаємо, що у цьому компоненті нам потрібно додавати.

- Видно було що у додатковий час ваша команда повністю підсіла фізично, у чому справа?

- Потрібно проаналізувати усі дії футболістів і тільки після цього я можу відповісти на це запитання. Тому що це може бути суб’єктивним і якщо я зараз погоджуся з вами, то ви самі розумієте... Тут потрібен аналіз і після цього можна відповісти на це запитання. Іншими словами, таке ваше враження може бути неточним.

- Чи надовго ви повернулися в Україну?

- Я з радістю повернувся додому. Дванадцять років пропрацював у іншій країні, в Латвії. Я ні про що не шкодую. В принципі, був у мене дуже хороший час, але я розумію, якщо порівнювати, український чемпіонат, він сильніший за латвійський, наприклад. Мені дуже приємно, що у мене були такі наміри, з початку того року у будь-якому випадку такий крок я б зробив і це сталося трохи раніше на два-три місяці. Я дуже радий що я вже в чемпіонаті України, в Прем’єр – лізі і маю нагоду та можливість працювати і добиватися зі своєю командою певних результатів.

- Які ж цілі команди?

- Що стосується наших цілей. Я буду працювати відповідно тим цілям, і тим стратегічним напрямкам, які визначає клуб. Якщо в декількох словах сказати, то це, перш за все, повинна бути побудована така команда, яка грає у хороший футбол. Якраз в хороший футбол. Тобто то питання, що було у першому таймі, то якраз не було цієї гри. Перше – це повинна бути хороша гра, молода команда повинна бути, вона має грати в хороший футбол, комбінаційний. Перш за все, це повинно бути для болільника і, безумовно, цей футбол повинен давати результат. Тобто я говорю про те, що з однієї частини – тільки красивий футбол, ясно, що мало. Можна грати красиво, але не мати результату. Тут повинні бути паралельні штрихи і добиватися треба такої гри, такого стилю гри і при цьому досягати результату.

- Ваш попередник постійно наголошував, що головним завданням команди є фінал Кубка. Вам поставили таку ж ціль, чи більше уваги звернули на чемпіонат?

- Тут просто не може бути мови. Кубок України – це є дорога до єврокубків. Коли команда бере участь у єврокубках, то це повноцінне футбольне життя. Тут не може бути мови, що Кубок може бути на другому плані. Певна річ, що у нас було завдання сьогодні виграти, пройти і далі боротися за те, щоб попасти в Лігу Європи. Тобто ми можемо сказати, що ми одне завдання не виконали. І ясна річ, що в чемпіонаті ми не можемо бути в зоні вильоту. Ми хочемо бути там, у тій зоні де місце п’яте, я ще точно не знаю, яке дає можливість на наступний рік грати в єврокубках. Тобто розумію, що ви думаєте, що це все смішно, але я насправді у це вірю і ми будемо добиватися того щоб команда була якомога вище в турнірній таблиці і не тільки через Кубок могла попасти в Євролігу, а могла попасти з чемпіонату.

- Хто у «Волині» вам найбільше сподобався?

- «Волинь» – це команда тренера, саме команда. Тут доповнюють друг друга, як то мовиться, це такий єдиний механізм, який дуже заряджений на боротьбу, вони всі дуже мотивовані, вони агресивні я скажу, що сьогодні це дало результат.

- Можете порівняти команди Прем’єр-ліги і першої ліги?

- Я лише одну гру провів перед цим і мені важко порівняти, хоча не став би цього робити. Бо як воно завжди є в кожній країні, що ті команди, які ведуть боротьбу за вихід в Прем’єр-лігу, то вони практично рівні тим командам, які знаходяться внизу турнірної таблиці Прем’єр-ліги. Ясно що у ранзі команд повинна бути різниця, але насправді це все більш-менш однакове.